У Харкові вже 34 роки діє спільнота ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Її історія почалася ще у 1988 році в парку Артема, де зібралася перша група людей під назвою «Чужої біди не буває».
Згодом на основі цієї ініціативи з’явилися інші об’єднання, зокрема й «Союз Чорнобиль». Харківська районна організація, яка нині працює в Індустріальному районі, була офіційно зареєстрована 3 вересня 1991 року.
Від «первички» до власного музею
Спершу ліквідатори збиралися у різних районах міста, переважно там, де мешкало багато переселенців із зони відчуження. Пізніше вони облаштували власне приміщення, а з 2010 року працюють на новій локації. Тут своїми силами створили невеликий музей, присвячений Чорнобилю.
«Ми хотіли, щоби люди бачили: ми є, ми живі. Бо навіть на рівні держави часто звучить, що “справжніх чорнобильців уже немає”. Це боляче. Тому ми робимо стенди, збираємо артефакти, проводимо лекції для школярів», — каже одна з учасниць спільноти.
Волонтерство під час війни
Із початком повномасштабного вторгнення ліквідатори одними з перших долучилися до волонтерського руху. Вони працювали в гуманітарному штабі: вантажили й розвозили допомогу, евакуювали людей і тварин із районів, де тривали обстріли. Згодом спільнота почала шити маленькі подушки для поранених військових у лікарнях.
«Спершу робили із власних запасів, а зараз увесь район нам допомагає: приносять тканини, синтепон, солодощі. Ми ходимо до бійців у шпиталь», — розповідають учасники.
Спільнота сьогодні
Нині в організації 268 членів, а загалом у районі мешкає понад тисяча ліквідаторів різних категорій. Більшість — люди поважного віку.
«Я була наймолодшою, коли мене відправили у Чорнобиль: мені було 18. Зараз я все ще наймолодша у нашій спільноті», — каже наша співрозмовниця.
Через вік та втрати громада дедалі більше перетворюється на «клуб одиноких сердець». Тут проводять майстер-класи, святкують дні народження, організовують екскурсії.
Чого потребують чорнобильці
Найбільший виклик для ліквідаторів — брак ресурсів.
«Ми все робимо своїми руками. Але іноді просто немає сил. Нам потрібна підтримка: фінансова, організаційна, а головне — повага. Бо ми є, ми працюємо і навіть зараз намагаємося допомагати іншим», — кажуть учасники спільноти.
Організація відсвяткувала 3 вересня свій день народження. Хоча офіційно це був 34-й рік, захід зробили майже ювілейним. Адже, як зізнаються ліквідатори, кожен рік для них — особливий.
