Сьогодні знову мова піде про особистісну кризу. Криза чверті життя — час, коли невдоволеність життям і спроби подивитися на звичні речі під новим кутом зору виходять на перший план. В одній із наших минулих програм ми говорили про кризу середнього віку, а тепер згадаймо про проблеми молодшого покоління та звернімо увагу на кризу чверті життя.
Це одна з вікових криз, яка виникає у віці 20–30 років і зазвичай пов’язана з почуттям невпевненості у правильності обраного шляху на майбутнє та великою кількістю сумнівів про подальшу реалізацію у житті, насамперед професійну. Перехід на новий етап життя неодмінно зіштовхує учорашнього школяра з новою реальністю. Уявлення про світ і своє місце в ньому кардинально не збігаються з тим, що відбувається. Можливостей надзвичайно багато, вимог до себе й сподівань — ще більше. Що обрати, як діяти, які критерії правильного вибору, як обрати свій шлях — ось ключові питання цієї кризи.
Крім того, активне питання віку. Нібито ще вчора все життя було попереду, а сьогодні вже майорить тридцятиріччя. Одночасно хочеться отримати допомогу, розраду та підтримку й дозволити собі цього не можна — «дорослі-бо повинні справлятися самостійно».
Доросла за віком, розгублена перед нескінченним потоком можливостей і втомлена невідповідністю сподівань від себе, людина проживає кризу чверті життя. Хаос і невизначеність дорослого світу, які були такими бажаними ще декілька років тому за чіткого розкладу школи, сьогодні розхитують і нервують.
Водночас традиційна українська ментальність — у вигляді як суспільства загалом, так і старших членів родини — накладає багато очікувань. Сім’я, діти, кар’єра, успіх… Так багато можливостей, так багато очікувань… Омріяна дорослість і свобода вже не видаються такими приємними й привабливими.
Що робити в такому разі?
Передусім зупинитися і подихати трохи. І в прямому, і в переносному значенні. Зрозуміти, що сумніви — це не просто нормально, це і є одна з характеристик дорослості. Саме можливість критично мислити й сумніватися і допомагає нам рухатимуся вперед, ухвалювати рішення й убезпечуватися від помилок. Намагайтеся спиратися на себе та свої відчуття, часто ставте собі запитання: як це було в дитинстві? чого я прагнув тоді? що любив? Якщо відсторонитися від думок старших родичів неможливо, то утримуйтеся від обговорення важливих для вас ситуацій до ухвалення рішення.
І найголовніше: помилки трапляються, але саме вони означають, що ви живі й по-справжньому досліджуєте своє життя. Пробуйте, спостерігайте, відчувайте. Не завжди з першого разу ви отримаєте всі відповіді. Але практика й відкритість новим досвідам точно приведуть вас до мети.
