Віталій Дмитрюк — голова благодійної організації БФ «Шлях України». З початку повномасштабного вторгнення вони евакуювали понад 50 000 людей з небезпечних чи окупованих територій, роздали 500 тонн гуманітарної допомоги. Така шалена статистика набігла за декілька проєктів, розповів Віталій радіо «Накипіло»: 16 тисяч людей вивезли у період з травня до вересня 2022 року на Печенізькій дамбі.
«Потім ми приїхали до Куп’янська, коли вже пішла деокупація, і там був розбитий міст через Оскіл. Ми спільно з військовими на джипах перебралися на ту сторону, знайшли депо, де стоять автобуси. Поспікувалися з 92-ю бригадою, вони кажуть: “Хлопці, ось вам ключі, їздіть, евакуюйте людей”. Таким чином вивезли десь 7–8 тисяч.
Ми працювали кожного дня, це був такий треш. Там “Кракен” тільки зайшов на зачистку, СБУ, і тут на автобусах волонтери їдуть. Вони такі: “Хлопці, що ви тут робите?”. Я дуже став старий, мені здається, посивів дуже сильно».
Організація Віталія займається лише тривалими проєктами, по 4–6 місяців. За одноразові акції не беруться. Зараз у команди два основні напрямки роботи: евакуація і обслуговування пунктів незламності у Куп’янській громаді та евакуація з кордону росії в Сумській області.
Евакуацією з кордону з рф у Сумській області займаються волонтери Helping to Leave, ETOC, 1654, «Восток SOS», ГО «Плурітон» разом із Сумською ОВА. Існує два напрямки евакуації:
«Перший напрямок — це Київ. Люди виїжджають з Краснопілля до Сум, ночують, потім приїздить евакуаційний поїзд з виплатами для людей, і вони поїхали на Київ. Там їх зустрічає Save Ukraine».
«Шлях України» та його партнери займаються другий маршрутом. Він дуже тяжкий і небезпечний, говорить Віталій. Helping to Leave приймають заявки через колл-центр або чат-бот @helpingtoleave_bot в Телеграмі, координують пересування людей по окупації, через рф до «зеленого коридору» в Україну. Тут їх зустрічає команда Віталія, ETOC і 1654.
«Ми спільно приїздимо до Краснопілля, веземо людей одразу на Харків, на виплати, на вокзали або у шелтер. У нас є приватний шелтер у Харкові, де може розміститися 80 людей. Ми чого його робили? Коли з Куп’янська була масова евакуація, то у Харкові не було нормальних облаштованих місць. Люди не хотіли тут бути та їхали у Куп’янськ назад».
Зараз шелтер приймає людей до 50 людей на день. Волонтери купують евакуйованим квитки, щоб ті могли поїхати до родичів. Якщо ж немає до кого поїхати, люди залишаються у шелтері, поки їм шукають державну програму, яка пропонує житло і роботу — наприклад, у Хмельницькому або Тернополі.
«Людина може їхати 6 днів. І коли вона їде, ми вже маємо уявлення, які є проблеми. Там матір, 5 дітей — потрібні речі. Або дві тварини — потрібні клітки. Ми намагаємося підготуватися під кожну людину».
Буває так, що евакуйовані прагнуть повернутися на території, які перебувають під сильними обстрілами. З людьми працюють психологи, проте якщо від початку є певна установка, переконати дуже складно.
«Більшість людей виїздить на Запоріжжя, Дніпро, Миколаїв та Херсон. Вони кажуть: “Я хочу поближче до дому, як мені можна поближче?”. Ми кажемо, ми у Херсон не можемо вивезти. У нас є зона безпеки. До Миколаєва ще можна, а потім вони самі добираються».
Другий крупний напрям роботи фонду — Куп’янськ. Разом із владою фонд облаштував 44 пункти незламності у Куп’янській громаді, зокрема у Ківшарівці, Куп’янську-Вузловому, самому Куп’янську. Вони знаходяться у підвальних приміщеннях багатоповерхівок, обладнані генераторами, мають постачання води й придатні для ночівлі.
«Це більш евакуаційні точки, там не все так погано. Коли десь прилітає та перебиває, наприклад, опалення, то старша відкриває цей пункт, люди спускаються у підвал і там знаходяться», — пояснює Віталій.
Також у фонду є проєкт підтримки здоров’я та психоемоційного стану: спеціалісти приїздять прямо до пунктів незламності. Юристи консультують по питаннях розлучень чи спадщини, психологи працюють з дітьми, медики призначають лікування. Фонд організував також «соціальне таксі»: бус на 16 місць, який тричі на тиждень безкоштовно возить людей до Харкова і назад.
«Ми намагаємось соціалізувати людей. Щоб не було такого, знаєте: “Ми сидимо тут, у нас є коробочок з їжею, привезіть нам ще, ліки дайте нам”. Ми хочемо, щоб люди мали уявлення, що можна пересуватися вільно, послуги отримувати».
У Куп’янську фонд працює з осені, говорить Віталій:
«Ситуація змінюється: інколи гарячіше, інколи тихіше. На зараз евакуація з Куп’янська згасла: був період, коли кожного дня людей 40–50 виїздили. А зараз — може, 6–5.
Є такі ситуації, коли люди відмовляються, тому що не хочуть їхати зі своїх домівок: нажите розграбують мародери, краще я буду в хаті, вся ця історія. Є примусова евакуація: це теж спільно з владою, коли маленькі діти й прифронтова територія. А є просто загальна евакуація: хочете виїжджати — виїжджайте».
Віталій розповідає, як вбачає еволюцію волонтерської діяльності по цивільному напрямку. Спочатку був стрес і хаос, пошук пального та їжі, збір заявок по Харкову, привезення гуманітарки з Києва та Дніпра, коли в місті стало полегше. Через рік ситуація змінилася.
«Влада більш-менш включилася, міжнародні донори ООН, ADRA працюють. Тобто є постійне постачання, волонтери більше не потрібні. Більшість волонтерів відійшли на другорядну допомогу: працюють з ВПО в Харкові, тренінги, вся ця історія. А ми, на жаль, не можемо так. Ми хочемо бути на першій лінії. Ми хочемо робити все те саме, але там. І там це дуже потрібно. Тому що Куп’янськ — це велика громада, там багато людей і мало зараз волонтерів туди їздять: “Червоний хрест”, “Мирне небо”, World Central Kitchen».
Зараз фонду «Шлях України» потрібні водії з категорією D, D1, тобто ті, які можуть кермувати автобусами на 16+ людей. Шукають також проджект-менеджерів, які допомагатимуть розвивати й модернізувати команду та проєктну роботу.
Щоб підтримати роботу фонду грошима, можна зробити одноразовий донат або підписатися на регулярні за реквізитами на сайті.
«Із Печенізької дамби ми евакуювали 17 тисяч людей». Олексій Масло про волонтерство, еваки та відносини зі владою
