Вулиця Єсеніна, 1. Багато років на одній зі стін будинку був зображений Сергій Єсенін: російський поет у косоворотці, коні та різні свійські тварини довкола. Впродовж довгого часу учасники громадської організації «Деколонізація. Україна» добивалися, аби мурал зі згадкою про російського поета зник з українського міста.
Волі комунальних структур вистачило лише замалювати рядки віршів та ім’я. Мовляв, тепер це не Єсенін, а просто біловолосий хлопчик.
Остаточно «хлопчик» зник тільки після початку великої війни. Не отримавши допомоги (але — що важливо — спротиву теж) від чиновників, малюнок прибрали мисткині.
На його місці з’явилося зображення різних етапів історії України, зафіксоване в яскравих символах Київської Русі, козацтва, модернізму. З одного боку — старовинний герб, його перші згадки та обриси, з іншого — сучасний. Це поєднується авангардними лініями, які демонструють нерозривність процесів і що у 1991-му році з нами відбулося не набуття незалежності, а її відновлення.
Авторки муралу — Діна Чмуж та Єлизавета Кричковська. Вони кілька тижнів розробляли ескіз, ще тиждень переносили його на стіну, надихались і доповнювали малюнки в процесі. Кажуть, працювали по 10 годин на день із перервами на період шаленої спеки.
«Ми спочатку проговорили концепцію, потім Діна радилася з кимось із Літмузею щодо історичних подій. Потім ми шукали елементи, які б характеризували період. Я малювала графічні штуки, Нестора Літописця, герб, чайку. Діна робила загальний силует, орнаменти додавала», — ділиться Єлизавета.
Історія цього муралу має багато сюжетних поворотів. Він планувався на 30-річчя відновлення Незалежності на іншій стіні, меншій. Але художниці не встигли.
«Торік хотіли це робити, але ні я, ні Ліза не знаходилися в Харкові. Мені дуже кортіло зробити це, але в Харкові безпекова ситуація дуже відлякувала. Тим більше, що до 24 серпня понад добу була комендантська година», — згадує Діна.
Діна зауважує: теза «Харків — місто контрастів» чітко простежується навіть на прикладі однієї вулиці. Оскільки така подія не могла минути непомітно, дівчатам довелося багато комунікувати, розповідати, що і для чого роблять. У перші дні, коли були нанесені лише загальні обриси, невідомі вночі зіпсували намічений малюнок, написавши цитату Єсеніна. Це було однією з причин, чому авторки поспішали закінчити роботу: аби її психологічно важче було зіпсувати. Із надією пробудити залишки естетства у вандалів-русофілів.
«Це дуже цікавий тиждень: поки ми працювали, мені здається, могли написати цілу книжку або збірку оповідань. І негатив був, “зробіть нам просто чисту стінку, а не оце от ваше”. І абсолютно протилежна реакція, коли люди дякували, і ще годували. Нам кілька разів приносили домашню їжу, виносили чай, пригощали обідом, наостанок кавун величезний принесли. З кожним днем було більше вдячності, радощів, ставало все спокійніше. Наприкінці була сварка з місцевим масштабна, але все обійшлося».
Діна та Єлизавета познайомилися в Академії дизайну і мистецтв. Спільно працювали над багатьма проєктами, але мурал створили вперше.
«Ми, насправді, думали, якщо його і зробимо, то після закінчення війни, і це дуже незрозуміла перспектива. Я думала, буде ще довше, ще складніше, але все гарно склалося само собою», — ділиться Єлизавета.
У момент запису інтерв’ю до нас підійшла жінка, представилась Ярославою та розповіла, що працює в художній школі. Вона щодня проходить повз цей будинок, тож подякувала дівчатам за роботу: прогулянки стануть приємнішими.
«Моє покоління знає, хто такий Єсенін. Але ми маємо своє. Ми творимо нову історію, і гарно, що наші діти творять нову історію. Дуже добре, що є таке сприйняття», — коментує Ярослава.
Днями Діна та деколонізатори Вадим Поздняков і Мілла Денчик подарували Харкову ще одну білу стіну без пушкіна.
Роботи Діни часто можна побачити на вулицях Харкова: вірші, маленькі трафарети, великі мурали. Про пригоди під час творення стрітарту та спроби діалогів ми раніше поговорили в інтерв’ю.
Поет Іван Сенін: про вірші, «стіхі» та першу збірку в розпал великої війни
