Перші кроки програми Соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН) в Україні були зроблені задовго до повномасштабної війни. З 2019 року 26 загальноосвітніх закладів освіти з 23 областей країни розпочали впровадження СЕЕН у освітній процес на рівні офіційного експерименту всеукраїнського рівня. І пілотуванням цієї програми в Україні від самого початку опікувалася ми — ГО «ЕдКемп Україна». Програма є безкоштовною для всіх.
Дітей навчили ділитися переживаннями, відчувати підтримку, володіти емоціями, ухвалювати рішення — власне, усе те, що потрібно людині для успіху та комфорту. Та невже тоді, три роки тому, ми могли уявити, що готуємо дітей до жахів війни? Чи було тоді розуміння, що навчати дітей контролю емоцій та повернення в зону стійкості потрібно не лише для хорошого самопочуття, але й для боротьби з панічними настроями від обстрілів, новин, втрат? У це не хочеться вірити й нині. Проте ті діти та вчителі / вчительки, що у 2019 році почали опановувати СЕЕН, змогли щиро поділитися з командою EdCamp Ukraine думками та порадами щодо ефективності соціально-емоційного та етичного навчання під час воєнного стану, поміж раніше небачуваного страху та тривог як душевних, так і повітряних. Якщо Ви маєте сумнів, чи читати далі цей текст, то перейдіть відразу до підзаголовку «Замість висновку». Він може змінити Ваше враження.
СЕЕН — це те, що допомогло заспокоїти
Кожен українець і кожна українка зі страхом згадують той перший день війни, коли лише встигли прокинутися, а вже відразу опинилися на уламках власних мрій. На тих уламках не було нічого, окрім страху за себе, своїх близьких, дітей. А вчителі та вчительки прокинулися ще й зі страшенним переживанням за кожну ученицю та кожного учня.
«СЕЕН — це те, що допомогло заспокоїти» — тут не дарма бракує слова «дітей», адже, за відгуками вчительок, соціально-емоційне та етичне навчання, зокрема Стратегії миттєвої допомоги та інші практики, що є одним із центральних елементів цієї програми, допомогло не лише дітям, а, насамперед, власне їм.
Тетяна Шелюг з Трудолюбівської гімназії, що на Полтавщині, сказала нам: «Стратегії миттєвої допомоги застосовувала значно частіше, ніж у мирні дні, і не тільки у своєму 5-му класі. Часто вони були просто рятувальним колом на деяких етапах уроку. Допомагали не тільки дітям, а й мені самій».
Коли ти маєш стійкість — можеш допомогти стати стійкими іншим. Лише коли вчителька / вчитель буде в зоні рівноваги, тоді може провести туди й учнівство. Зверніть увагу, що структура СЕЕН побудована саме так: особистісний рівень як основа (бути емоційно врівноваженими, стійкими), тоді на соціальному рівні ви можете бути опорою для інших, а на системному — усвідомлювати й цінувати взаємозалежності, бути частиною спільноти. Це підтверджує Ірина Кухаренко з Миколаївської гімназії № 29: «Дуже часто діти говорять, що ресурсом (ред. — для дітей) є педагоги, бо вони завжди усміхнені, у гарному настрої, щось цікаве розповідають, і діти забувають про негаразди». І що це, як не справжня сміливість? У такі тривожні часи знаходити в собі сили, уміти заспокоїти та обійняти словом ті маленькі віконечка в зумі. Немає навіть найменшого сумніву, що це було саме так. Ось про що думали і як діяли наші респондентки в перші дні війни:
«Ми з дітьми проводили 2—3 онлайн-зустрічі на день, і часто ініціаторкою зустрічі була не я, а саме діти. Ці зустрічі дарували їм відчуття безпеки, яке було втрачено з початку повномасштабної війни. Після обміну новинами, що всі цілі й живі, ми намагались якимось способом знайти ресурси триматися далі та розібратися зі своїми емоціями. (…) У лютому та березні багато дітей із дорослими спускалися на весь вечір та ніч в укриття. Звісно, це викликало в дітей певні емоції, а з ними треба було працювати. Уже звідти, з укриттів діти виходили на онлайн-зустрічі», — Анна Семиліт, Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 імені Дмитра Косаренка.
