28 лютого 2022 року у 16-поверхівку в мікрорайоні Горизонт влучила російська ракета. Вона була без трьох горішніх поверхів. Останні тіла загиблих з-під завалів вдалося витягти аж у травні.
Минулої осені журналісти радіо «Накипіло» вже приїжджали сюди й тоді познайомилися з родиною пенсіонерів Нілою та Євгеном Сівовими, що мешкають у підвалі цього будинку. Пані Ніла тоді готувала млинці на маленькій електропічці, чекала чоловіка з роботи — він багато років працював у «Харківських теплових мережах», а тепер — у дитсадочку. Закінчити реконструкцію і здати відновлений будинок їм тоді обіцяли до грудня.
І ось, середина вересня 2023-го: будинок виглядає наче новенький, але знову доводиться спускатися до того самого підвалу.
— Ви досі переселенці з 11-го на підвал?
— Так, до сих пір.
— Чому не можете переїхати?
— А куди їхати? Води немає, світла немає, вікон немає. Потихеньку чоловік зробив уже такий злегка ремонт. Найдешевші шпалери, найдешевший лінолеум поклав, дах, стелю зробив, щоб тільки нам не сипалося на голову. Ось уже дайте вікна, воду та світло — і ми підемо жити перші».
У гостях у пані Ніли — її подруга і сусідка Валентина Кравчук. Їхні подружжя, родини військових, були першими мешканцями цієї висотки 30 років тому. Пані Валентина принесла торт, пані Ніла розливає чай. У тісному підвальному приміщенні за ці півтора роки стало затишно, кімната здається обжитою і теплою. Валентина Кравчук із чоловіком винаймають житло неподалік, на Рогані.
«Так хочеться повернутися в цю квартиру… Я лягла на своє ліжко, а там… як вікна вилітали, то все воно, звісно, у склі, і не дивлячись на то, мені захотілось полежати. І я полежала, я там навіть поспала хвилин 40. Встала — і мені здається, аж сили прибавилось. Так добре було, так зручно, і таке все рідне.
Я зараз наче заспокоїлась трошки, не так сильно плачу, бо час ж іде, і приходимо сюди, і дивимось на все. Сина забрали в армію, зараз він служить у нас в ЗСУ.
Я дружина військового, і скільки ми їздили по життю, 28 років, військові, якщо дають обіцянку, обовʼязково виконують. Якщо щось не виходить, вони кажуть: “Ну, не можемо”. А наш мер, Терехов, скільки разів він сюди приїжджав, скільки разів розмовляли з ним, скільки разів він обіцяв нам: “Підождіть от трошечки, в травні ви будете жити у своїх хатах”, “От у червні ви будете жити в своїх хатах”, “Ось ми вам до серпня все поставимо”. Ну, де воно? Ну, якщо ви обіцяєте, ви робіть це. Якщо ви не можете, скажіть прямо, що ми не можемо. Не можна так з людей знущатися».
Чоловік пані Ніли, Євген, веде нас на 11-й поверх — показати їхню оселю. Квартира вже відремонтована — самотужки, найдешевшими матеріалами, але про наслідки ракетного удару тут вже майже нічого не нагадує, окрім дірок на шафах та завішаних зеленою мішковиною вікон.
— Ось ці двери валялися, оце що від них залишилося, виламані. Ось це все летіло сюди, все це я вже викинув, ось вона плитка вся посічена, і там її взагалі нема».
— У вас поранення ж тоді були, і у вас, і у дружини?
— Так.
— А вікна чим у вас? Що це?
— Це я вже зі шматочків, старі рами поставив, щоб птахи не залітали. Тут все було зруйновано. Стеля, оце все було знищено.
Ми виходимо з квартири, пан Євген зачиняє двері і зізнається: інколи навіть приходить сюди переночувати. Вже б, мабуть, і переїхав навіть: «Води немає, тепла немає… Я б і міг, але дружина не хоче, боїться — ну, що без води робити».
Мешканці цієї висотки дзвонили нам весь серпень — відразу кілька людей, по черзі. Благали допомогти з розголосом: мовляв, сунуть холоди, а міські урядники лише обіцяють.
