Ініціатор проєкту «Душа народу. Сто років української народної пісні на поштовій листівці», кандидат мистецтвознавства й викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв Андрій Корнєв у подкасті «Харківські історії» на Радіо «Накипіло» розповів, як листівка стала ідеологічним інструментом у руках української інтелігенції. За допомогою пісні українці з покоління в покоління передавали власну історію. У ХХ столітті сюжети з українських пісень художники розмістили на поштових листівках, які дуже часто несли в собі глибинний зміст.
«На початку ХХ століття поштова листівка стала настільки масовою продукцією, що могла впливати на ідеологію. Великі європейські держави стали активно використовувати листівку саме з ідеологічною метою. Ця думка не оминула й українську інтелігенцію. За допомогою поштових листівок з елементами етнографії та фольклору просвітителі намагалися донести до людей важливі національні ідеї», — зауважив Андрій Корнєв.
Поштова листівка з’явилася у ХІХ столітті, але найбільшої популярності і у світі, і в Україні набула у ХХ столітті. Це пов’язано з технічними можливостями, які з’явилися тоді. Листівки, що виходили великими тиражами, коштували відносно недорого. Значну частину українських листівок друкували за межами російської імперії: у Швеції, Німеччині, інколи у Франції.
«Нема жодного відомого українського художника-графіка, який не долучився і не залишив би свій слід на поштових листівках», — переконаний ініціатор проєкту «Душа народу. Сто років української народної пісні на поштовій листівці».
Він навів для прикладу історію з листівкою, що не сподобалася російській цензурі. Художник-ілюстратор з Одещини Амвросій Ждаха, який співпрацював із різними видавництвами, одного дня зустрівся з композитором Миколою Лисенком. Композитор запропонував художникові візуалізувати об’єднувальну місію української народної пісні. Амвросієві Ждасі ця ідея сподобалася. Він намалював цілу серію ілюстрацій до українських народних пісень.
Пізніше, працюючи з київським видавництвом «Час», Амвросій згадав цю ідею. А в 1911–1912 роках видавництво «Час» замовило стотисячний тираж серії листівок за пісенними мотивами Ждахи в Лейпцигу.
Одну із цих листівок, на якій зобразили сюжет із старовинної козацької пісні, а під малюнком — ноти та слова, мало не забракувала цензура російської імперії. Ця пісня називалася «Ой біда, біда чайці небозі». За легендою, яку чудово знали в Україні, автором цієї пісні був Іван Мазепа.
«Спочатку Ждаха планував зобразити на цій листівці самого Мазепу. Але у видавництві попросили художника не робити цього. У результаті він написав Богдана Хмельницького, що булавою прикриває від ворогів українку із хлопчиком. Тобто в цьому сюжеті дуже легко побачити образ України, яку Богдан закриває собою. Як сказали б сьогодні, головний меседж цієї листівки звучить так: “Україна понад усе!”», — розповів про скандальну листівку Андрій Корнєв.
Але попри суперечки із царськими цензорами листівку розповсюджували в російській імперії.
«За допомогою листівки українська пісня, що оспівувала історичне минуле нашого народу, поширилася на теренах різних держав», — додав мистецтвознавець.
У 1918 році на Західній Україні з’явилися листівки із січовими стрільцями. Художники, спираючись на досвід Ждахи, розміщували на листівці сцени з воїнами, а внизу — перші рядки пісень і ноти.
За часів Другої світової війни харківський графік Йосип Дайц намалював листівку, присвячену українській старовинній пісні козацьких часів «Зажурилась Україна». На листівці змальовано сцену, як фашисти зганяють українських селян: жінок і дітей. На задньому плані зображено палаюче село.
«Це абсолютно зрозумілий образ. Фашисти — нова орда, яка колись напала на Україну. Тоді хто ставав на захист? Козаки. Тепер ми повинні стати на захист людей і рідної землі. Те, що колись змалював наш харків’янин Йосип Дайц, те, про що розповідала нам старовинна козацька пісня, знову актуально сьогодні», — переконаний Андрій Корнєв.
Українська поштова листівка із сюжетами з народних пісень почала життя у перші роки ХХ століття в Одесі. Потім стала популярною на Заході України. А ще через якийсь час — у Харкові. Згодом листівки з піснями з’явились у Києві.
Учень Йосипа Дайца, графік Анатолій Базилевич, ілюстратор «Енеїди», написав серію поштових листівок за сюжетами з українських народних пісень, які за совєцьких часів перевидавали декілька разів. Зокрема, видавництво «Мистецтво» в Києві й далі випускало листівки з українськими народними піснями, оформленими найкращими художниками, серед яких — Анатолій Базилевич.
