Як ринок вина в Україні оговтався після кризи, в яких країнах можна зустріти нашу продукцію та що п’ють українці — дізнаємося докладніше.
Наша винна індустрія активно розвивається останні 15 років. У світових масштабах Україна — молодий виробник. Для порівняння: у Франції та Італії підйом галузі як бізнесу припав на 60-ті роки минулого століття, а нинішні лідери глобального ринку — США, Чилі, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія — роблять хороше вино з 80-х.
Від кількості — до якості
За часів Австро-Угорської імперії виноробство бурхливо розвивалося на Закарпатті, але в СРСР кількість виноградників на цій території зменшилася. Після розпаду Радянського Союзу Україна дотримувалася тодішнього принципу роботи: використовувалися менш стійкі до хвороб сорти винограду, та більш морозостійкі. У пріоритеті була кількість, а не якість продукції. В середині 2000-х вітчизняні виробники вже частіше запозичили іноземні методи виготовлення, розвиваючи винну культуру на батьківщині.
Традиційно виноробними вважаються Одеська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька та Закарпатська області. Сомельє Дмитро Саприкін виділяє на ринку п’ять найуспішніших компаній: бессарабські вина «Шабо», західноукраїнські Chateau Chizay та COTNAR, одеські Inkerman і «Колоніст». Великі торгові марки виробляють понад півтора мільйона пляшок на рік. Обсяг продукції залежить від врожаю.
Українське вино в цифрах
На інфографіці – найпопулярніші країни експорту/імпорту вина. Автор – Віктор Пічугін
Сьогодні українське вино експортується в Ізраїль і США, Польщу та Білорусь, в Африку й Азію, і не тільки. За даними Державної служби статистики, тогоріч Україна експортувала до країн СНД 1 мільйон 528 тисяч 535,7 літрів вина й виноградного соку на суму $1 мільйон 739,1 тисячі. В Європу потрапило 565 тисяч 609,7 літрів напоїв (вартістю $1 мільйон 392 тисячі).
Для виноробів втрата Росії як одного з основних ринків збуту виявилася досить відчутною. Згідно з аналізом компанії Pro Consulting, до анексії Криму площа виноградників становила 75 тисяч гектарів, а в 2016-му вона скоротилася до 45 тисяч гектарів. До того ж загальне зниження купівельної спроможності призвели до спаду галузі до 2017 року.
З іншого боку, криза дозволила поглянути на сферу інакше, знайти нові шляхи її поліпшення.
«Раніше українці вважали, що якщо у нас є хороше вино, то лише в Криму. А зараз через відсутність поставок звідти споживачі переключилися на інші регіони. В результаті індустрія виросла, стала різноманітнішою», — вважає сомельє Дмитро Саприкін.
За його словами, останні пару років займатися виноробством в Україні стало набагато простіше.
Дорогу нішевим виноробням
До 2018 року невеликі винні виробництва за складністю запуску прирівнювалися до лікеро-горілчаних заводів. Щоби легалізувати бізнес, потрібні приблизно 140 документів, атестація, а весь процес міг зайняти більше року. Два роки тому Верховна Рада спростила процедуру, скоротивши кількість необхідних дозволів і термін реєстрації до п’яти робочих днів.
«Зелене» світло дрібним виноробням надало скасування обов’язкової оплати ліцензії на оптову торгівлю. Незалежно від обсягу виробництва, щорічно треба було вносити 500 тисяч гривень. Для великих гравців півмільйона — не проблема, а ось малі фермерства зазнавали збитків. Одним вдавалося заготовити 60 тисяч пляшок на рік, іншим — вісім тисяч. Щоби мінімізувати втрати, доводилося збільшувати вартість тари на 70—100 гривень. Нові правила дозволили вирости ринку крафтового вина у Львівській області, на Прикарпатті та в Закарпатті. З’явилася Beykush Winery в Миколаївській області.