«Ця весна справді стала чорно-білою для мене, як і для всіх українців та українок. Що тримає? Те, чого я навчилася в курсі СЕЕН, — усвідомлення важливості саморегуляції. У найтяжчі хвилини, години, дні, як за рятівне коло, тримаюся за свої психологічні ресурси: згадую найсвітліші миті життя, подумки переношуся туди, де була щасливою, застосовую Стратегії миттєвої допомоги, які так ретельно відпрацювали, і повторюю їх зараз із дітьми. Це трішки заспокоює й додає сил. СЕЕН дало розуміння, що співпереживати собі — не егоїстично, це нормально, а в умовах війни — життєво необхідно. Ти маєш бути сильною, здоровою фізично й емоційно — це важливо. Бо де тоді брати сили співпереживати й підтримувати інших: рідних, близьких, друзів, колег, учнівство і батьківство?» — Ірина Хроменко, заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів села Березняки, що на Черкащині.
Тетяна Плакан з Коломийського ліцею № 9 зауважила, що під час звуку сирени діти перестають контролювати дихання, тому кожне їхнє заняття починається з глибоких вдихів та відчуттів усередині тіла. Після такого діти ділилися, що почали користуватися Стратегіями миттєвої допомоги самостійно, а особливо зосереджувалися на диханні.
«Коли на початку року ми обговорювали теми з урівноваження тіла та працювали над практиками «Заземлення» й «Ресурсність», найчастіше ми звертали увагу на емоції, що на той час були дітям ближче, — це були емоції гніву або роздратування. Але коли ми почали збиратися вже в часи війни, я почула для себе найважливіші фрази — «Ми зрозуміли, для чого вчили СЕЕН». І для себе я усвідомила, що ефект бамбука відбувся, тому що ми давали дітям ті знання, які вони змогли використати тут і тепер, коли стикнулися з новими сильними емоціями — страху й тривоги», — Алла Гусак, Тернопільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 14 імені Богдана Лепкого.
Дарія Ковальчук із ЗЗСО «Луцький ліцей № 21 імені Михайла Кравчука» розповіла, що дітям потрібна була термінова допомога, їм необхідно було прийти в стійкий стан, вгамувати негативні емоції, стишити негативні думки й навчитися по-новому трактувати поведінку, тому дуже швидко було організоване дистанційне навчання, де особлива увага приділялася урокам соціально-емоційного та етичного навчання. А Ліна Васильєва з того ж закладу додала, що відчуття дітей підсилені тим, що вони не завжди розуміють, що відбувається, тому краще змістити фокус уваги з академічних успіхів на нормалізацію психічного стану учнівства — зараз це нормально.
«До 24 лютого ми жили у звичних турботах (робота, дім, виховання дітей, допомога батькам), будували плани на майбутнє, про щось мріяли, на щось сподівалися. Усе змінилося в одну мить. Звістка про вторгнення російських військ на територію України змусила нас переоцінити своє життя. Ніхто з нас, а тим паче з наших дітей, не були готові до цих подій, не мали досвіду подолання стресових ситуацій, пов’язаних зі збройною агресією, але дуже стало в пригоді те, що ми з моїми учнями та ученицями вже не один рік практикуємо СЕЕН. До війни не можна призвичаїтись, водночас, ми маємо навчити убезпечувати дітей від згубних наслідків травматизації та стресу, тому вже з перших уроків онлайн-навчання ми з ученицями й учнями далі працювали над розвитком умінь і навичок соціально-емоційного та етичного навчання», — Наталія Маркелова, Миколаївська гімназія № 29. Її колега Ганна Костюк поділилася переживаннями про те, що, здебільшого, учнівство її 6-го класу залишилося вдома, де немає відчуття безпеки, майже кожен день ідуть обстріли. Вона говорить, що це дуже болісно, адже діти не мусять бачити війну, але, на жаль, уже побачили її.
Особливості уроків СЕЕН під час війни
Ми запитали в учительок, чим же відрізняються нинішні уроки СЕЕН від довоєнних. У відповідь почули щиру, але таку болючу правду. Діти не стали іншими. Вони так само люблять гратися, сміятися, спілкуватися з друзями. Проте паралельно цьому вони вимушені переживати неповторний і небачений до того досвід, деколи травматичний. «Чи допомагає СЕЕН у воєнний час? На мою думку, так, адже його мета — допомогти учнівству зрозуміти, як турбуватися про себе та одне про одного, особливо, що стосується соціального й емоційного здоров’я і благополуччя. Діти, які вивчають СЕЕН, можуть із легкістю дати відповідь на запитання: «Що я відчуваю?» — поділилася Іванна Жуковська з ліцею № 4 імені Лесі Українки, що розташований у місті Дрогобич Львівської області. Учительство нині докладає всіх зусиль, аби згладити кути, допомогти дітям заспокоїтися, відчути підтримку одне одного. Але загальна думка була одностайною — дітям потрібно допомогти впоратися з емоціями та переживаннями.
