Це партнерський матеріал
Із перших днів повномасштабного вторгнення Харківщина опинилася на лінії вогню. Півроку тривали обстріли з артилерії, та й досі регіон потерпає від ракетних ударів. За цей час пошкоджено історичний центр міста, вщент зруйновано чимало архітектурних пам’яток в області.
За даними ЮНЕСКО, воєнні збитки, нанесені культурній спадщині України, оцінюються приблизно в $2,6 мільярда. Найбільше постраждала саме Харківщина. Влада й активісти намагаються документувати втрати. Так, ініціатива «Харків, що манить» у своєму архіві зібрала понад 100 пошкоджених чи зруйнованих пам’яток архітектури.
«Від історичної забудови Куп’янська та Вовчанська скоро нічого не залишиться», — каже дослідник Харкова Іван Пономаренко, співавтор проєктів «Ніч історії Харкова» та «Харків, що манить». Тамтешні одно- та двоповерхові будинки ХІХ сторіччя офіційно не є пам’ятками, але мають унікальну історичну цінність. Російська армія продовжує їх руйнувати.
Про ці та інші архітектурні втрати Харківщини та про перспективи відновлення нам розповів Іван Пономаренко.
Збереження пам’яток архітектури Харкова
У Харкові багато історичних будівель, які, на перший погляд, майже не постраждали. Але через вібрації від прильотів поблизу вони отримали внутрішні пошкодження конструкцій. Це можна порівняти з хронічним стресом під час війни, що вже вкоротив нам чимало років життя. Подібне відбувається з будівлею: без вікон та опалення, без захисту від опадів і вологи, вона деградує із приголомшливою швидкістю. Багато будинків втратили оригінальні рами чи двері, які теж були частиною задуму архітектора.
В архітектурі Харкова різноманітний мікс усього з усім
Попри значні руйнування, видатних будівель залишається багато. Харків вважають головним містом українського конструктивізму. Та, мені здається, у місті недооцінюють саме велику кількість модерну. Нехай і скромного, спотвореного цар-балконами та рекламними вивісками, — але будівель у цьому стилі справді чимало.
Скрізь бачимо відбиток епох, подій і стилів, які домінували колись у світі та в українських землях. Згадаймо хоча б Покровський собор у стилі козацького бароко. Він увібрав традиції дерев’яних храмів і нотки чернігівсько-сіверської архітектурної школи.
Яскравий приклад модерної лихоманки початку ХХ сторіччя — будівлі за проєктами архітектора Гінзбурга. Звісно, куди ж без неоренесансу Бекетова.
Ми ніколи не були відірвані від світового контексту, але весь час привносили щось своє. Навіть архітектура соціалістичного класицизму («сталінський ампір») за суттю була поєднанням класицизму, артдеко та стилю ранніх американських хмарочосів 1900-х років. А в Харкові вона ще й приправлена українським орнаментом.
До речі, сучасні будівлі від архітектурного бюро Олега Дроздова теж різняться між собою.
Найбільші архітектурні втрати Харківщини
Це, мабуть, дерев’яна церква Іоанна Богослова у Курилівці (Куп’янський район). Вона була однією з найстаріших дерев’яних церков Слобожанщини в стилі народної української архітектури. У нашому регіоні таких взагалі залишилось мало. В Курилівці церкву збудували у 1872 році, але насправді у ХІХ столітті вона «подорожувала»: змінила два населені пункти біля Куп’янська, щоразу спрощувалася, проте зберігала елементи церкви кінця XVIII сторіччя. Минулого року восени церква вщент згоріла…
Після окупації Куп’янського району російська армія розгорнула у храмі склад боєприпасів, а поруч із будівлею — вогневі позиції. У вересні під час контрнаступу ЗСУ окупанти нанесли по церкві ракетно-артилерійський удар. На місці руйнування правоохоронці знайшли вцілілий старовинний дзвін. Артефакт передали Харківському краєзнавчому музею.
Ледве пережила кілька ракетних ударів будівля Харківської обладміністрації. Місцева влада заявляла, що її неможливо відновити. Та я схильний вірити, що це говорили на емоціях у перші тижні. Наразі будівлю законсервовано. Ремонтники відновили елементи карнизу, встановили консерваційний дах, заклали вікна. Все це додає оптимізму. Ймовірно, ОДА відновлять у тому ж вигляді, якою вона була.
Серед будівель, чиє руйнування мені болить найбільше, — Палац культури «Залізничник» на Великій Панасівській. Ця пам’ятка архітектури на перетині артдеко й конструктивізму була родзинкою стилю. По ній росіяни завдали два ракетних удари. Після першого будівля залишилась без вікон, після другого сталася масштабна пожежа, знищена концертна зала. Тут був перший музей Південної залізниці. Сильно пошкоджено розкішні інтер’єри з латунною фурнітурою, мармуром і лабрадоритом, величезними розписами-картинами Євгена Лансере, реставрацію яких завершили у 2012 році.
Не можу не згадати будинок Масловського на вулиці Свободи, побудований у 1911 році. Там була така шикарна модернова вхідна група, під’їзд, сходи! Нещодавно їх відремонтували за кошти мешканців. Більшість сходів збереглися, як і значна частина будинку, але фасад втрачено.
https://nakipelo.ua/ru/14-bereznia-2022-roku-v-kharkovi-rujnuvannia-pam-iatky-arkhitektury
Болісно і за 190-річну садибу Павлова на Полтавському шляху авторства Андрія Тона. Масова забудова нашого міста кам’яними будинками почалася у другій половині XIX сторіччя, тому такі старовинні будівлі особливо цінні. Взагалі Тон побудував у Харкові не один будинок у стилі класицизму, але збереглось їх небагато. Ця садиба була справжнім відбитком епохи. До речі, її зруйновано неостаточно, десь на третину, та на жаль, найбільш цінну сторону. Повна реставрація з аналогічних матеріалів навряд чи можлива. Хоча… Були б гроші та бажання.
