В назві ми свідомо уникнули примітки «для малечі», оскільки так вже сталося, що дитячі вистави у театрі цікаві також і дорослим. І це також про виставу «Жираф Монс».
Харківський театр ляльок презентує вже четверту премʼєру впродовж Великої війни. З перших днів вторгнення трупа театру грала в підземці, згодом — режисерка Оксана Дмітрієва поставила «Я норм» за пʼєсою Ніни Захоженко про підлітків на Київщині, в житті яких сталася велика страшна війна.
Під час новорічних свят театр порадував прихильників виставою «Вертеп», зроблену сумісно з львівськими лялькарями. Премʼєра відбулася у Львові, потім — у Харкові. Оскільки традиційний вертеп складається з двох частин: релігійних мотивів, а також апелює до сьогодення, після «Вертепу» зʼявилася постановка «Вертеп. Війна. Вірші», зіткана з віршів Сергія Жадана. Здебільшого зі збірки «Життя марії». Всі ці вистави змушують глибоко рефлексувати сьогоднішні події, проживати сильні емоції.
«Жираф Монс» — здається, щось із геть іншої області. Втім, ця вистава написана під акомпанемент «прильотів», коли росіяни гатили по Харкову щодня. Минулоріч драматург Олег Михайлов отримав пропозицію від режисерки написати пʼєсу. І не відмовив. Вихідними 27 та 28 травня всі охочі мають змогу її побачити.
Історію Михайлов вигадав декілька років тому. В її основі — міська легенда, яка минулої буремної весни знайшла нових героїв, а головне — щасливий фінал.
А звучить вона так:
«Жираф Монс з’явився у харківському зоопарку на початку 30-х років минулого століття. І одразу став улюбленцем дітей усього міста. До 9 років Монс жив у Гамбурзі з братами і сестрами, а один — засумував і став часто хворіти. Справа в тому, що жирафи стадні тварини і їм необхідне постійне спілкування з родичами.
Одного разу Монс дуже застудився. Лікувати його запросили найвідомішого отоларинголога у місті — професора Степана Сурукчі. Того самого, що у 1905 році повернув голос співаку Шаляпіну. Професор був уже старенький і майже не виходив зі своєї п’ятикімнатної квартири у знаменитому Будинку “Саламандра” на Сумській, куди переїхав після революції зі свого розкішного особняка, де любив гостювати співак Шаляпін.
Якщо лікар не міг відвідувати хворого, то вирішено було водити Монса до Сурукчі – благо будинок професора знаходився недалеко від зоопарку. Робили це рано-вранці, поки жителі спали, але все одно свідками візитів Монса до лікаря стали десятки містян.
Якоїсь миті вранці біля зоопарку зібралося більше сотні людей, але жираф до них не вийшов — він одужав. За час хвороби Монс дуже прив’язався до професора, той теж полюбив незвичайного пацієнта.
Коли в 1941 році в зоопарк розбомбили, а тварини розбіглися хто куди, Монс вирушив на єдину знайому йому адресу — Сумську, 17. Але професора Сурукчі там уже не було — на той час він уже помер. Іти Монсу було нікуди, тому він залишився в під’їзді, де раніше жив лікар. І мешканці під’їзду підгодовували Монса. Так тривало доти, доки до під’їзду випадково не заглянув німецький солдат. Побачивши біля ліфта жирафа, солдат злякався та застрелив бідолаху.
Де мешканці під’їзду поховали Монса — невідомо. Але вони його не з’їли – це відомо точно. Хоча самі під час окупації дуже голодували. Друзів не їдять!», — написав Михайлов.
Художнє оформлення зробив відомий митець Костянтин Зоркін — у «ЄрміловЦентрі» містяни могли бачити його роботи. До того ж, Костянтин — художник вистави «Вертеп».
Харківську історію воєнної весни митці рекомендують до сімейного перегляду. 28 травня об 11 та 16 годині
На світлині — режисерка, художник та автор пʼєси після премʼєри.
