Інклюзія — це можливість включення у суспільство для кожної та для кожного. Наскільки наше суспільство є інклюзивним? Активістки ХОФ «Громадська альтернатива» взяли інтервʼю у дванадцяти українських жінок-правозахисниць, які мають інвалідність: Дарини Брикайло, Олени Вишні, Валентини Добридіної, Дарʼї Коржавіної, Ірини Ларікової, Раїси Кравченко, Ірини Саранчі, Юлії Сачук, Уляни Пчолкіної, Тетяни Фурманової, Наталії Мороцької, Іви Стишун.
Представляємо фрагменти інтервʼю з героїнями проєкту. Повні тексти ввійдуть у видання, яке буде презентоване 3 грудня, — у День захисту прав людей з інвалідністю.
3
Наталія Мороцька, адвокат,
спікерка політичної партії «Демократична Сокира» з питань інклюзивності
Захист прав людини — це моя друга сутність, бо у мене алергія на порушення прав. Я не просто допомагаю людям, а й навчаю їх самостійно відстоювати свої права. Хочу довести людям, що якщо змогла я, то зможуть і вони.
Найважливішим для формування простору інклюзивної комунікації в суспільстві є розуміння того, що інклюзивність стосується не лише людей з інвалідністю — це безпека та комфорт для кожного, хто бажає повноцінно жити в суспільстві.
Для мене адвокатура — це гра в шахи або на фортепіано. Треба прорахувати кроки або знати, на яку клавішу натиснути, аби гарно звучало.
Найбезглуздіший суспільний стереотип щодо мене — що я нічого не можу. Але мене веселить, коли через це мене недооцінюють опоненти.
Мене надихають історії цілеспрямованих людей, які йдуть напролом, долають системи або стереотипи. Наприклад, солдат Джейн, Бетховен, Андреа Бочеллі.
Правозахисниці мають бути обізнаними, принциповими та цілеспрямованими. Я правозахисниця до мозку кісток.
