10 вересня 1894 року народився Олександр Петрович Довженко — видатний український кінорежисер, письменник, художник та мислитель, чиї твори стали перлинами світового мистецтва. Його називали «Гомером XX століття», «першим поетом кіно», а Чарлі Чаплін вважав його єдиним справжнім митцем слов’янського кінематографа.
Довженко народився у селянській родині на Чернігівщині, у мальовничому селі В’юнище. Відмінник у школі, він захоплювався не лише науками, а й мистецтвом: малював, співав, створював етнографічні хори. Його шлях до слави був непростим — від учителювання в Житомирі до роботи в українському посольстві у Варшаві, від політичних карикатур у Харкові до створення кіношедеврів, які підкорили світ.
Його фільми — «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і, звісно, «Земля» (1930) — це не просто кінокартини, а поетичні полотна, що оспівують красу української душі, природи та боротьби. «Земля» увійшла до списку 12 найкращих фільмів усіх часів за версією кінокритиків на всесвітній виставці в Брюсселі 1958 року. Японські режисери надихалися Довженком, а європейські кінематографісти захоплювалися його новаторським підходом.
Та Довженко — це не лише кіно. Його літературна спадщина вражає глибиною: автобіографічна повість «Зачарована Десна» — це ніжна й філософська розповідь про дитинство, любов до рідної землі та роздуми про долю народу. У ній — усе: від теплого гумору до болючих роздумів про війну й людські страждання. Його «Щоденники» та кіноповість «Україна в огні» — це крик душі, правдивий голос митця, який не боявся ставити гострі питання навіть у найтемніші часи.