Зараз виробники працюють в двох напрямках:
- переробляють виноград на виноматеріал і експортують його в сусідні країни (в основному — в Грузію, до війни — в Росію);
- розливають зарубіжні вина до пляшок для реалізації в Україні. Таким чином на наші прилавки потрапляють напої з Чилі, а Inkerman під своєю маркою продає вино, вироблене в Молдові.
«Чим вищий статус магазину, тим менше в ньому продається українських вин, — пояснює Дмитро Саприкін. — У бюджетних, наприклад, 70% вина — це Україна, Грузія, Молдова. У великих харківських мережах супермаркетів такої продукції буде порівну, а у винних бутиках українського вина щонайбільше 10%. Там уже не зустрінеш асортимент до 100 гривень».
Державна допомога
У бюджет—2020 закладено 4,2 мільярда гривень на весь агропромисловий комплекс. На підтримку садівництва, виноробства та хмелярства планується направити 400 мільйонів гривень. Як повідомляє Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, ці гроші підуть на облаштування 246 га виноградників.
Також сума частково компенсує вартість посадки плодово-ягідних культур, винограду та хмелю, будівництво холодильників для заморозки продукції, покупку ліній товарної обробки плодів і обладнання для сушіння фруктів.
Поки Верховна Рада вносить поправки в Закон про ринок землі, цікаво, як вплине прийняття документу на виробництво вина? Директор Української Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко впевнений, що на собівартості продукції ніяк не відіб’ється. Важливо інше: деякі товари сільського господарства на вітчизняному ринку дорожче, ніж аналогічні імпортні. Якщо ціни продовжать зростати, розширяться можливості ввезення іноземних товарів.
«Тоді ми побачимо, що на українській землі фактично нічого не вирощується, адже це невигідно. Я спілкувався з кількома виноробами, і для більшості з них виробництво вина не є основним джерелом заробітку, скоріше – засобом самовираження».
«Харків’янин із бюджетом 200 гривень за пляшку не захоче ризикувати, купуючи українське вино»
На думку Дмитра Саприкіна, лідери місцевого ринку балансують між якістю та оптимальною ціною. Споживачі з середнім заробітком можуть собі дозволити класичну лінійку смаків від 180 до 200 гривень, а деякі готові віддати за преміальну пляшку до 400 гривень.
Полки мас-маркету активно поповнюють іноземні вина. За інформацією Держкомстатистики, з усіх алкогольних напоїв Україна більше інших імпортує вино. З січня по листопад 2019 року в нашу країну завезено 3 мільйони 684 тисяч 823,8 літрів вина з СНД (вартістю $4 мільйони 646,5 тисячі) та 24 мільйона 823 тисячі 101,7 літрів — з Європи ($88 мільйонів 612,2 тисячі). Українським виноробам доводиться тримати марку. Вибираючи між імпортним напоєм і вітчизняним, покупець частіше довіряє першому.
«Середньостатистичний харків’янин з бюджетом 200—300 гривень за пляшку не захоче ризикувати, купуючи українське вино. У нас ставлення до такого продукту все ще скептичне. За моїми спостереженнями, люди із середнім і вище середнього доходом обирають італійські вина. Найпопулярніші — білі. Вони досить легко п’ються та мають насичений аромат, — розповідає фахівець. — Якщо в Києві тримається попит на всі українське, крафтове, і на вина в тому числі, то Харків більш консервативний. Відкрити тут бар виключно з українськими винами — швидше за все, свідомо провальний бізнес».
ЗСЖ вину не перешкода, або коротко про тренди
Як пишуть аналітики Market Updates, до 2025 року світовий дохід винної галузі досягне $72 мільярди 400 мільйонів. Стрімке зростання виробництва очікується в Азії. Причина — з’являється більше нових підприємств у Китаї, Індії та Японії. Крім того, підвищується попит на вино преміум-класу.
