Якби Куліш жив не в 1920-х, а у 2020-х — ймовірно, ми б і не помітили, що він заблукав у часі. І сам Микола Гурович, напевно, не відчув би суттєвої різниці. Дивіться самі: йому належать фрази «Москва впаде, як Рим» і «Гармат би нам та кулеметів замість мрій» — напрочуд актуально, чи не так?
Куліш підтримав революцію, бо сподівався, що вона принесе добробут українцям. Був затятим більшовиком, офіцером червоної армії, очолив «ВАПЛІТЕ» після Хвильового. Наприкінці 20-х його забороняли. Літературознавці вважають: на той час стало ризиковано думати, як він, а Куліш не лише думав, а ще й писав. Напрочуд талановито.
Його гостросатирична п’єса «Мина Мазайло» була про нашу меншовартість, тяжіння до чогось великого та значущого, що зосереджене чомусь на всьому російському. П’єса створила проблем авторові не лише через головну ідею. У художньо-літературному журналі-альманасі, який виходив у Харкові писали про неї, наприклад, таке.
«Страшенно, до істерики, ненавидять і автора, і комедію, знаєте хто?
Куліш любив працювати в тиші та порядку, аби на столі не було нічого зайвого: газет, листівок. Він вмів управлятися із сатирою та чистопородною трагедією, вмів поєднати одне з іншим у межах п’єси, що було новаторством і зухвалістю. Куліш був популярним драматургом, його твори звучали зі сцен у Парижі, Варшаві, Нью-Йорку та навіть у москві. На той час у межах срср за значущістю він конкурував хіба що з Булгаковим.
Попри визнання, митець страждав від тотальної самонедооцінки своєї творчості. Він сором’язливо, ніяковіючи ставився до літературної діяльності, не вбачаючи у собі особливого драматургічного хисту. Проте жартувати вмів та любив. І життя апелювало йому не менш саркастично. Наприклад, Леонід Чернов в «Інтермедії легковажності» пригадував, як Микола Куліш до москви їздив.
Літературною діяльністю Микола Куліш займався все життя: проживши 44 роки, 30 із них він писав, причому навіть перебуваючи у засланні.
Син Куліша пригадував, що з режисером Лесем Курбасом драматург був нерозлучним. Актори театру «Березіль» (нині — Харківський академічний драматичний театр імені Тараса Шевченка) розповідали, що коли Куліш читав свої п’єси в театрі — це було свято «Березоля».
Дуже шанував Куліш Курбаса, їхня дружба тривала вісім років і мала не лише вплив на самого драматурга, а й на становлення українського театру в першій половині ХХ сторіччя взагалі.
Куліш був ніби створений для Курбаса, а Курбас — для Куліша. Але в житті вони були навдивовижу різні. Курбас — денді, одягнений за останньою модою. Куліш був одягнений абияк, навіть абсолютно новий костюм від першого ж дня висів на ньому як м’ятий лантух. Куліш був не проти перекинути чарочку найвульгарнішої горілки та закусити огірком та цибулиною. Курбас пив лише біле сухе вино та заїдав виключно смаженим підсоленим мигдалем.
Остання п’єса Куліша, за якою Курбас зробив виставу, — «Маклена Ґраса». Це був 1933 рік. Уявіть собі: прийшли ви в театр, а він оточений ГПУ-шниками. У гримувальнях актори готуються до виходу на сцену, а перед ними на канапі сидять «борці з контрреволюцією», палять цигарки та пильно розглядають кожного.
Прем’єру публіка зустріла триумфально, проте режисер і драматург відчували, що це кінець. П’єсу було кваліфіковано як антихудожню. Авторові нашито проповідь індивідуального терору, режисерові — низку обвинувачень за те, що він взяв цю п’єсу.
Тексти першого та останнього творів письменника — відповідно «На рыбной ловле» і «Такі» — були вилучені у Миколи Куліша під час арешту, вони вважаються втраченими.
У 1934 році Куліша заарештували, йому закидали приналежність до націоналістичної терористичної організації та зв’язки з ОУН. У березні 1935 року драматург був засуджений до 10 років Соловецьких таборів. Він пережив допити, катування, сидів у камері-одиначці, куди нікого не пускали. Зв’язок Куліша з навколишнім світом був обрізаний. Дуже суголосна з нашим часом біографія.
Миколу Куліша розстріляли в урочищі Сандармох у 1937 році одночасно з Лесем Курбасом, Валер’яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком та Григорієм Епіком.
Український театр завдячує Кулішу тим, що він синхронізував його з тогочасними європейськими пошуками. Але навіть якщо ви не театрал — читати його твори завжди цікаво.
Що саме?
До речі, 25 лютого у Харкові на честь сторіччя театру «Березіль» мала відбутися прем’єра вистави «Маклена Ґраса». 23 лютого команда «Накипіло» записувала інтерв’ю з акторами. Сюжет не вийшов, прем’єра не відбулася. Афіша досі нагадує про це всім, хто проходить повз заклад. Ми тоді говорили з режисером Степаном Пасічником, який брався за п’єсу вдруге. Він зазначив її цікаву долю в стінах театру, що 30 років вона так чи інакше повертається «додому».
І ще обов’язково повернеться та прозвучить. А ми зробимо про це матеріал.
https://nakipelo.ua/khaj-zhyve-dukh-nespokoiu-mykola-khvylovyj-ochyma-koleh-ta-druziv/