Ми пообіцяли приїхати відразу, як повернемося з Донеччини, і, скажу відверто, були вражені, скільки людей зібралося під будинком. Мешканці, що зараз винаймають житло у різних районах Харкова і навіть інших областях, зʼїхалися сюди, на Велику Кільцеву, 130. Люди тут дуже згуртовані. Одна з мешканок Ірина Польшина розповідає: «Період йде осені, будуть дощі, будуть зливи, буде пліснява знову у квартирі. Дуже переживаємо, який був зроблений ремонт у нас в квартирі, повідпадають і шпалери, і все на світі, будуть зруйновані і меблі наші, і все. Тому маємо надію, що це зробиться до холоду».
Підходять і мешканці сусіднього будинку — там в одному з підʼїздів така сама ситуація: будинок відреставровано, але не вставлені вікна, не підключені вода, світло, опалення. Звісно, ліфти — але про них мешканці навіть не згадують. За висновками спеціалістів, кажуть місцеві мешканці, він готовий більше ніж на 90%. Якщо цей будинок не буде доведений до готовності, не буде заселений. У першу чергу, треба вставити вікна, потім підключити до електромережі й до мережі водопостачання, потім вже опалення.
Серед натовпу шукаю власників квартир на трьох горішніх поверхах — ті, що були вщент зруйновані й тепер фактично збудовані наново. 79-річна Лідія Крилова показує вікна своєї оселі — на 15 поверсі. Вона дивом вціліла під час ракетного удару. 43-річний син Лідії, Олександр, ракетник за фахом, загинув: «Я підняла голову и побачила хмари. Це 15-й поверх. У мене стирчала трубка в щоці, я ее вийняла, телефон кинула, стан у мене був просто злий, прямо скажу.
Я вийшла шукати Сашу, але в коридорі у меня була воронка, на весь квадратний коридор 15-поверхового дому. І в ній лежала жінка Надія з 16-го поверха і просила мене допомогти їй. Я їй кажу: “Я не можу допомогти, у мене руки не працюють”. У мене рука була поранена, починаючи від кисті й до ліктя. Я ще довго металася по цій квартирі, не кричала, не плакала, тільки спокійно сказала: “Сашо, якщо ти десь лежиш, я розумію, ти у тяжкому стані, відгукнися, хоча б якось нявкни, щоб я знала, де тебе шукати».
Мешканці будинку в центрі Харкова вимагають скасувати рішення КТЕБ щодо його знесення
Ми піднімаємося разом на 15 поверх до її оселі — це виглядає як квартира в новобудові. Готова до здачі, без вікон — роби ремонт і заселяйся. Тільки живе пані Лідія зараз у однокласника свого загиблого сина на Олексіївці.
— Коштів недостатньо.
— Щоби доробити ремонт? Так вам сказали?
— Так, так, обіцяють, що до 15-го… Дзвонила, уточнювала, сказали, що до 15.10, не 9-го, а 10-го місяця, вікна постараються поставити і провести світло.
Ми намагалися зʼясувати, в чому проблема, чому вже добудована висотка так і стоїть незданою, у міського голови Ігоря Терехова:
— Чому люди не можуть туди заселитися?
— Дивіться, там є певний документообіг, який повинен бути, повинні бути всі документи відповідно до чинного законодавства, і коли вони будуть і будуть акти, які підтверджують усі виконані роботи, тому… будь ласка.
— Йдеться про акти прийому-здачі робіт?
— Так.
— І це вже досить довго процес триває.
— Але він потрібен, експертні висновки повинні бути, бо це безпека людей, і потім можна буде заселятися туди».
— Які це можуть бути терміни?
— Це залежить не від нас, бо ми тут виступаємо як замовник будівництва. А підрядник, який здійснив і побудував це відновлення, мусить це зробити для того, щоби люди заїхали.
— Це «Житлобуд-1», ми там були на будівельних роботах минулого року. Чи вам особисто не шкода — там же гроші такі, воно вже наче і зроблено, а користуватися не можна?
— Мені шкода, але є певна процедура, яку потрібно пройти. Нічого тут не зробиш, будемо прискорювати цей процес.
Мешканці 16-поверхівки на Великій Кільцевій сподіваються, що до початку опалювального сезону міським урядникам вдасться «прискорити процес», як висловився Терехов. Ніла Сівова, яка ось уже півтора роки живе у підвалі власного ж будинку, каже, в їхньому віці кожен такий місяць — це як кілька років життя.
Слобідський район Харкова, наслідки російських обстрілів. Фоторепортаж