Співвласниця мережі винних барів Like a local’s Євгенія Ніколайчук 14 років професійно займається винним бізнесом. Три роки вона присвятила вивченню українського ринку. Експертка зазначає, що деякі вітчизняні компанії мало стежать за світовими тенденціями. Але ж для поліпшення якості товару технологам треба регулярно знайомитися з іноземними напрацюваннями.
«Якщо в світі з’явився тренд на ароматичні сорти винограду і на зниження витримки білих вин у бочці, чому не слідувати цьому в Україні? Чому у нас так мало рожевих вин? Лише три виробника, а це ж нині фантастичний світовий тренд, — дивується Євгенія. — Нещодавно прочитала цікавий факт: визнаною винною країною вважається не та, де є одиниці видатних вин відомих брендів, а де виробляють 80% вин в низькому або середньому ціновому сегменті хорошої якості. Ми позитивно налаштовані, і нам дійсно цікаво працювати з українським вином, але ми можемо рекомендувати лише 5% від усього виробництва».
Алкогольні тенденції 2020 року презентувало агентство Bloomberg. Одним із трендів стали «здорові» напої. Мішленівські ресторани вже пропонують гостям комбучу (кисло-солодкий газований коктейль) замість «Совіньон Блан». Прогнозується, що успіх чекає підприємців, які переконають покупців у користі вина.
Сомельє Дмитро Саприкін вважає, що популярність здорового способу життя грає на користь ринку. Люди, якщо не відмовляються зовсім від алкоголю, переходять із міцних напоїв на вино.
«Ті, хто занурився в ЗСЖ, зацікавилися безалкогольним вином. Спирт з нього витягується двома способами. Перший — дешевший — підігріти вино, щоби спирт випарувався. При цьому губиться частина аромату та кислотності. Іспанці та італійці використовують дорожчий метод — фільтрацію. В такому випадку міцність напою буде менше 1%. Зробити вино повністю безалкогольним не вийде», — стверджує експерт.
Паралельно розвивається рух за органічні вина. Як і багато тенденцій, напрямок прийшов до України з Заходу. Прихильники органіки виступають проти будь-яких добавок та основну увагу приділяють хімічній чистоті землі й винограду. Так з’явилися безсульфідні вина.
«Найчастіше лають сульфід сірки. Цей компонент знищує бактерії та запобігає окислення. Добавка абсолютно безпечна. У всьому світі є лише 1% людей, сприйнятливих до неї — у деяких астматиків вона може викликати алергію, — каже сомельє. — Але без сульфіду сірки в пляшці може розвинутися бактеріальне середовище, яке зіпсує ароматику, смак, і в деяких випадках, якщо на виробництві не дотримувалися санітарних норм, може нашкодити здоров’ю».
Грузинське вино вважається одним із кращих у світі, але далеко на кожен напій дійсно якісний. Якщо на етикетці зазначено, що продукт виготовлено згідно з нормами закону «Про виноградну лозу і вино», ви не помилилися, це хороший товар.
«Раніше в грузинських магазинах я помічав багато такого вина, а зараз його майже немає. На пляшках нерідко були такі ребуси, які мені не могли розгадати навіть грузини – виробники вина, – каже директор Української Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко. – Як вино може бути грузинським з українською акцизною маркою? Це означає, що виноматеріал готується в одній країні, розливається в Україні, а називається грузинським по тому, хто володіє компанією».
Друг «Накипіло», керівник компанії MJoy Multimedia і сомельє Роман Заяць цінує якісне вино та не радить брати напої дешевше умовно 70 гривень:
«Якщо поверхово, то якісне вино — це, по-перше, відомий перевірений виробник. Другий момент при виборі — ціна. Хороше вино має свою собівартість. Третє — органіка. Натуральні вина все більше набирають популярність, і це правильно: сульфідів має бути мінімальна кількість. Якщо влазити в деталі, то важливий рік, сорт або купаж винограду, витримка та матеріал бочки, де вино зберігалося. Але все-таки найкраще вино – те, яке вам смакує».