Чому некоректно порівнювати сучасну відбудову з роками Другої світової
Спеціалісти кажуть: під час Другої світової війни наш історичний центр зруйнували значно сильніше. Але варто відзначити, що сучасна площа Харкова та площа міста у 1941 році — зовсім різні. Історичний центр із тих часів обріс спальними районами з панельними будинками. Житлові масиви взяли на себе основний удар російської артилерії, як-от Північна Салтівка та масив «Обрій». Деякі об’єкти після Другої світової закінчили відновлювати лише у 60-х. Наприклад, головний корпус Харківського університету імені Каразіна. А деякі понівечені квартали знесли повністю. Так з’явилися сквер «Стрілка», сквер з оглядовим майданчиком за Успенським собором та біля Сергіївської площі, де височить український прапор.
У 2021 році уряд запровадив державну програму «Велика реставрація», за три роки якої мали відновити 150 об’єктів культурної та історичної спадщини. До цього списку потрапило лише три об’єкти з Харківщини: штаб військових поселень у Чугуєві, Університетська церква та бібліотека імені Короленка. Жодні роботи у нас не почалися.
Відновлення історичних будівель: як не перетворити пам’ятку на «одоробло»?
Тут цілий комплекс факторів — гроші, час, наявність спеціалістів, технологій реставрації, механізма суспільного контролю та нормальної комунікації влади з мешканцями міста. На жаль, всього цього було дуже обмаль і до 2022-го. Але в мене є надія, що з контролем та комунікацією щось таки зміниться після нашої Перемоги.
Важко буде знайти баланс між тезою архітекторів «Головне — не поспішати, інакше реставрація вийде неякісною» та думкою пересічних харків’ян: «Відновити треба якомога швидше, бо будівля розвалюється, а вигляд руїн псує загальний вид».
Відчутною залишається проблема дефіциту професіоналів. Інститут реставрації за останнє десятиріччя значно деградував. Коли у влади є можливість косметично відремонтувати п’ять фасадів, внаслідок чого знищують скульптури, а вікна зі складною палітуркою замінюють на суцільний склопакет, або повноцінно відреставрувати за той же час один будинок, звісно, влада обере перший варіант. Тому спеціалісти з реставрації залишаються без роботи.
З кожним таким ремонтом історичний будинок втрачає деталі. Це ніби JPG-картинку ганяли месенджерами, та її якість погіршилась. Відновлення — це завжди час. Відбудова Харкова після Другої світової війни продовжувалося два десятки років, а міст західної Європи — і по 50+ років.
Зараз ми спостерігаємо проєкти десятків різних надбудов на історичних об’єктах. Це не хайп, швидше своєрідна рефлексія, челендж у дусі «Ми повинні хоч якось допомогти місту». Однак здебільшого ці інтелектуально-естетичні вправи відірвані від контексту навколишнього середовища та найголовнішого: за законом пам’ятки архітектури заборонено змінювати.
Тут могло бути «одоробло». На площі Свободи з'явився фонтан
Харківський архітектурний ландшафт почав псуватися ще 15 років тому
Зараз ми страждаємо від руйнацій внаслідок війни, але впродовж останніх років багато пам’яток архітектури було втрачено через купу моментів, які прогавила міська влада. Через жадібність та безпринципність забудовників, які в Харкові, як і в багатьох містах України, зрослись із чиновниками та судами, через несмак замовників та недостатній рівень соціальної активності містян.
У нас практично немає органів контролю, які б стежили за змінами в пам’ятках архітектури та карали їхніх власників, якщо вони прибудують мансарду. І це не кажучи про ситуації, коли власники навмисно доводять ці об’єкти до критичного стану, аби вилучити їх з охоронного реєстру. А потім зносять і будуть там багатоповерхівку.
В ідеалі міська влада має бути неприступним бастіоном оборони міста від пресингу забудовників. Так нам вдасться привести до ладу фасади, прибрати рекламу, прибудовані балкони та, зрештою, розробити власний дизайн-код. Це вже зробили в багатьох українських містах. Однак без реформи судів та процесуальних органів, які мають впливати на забудовників та власників, більшість зусиль не матимуть сенсу.
Ми можемо сприяти відновленню історичних будинків
Достатньо почати зі свого оточення. Пояснюйте рідним, знайомим, чому в історичному будинку, де вони живуть, будувати пластикову «шпаківню» у вигляді розширення балкону — це не красиво, є порушенням закону, а в перспективі ще й економічно не має сенсу. Все одно його доведеться демонтувати за свій же рахунок.
За можливості долучайтеся до толок і разом з волонтерами прибирайте руїни, де це безпечно. Стукайте із запитами до балансоутримувачів пошкоджених будинків. Поки триває війна, треба «довбати» запитами і міськраду, щоб у нас впроваджували консерваційні заходи для будівель. Інакше їх не зберегти для подальшої відбудови. Кожна зима із пошкодженим дахом, без вікон, без опалення забирає роки загального терміну життя будинку.
Пишіть у соцмережах небайдужим депутатам (дивовижно, але такі є), аби вони «давили» запитами інші органи міської влади з приводу їх діяльності. У нас є приклади, коли так прискорювалася робота департаменту містобудування та архітектури. Але його ресурси в плані фінансів і робочих рук, враховуючи обсяги робіт по житловому фонду, дуже обмежені. Тому є сенс шукати приватних меценатів за кордоном. Врешті-решт це рано чи пізно, але спрацює.
Цей матеріал випущено за підтримки Гете-Інститут Україна і Культурно-просвітницького центру «Будинок Нюрнберга».
