У залі – стійкий аромат кави. Бариста вправно налаштовує кавомашину. Саме в цій кав’ярні письменниця й перекладачка Люба-Параскевія Стринадюк час від часу працює, а сьогодні зробила виключення та замість роботи прийшла на розмову з нами.
— Параскевія – це на честь когось?
— Колись це було дуже популярне ім’я. Багато хто з моїх родичок мали його. А я в дитинстві не хотіла бути Параскою та казала “Ніііі… Я Люба!”. Мені потрібно було внутрішньо дорости до цього імені. Зараз я дуже люблю його. Для мене став важливим зв’язок із минулим, тобто, з моїми родичами, яких зараз вже, на жаль, немає. Параскевія – це про них.
Дівчина делікатно гортає записника. Дрібним шрифтом у ньому занотовані враження про місця, де вона побувала протягом місяця: Літмузей, будинок “Слово”, вулиця Дарвіна, Поділ, Холодна гора…
Місто таке різноманітне, дуже насичене архітектурними спорудами. Є райони простіші, промислово-торговельні. І метро! Насправді, не знала точно, чи є воно (сміється). Думала, ходитиму тут пішки, як у Львові.
Короткими зимовими ранками складно спіймати сонячне проміння. У готельному номері письменниці вікно виходить на статичний пейзаж багатоповерхівок Павлового Поля. У безхмарну погоду грудневе сонце з’являється ненадовго, і як тільки літераторка помічає його – мчить до вікна: погрітися, поспостерігати.
Авторка зізнається, що східніше Києва нікуди не виїжджала. Дитинство її пройшло серед гір та полонин у Івано-Франківській області, пізніше було навчання у Львові. Так і затрималась там на 12 років…
Звісно, мені важко втриматись і не спитати про найцікавіші маршрути в Карпатах. І тут-таки знаходжу щирий відгук співбесідниці – помітно, що людина любить гори та все, що з ними пов’язано. Влітку вона влаштовує одноденні походи “перевіреними” місцями, без туристів.
Щоліта я піднімаюся з нашого села Замагора на полонини Кринта-Скупова, хребет Угорське Каміння, і назад. Із цього полонинського хребта гарний вид на Чорногору, що навпроти.
Цього місяця Любі-Параскевії випала нагода пожити на батьківщині одного з героїв її майбутньої книги – Гната Хоткевича. Драматург, фольклорист, публіцист, історик – це все про нього. Тут Хоткевич народився, а в селі Високому Харківської області знаходиться музей-садиба його імені. Там літератор прожив десять років.
Я приїхала задля заглиблення в цю тему, але також маю відчуття, що приїхала разом із Хоткевичем, щоб супроводжувати його додому. Донедавна я не знала, що він родом із Харкова. Думала, він “наш”, із Гуцульщини, максимум – зі Львівщини.
Постать для дослідження письменниця обрала не випадково. Як вона дізналась від батьків, один із їхніх прародичів був актором театру Гната Хоткевича. За спогадами рідні, вуйко Василь частіше займався творчістю, аніж ґаздував удома. Один із розділів книги присвячений розповіді про адаптований гуцульський театр у Харкові та зв’язок родини Люби-Параскевії з ним.
Ця поїздка відбулась у межах проекту літературної резиденції. Формат для України новий, на відміну від європейських країн. Там, де закладена така багаторічна традиція, існують окремі літературні, мистецькі колегіуми, пояснює Люба-Параскевія. Туди протягом року приїжджають працювати за контрактом письменники, публіцисти, фотографи з усього світу.
Наша героїня неодноразово була резиденткою у Німеччині й Австрії як письменниця і перекладачка. Взагалі, знання німецької мови надає авторці неабиякі переваги. Головним чином, з прагматичного боку, бо це дає певний заробіток. Будемо відверті: лише натхненням ситий не будеш. Літераторка викладала німецьку у Львівській політехніці та продовжує перекладати книжки. Для неї це творча робота, хоча завжди є обмеження.
Коли йдеться про переклад, це ніби танець у кайданах: ти маєш слідувати автору, бути смиренним, не дофантазовувати. Хоча переклад мене дуже стабілізує, коли є власне письмо. Якби я не мала часу на переклад, то дуже тужила б за ним, і в мене нічого не виходило б із власним писанням. Це дві мої опори. Одна без другої зовсім не функціонують.
Питаю, чи залишиться вона в Харкові на новорічні свята, Різдво? Може, свої традиції перенесе на час святкування сюди. Однак дівчина відповідає, що вже має на руках квитки додому на 15 грудня. Продовжить роботу з архівними матеріалами про Хоткевича Люба-Параскевія вже у Львові, проте з Харковом подружитися встигла.