«Щоб впоратися з дитячою тривожністю, потрібно чути дитину; коли в неї є запитання — не ігнорувати, не ухилятися від них, а навпаки — давати адекватну відповідь, яка не налякає її, а заспокоїть; дати можливість висловити емоції та спробувати зробити це разом (можна плакати, кричати, співати, стискати щось, ліпити, малювати, фізично рухатися, стрибати, ходити, дихати глибоко)», — Алла Чуріна, ЗЗСО «Луцький ліцей № 21 імені Михайла Кравчука».
«Коли під час уроків звучить сигнал «Повітряна тривога», урок припиняємо, а потім, щоб його продовжити і він був ефективним, учнівство треба заспокоїти. Емоційний стан у всіх напружений: страх і відчай охоплює тих, хто залишилися в місті, через постійні обстріли, а пригніченість і розпач — тих, хто виїхали за кордон. Вони сумують за рідною домівкою, за друзями — це спостерігається під час онлайн-уроків», — Ірина Кухаренко, Миколаївська гімназія № 29.
«Ще до війни ми зібрали з дітьми тривожні рюкзачки. Окрім води, енергетичного батончика, записки від батьків чи дорослих, я порадила їм покласти якусь особливу для дитини річ, наприклад, невеличку іграшку. Так я підготувала їх до можливості повертатися в зону стійкості», — Анна Семиліт, Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 імені Дмитра Косаренка.
«Під час проведення практик часто потрібно закривати очі. Я зауважила, що в нинішніх умовах варто залишати вибір за дітьми. Бо зараз заплющені очі несуть радше страх, аніж розслаблення чи занурення в себе. Тому кожна дитина нехай особисто вирішує, чи заплющувати їй очі», — Марина Кравченко, Бердичівський міський ліцей № 15, що на Житомирщині.
«Напевне, не одній мені спадало на думку, що тепер, пояснюючи дітям, що таке взаємозалежності, не доведеться добирати як приклад якісь речі чи продукти. Варто буде скласти взаємозалежності до слова «перемога», і серед них будуть і наші доблесні солдати та солдатки, які обороняють нас зі зброєю в руках, і працівники та працівниці заводів, які виготовляють цю зброю, і лікарі та лікарки, що рятують поранених у шпиталях, і президент, його команда, й уряд і влада на місцях, і волонтери та волонтерки, серед яких діти та їхні батьки і багато-багато інших людей, які щоденною працею наближають нашу перемогу. (…) Ми більше зосереджені на емоційному складнику програми, проводимо ресурсні практики, аналізуємо емоційні стани, відпрацьовуємо Стратегії миттєвої допомоги, ділимося досвідом: що працює, що не працює. Це, напевно, позитивні результати апробації програми, якщо в перші 2 канікулярні тижні на початку війни діти, перебуваючи в надзвичайно тривожному емоційному стані, розуміли, що їм потрібно заспокоїтися музикою, переключити увагу. Вони самостійно обирали Стратегії миттєвої допомоги для себе», — Ірина Хроменко, ЗЗСО І-ІІІ ступенів села Березняки, що на Черкащині.
Практики, що рятували від тривог
Усі опитані освітянки мають свої секрети допомоги учнівству. Проте вони дали дозвіл розкрити їх, щоб ще більше людей могло почувати себе врівноваженими та стійкими. Це практики, що допомогли справитися з емоціями їм, їхнім близьким та учням і ученицям. Як це вдалося та що вони зробили для цього, читайте зі слів очевидиць:
«Ми проводили практики на осмислення своїх емоцій саме зараз для визначення так званих ризикованих емоцій (хвилювання, страх, невпевненість, злість або навіть депресія), на їхнє розуміння. Потрібно було відповісти на такі запитання: «Коли людина може відчувати ці емоції?», «Чи всі можуть відчувати ці емоції?», «Які потреби пов’язані з конкретною емоцією? Це розуміння кордонів? Потрібно нам це чи ні?», «Які тілесні самовідчуття пов’язані з цією емоцією?». Також проводили бесіди про виховання стійкості, де з учнівством пригадали, що чинники стресу можуть вибити нас із зони стійкості, але кожна людина має досвід перебування в зоні збудженості або в зоні пригніченості, і тому, коли ми потрапляємо в одну із цих зон, то, як правило, ухвалюємо незважені рішення, почуваємося погано; і навпаки — у зоні стійкості ми почуваємося краще та ухвалюємо більш зважені рішення. (…) Під час проведення уроків, на початку кожного дня, у нас іде позитивне емоційне налаштування на весь день — це вправа «Усмішка». Спочатку кожен усміхається для себе (можна в дзеркальце або дивитися на монітор екрана), а потім діти дають усмішки одне одному, заряджаючись позитивними емоціями. Ця вправа для з’ясування настрою, переживань або позитивних емоцій у дітей, вміння вчасно розпізнати та допомогти дитині в ситуації, що виникла», — Наталія Маркелова, Миколаївська гімназія № 29.
«На заняттях СЕЕН обговорюємо безпеку під час воєнних дій, співаємо, виконуємо фізичні рухи. Відео «Стійкість для стійких» — це взагалі чудово, це прекрасно! Дякую психологині, національній консультантці програми СЕЕН Світлані Ройз за комплекс цих вправ — вони насправді діють! На початку заняття деяким дітям буває тривожно, буває поганий настрій, але вже наприкінці, після вправ, з’являються в реакціях вподобайки. Наприклад, сім’я мого учня під час сирен виконує вправи «Обійми», «Стисни руку» — ці вправи знімають тривогу. А сім’я моєї учениці співає під час роботи, коли виконують якісь завдання, вдома чи на подвір’ї — це підбадьорює, знімає тривогу. Є ще така вправа цікава «Поплескай по собі» знімає напругу, дуже діти люблять цю вправу виконувати. «Подмухай на уявну пір’їну / свічку» — ця вправа заспокоює, «Зроби гримасу» — розслабляє, «Потягнись» — така вправа чудесна дає спокій і силу. У домівках майже всіх вихованців і вихованок є такі величезні малюнки «Сім’я під веселкою». Це дає цілій родині відчуття безпеки», — Галина Качуркіна, Коломийський ліцей № 9.
«Крім розроблених уроків СЕЕН, учительство школи користується телеграм-каналом «Дорослі в ресурсі заради дітей» від EdCamp Ukraine. Там стільки корисних практик, вправ, казок… Дуже добре вони всі працюють! Також добре працюють арттерапевтичні техніки, які там є — «Подушка безпеки», «Моє безпечне місце», «Помічник», «Захисна парасолька» — вони допомагають формувати в дітей стресостійкість, побачити позитивні моменти в кожному дні, навчитися використовувати наявні ресурси і формувати необхідні морально-духовні якості, емоційний інтелект», — Дарія Ковальчук, ЗЗСО «Луцький ліцей № 21 імені Михайла Кравчука».
«Ми пробували проводити практику «Заземлення». Дослухалися до фізичного контакту свого тіла з такими невеличкими предметами та до своїх тілесних самовідчуттів. У декого з дітей це були іграшки, у когось — набір фломастерів, у когось — блокнот, а хтось для цього використовував навіть кота. Одна дівчинка розказувала про свої відчуття, тримаючи в руках іграшку-каченя. Ця практика дійсно мала для дитини сильний ефект, адже я згодом дізналася, що це каченя вона забрала із собою під час евакуації до Німеччини», — Анна Семиліт, Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 імені Дмитра Косаренка.
«Тривалі сирени, щоденні негативні новини руйнують психіку дітей, спричиняючи паніку, страх. У тілі все частіше дитина відчуває холод. (…) Особливо, на мою думку, ефективним є заняття на тему «Ресурсність». Учні й учениці обирають ресурси, що допомагають повернути собі життєву стійкість, не потрапити в тенета стресу, паніки, розпачу. Разом з учнівством ми поновили скриню наших скарбів ресурсів, за допомогою яких вони відчувають тепло під час сирени. (…) Так кожна особистість, на мою думку, мусить мати власну скриню скарбів із ресурсами, що зараз нам так необхідні, щоб повернути себе в зону життєвої стійкості і знову відчути у своєму тілі тепло», — Леся Олексюк, Коломийський ліцей № 9.
«Заспокоїти дітей допомагають Стратегії миттєвої допомоги: під час використання стратегії «Склянка води» пропоную випити три ковтки води, а потім одразу перейти до іншої стратегії — знайти навколо себе 6 кольорів… Під час таких практик завжди запитую, чи вдалося заспокоїтися й що саме допомогло. Дуже часто застосовую аудіопрактики, записані голосом Олександра Елькіна, вони дуже ефективно діють», — Ірина Кухаренко, Миколаївська гімназія № 29.
Замість висновку
Наостанок маємо одне інтерв’ю, що вражає до щему в серці, водночас, викликає захоплення. Його дала Олена Кондратенко з гімназії № 31 гуманітарно-естетичного профілю, що в Чернігові. Ці слова не залишають і сліду від байдужості.
«Під час військових дій на території мого міста мені та моїм сусідам дуже допомагали практики СЕЕН. Серед моїх сусідів були різні люди: від малих дітей до людей похилого віку. Усі абсолютно по-різному сприймали реалії життя: обстріли, звуки літаків, що наближалися, вибухи. Усе це ми постійно чули, а у вечірній час та вночі бачили спалахи. У людей спостерігалися панічні атаки, серцеві напади, страх перебування на вулиці. Щоб подолати свої страхи та опанувати свій стан, я запропонувала Стратегії миттєвої допомоги. Ми рахували дошки на паркані, вчилися дихати повільно, пили воду, спостерігали навколо, як прокидається земля навесні, адже був березень, і кожного дня до своїх спостережень додавали три нові ознаки весни. Торкалися різних предметів: капот машини, стовбур дерева, бетонний паркан, дослухаючись до відчуттів у руці та у всьому тілі. Ми проводили практику «Заземлення» для того, щоб опанувати тремтіння в тілі та вирівняти свої дихання й серцебиття. Перші три дні на мене дивилися скоса, але потім усім сподобалося. Мої сусіди говорили, що ці практики допомагали їм, зокрема в час нічних обстрілів. Та найбільше сподобалася практика на ресурсність, адже думками ми поверталися в мирне життя й ці спогади допомагали розслабитися, налаштуватися на буденні справи або заснути хоча б на якийсь час уночі. Упевнено можу сказати, що практики СЕЕН дієві, особливо в стресовій ситуації», — поділилася з нами пані Олена.
Соціально-емоційне та етичне навчання й підходи, які воно пропонує — не панацея від переживань. Але це вдала спроба хоч якось зарадити собі і своїм близьким у низці життєвих випробувань, що торкнулися кожного українця й кожної українки. Допоможіть собі й дітям пережити ці випробування, знаходьте час для чогось приємного, доброго, повертайтеся до свого ресурсу. Як це можна зробити? Запевняємо, це не складно і доступно для кожного і кожної.
Якщо Ви раніше ніколи не чули про СЕЕН
Почніть з вебсторінки «СЕЕН в Україні», там зібрано все потрібне для українського вчительства і всіх охочих: https://www.edcamp.ua/seelukraine/.
Якщо Ви хочете допомогти собі та рідним
Команда EdCamp Ukraine підготувала корисний посібник «Я (практикую) СЕЕН. Посібник для батьківства». Щоб Вам швидше вдалося опанувати корисні практики, описані вчительками, натискайте на гіперпокликання в тексті цього матеріалу, там на Вас чекають усі інструкції.
Якщо Ви хочете практикувати СЕЕН у своїй школі
Першим кроком для Вас буде проходження ознайомчого онлайн-курсу на сайті Університету Еморі (можна обрати українську мову), після якого Ви отримаєте іменний сертифікат і необхідні матеріали українською мовою для того, щоб розпочати: https://seelearning.emory.edu/uk
Якщо Ви вже маєте досвід у СЕЕН, але хочете рухатися вперед
Попри війну команда EdCamp Ukraine розпочала підготовку тренерського кола, щоб надалі ширити СЕЕН Україною. Якщо Ви бажаєте у перспективі пройти навчання та стати тренером чи тренеркою СЕЕН, відправляйте свої дані на пошту [email protected] з темою листа «Хочу стати тренером / тренеркою СЕЕН».
EdCamp Ukraine щиро дякує Федеральному уряду Німеччини за сталу підтримку впровадження СЕЕН в Україні в межах програми «Громадянська служба миру» (Civil Peace Service Ukraine — GIZ ZFD). Також дякуємо Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні — UNFPA (Фонд Народонаселення ООН в Україні — UNFPA Ukraine) та його проєкту «Трамплін до рівності», що реалізується за підтримки Швеції (Embassy of Sweden in Kyiv) та Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (https://www.facebook.com/UA.EU.NATO) за підтримку процесу підготовки тренерського кола, що буде допомагати поширювати СЕЕН в Україні.
