Україна за радянську добу пережила кілька руйнівних техногенних і технічних катастроф, епідемій, трагічних подій. Вони супроводжувалися загибеллю людей, забрудненням довкілля, величезними фінансовими втратами. Спільна риса катастроф на теренах України — що трагедії замовчували впродовж десятиріч. Ось деякі з них.
13 березня 1961 року сталася Куренівська трагедія
Цього дня в Києві дамба, яка перекривала Бабин Яр, не витримала навантаження. 14-метрова стіна рідкої пульпи з київських цегельних заводів, змітаючи все на шляху, ринулася схилом до Куренівки. Вода і мул затопили дороги, перекрили рух. За лічені хвилини 30 гектарів промислової та житлової забудови були затоплені. Загалом під шаром глини, що швидко тверділа, опинилися цвинтар, трамвайне депо, дитячий садок, багато машин. Зруйновані міська та психіатрична лікарні, пологовий будинок, два заводи, стадіон «Спартак». Вибухнув газорозподільний пункт, автобус, трамвайний вагон. Стихія знесла 22 приватних будинки, десятки двоповерхових, два гуртожитки. Тіла загиблих, за офіційними даними — 145, за неофіційними — втричі більше, витягували ще місяць. Частину жертв не знайшли, вони залишилися у товщі мулу. Це була одна з найбільших техногенних катастроф свого часу. Партійці заборонили «сіяти паніку». Радіостанція «Голос Америки» тоді назвала Київ «Помпеями ХХ століття».
Фото: depo.ua
У 1970 році поширилася епідемія холери в Одесі
3 серпня 1970 року виявили першого зараженого, він увечері помер. Наступного дня у шпиталі для хворих вже перебувало 12 осіб, з яких ще двоє померли, 353 осіб, які мали контакт з ними, були ізольовані. 6 серпня було прийнято рішення про карантин в Одесі. Епідемія поширилася на сусідні області: Миколаївську, Херсонську, згодом випадки були в Криму, в Запорізькій і Чернігівській областях. Наявність захворювання на холеру у місті приховувалося. Навіть у документах, що надсилалися партійному апарату, згадок про холеру не було, лише про «гострі кишкові захворювання». Приховування інформації про епідемію в Одесі породило багато чуток. Точні цифри про осіб, що загинули від холери в Одесі, відсутні й досі.
Перший ядерний вибух в Україні стався у 1972 році
«Факел» — кодова назва першого промислового ядерного вибуху на території України. Він відбувся 9 липня 1972 року біля села Хрестище Красноградського району Харківської області. У 1968 році там виявили велике газове родовище, запрацювали 17 бурових свердловин. Але у 1971-му газ вирвався назовні. Його фонтанування призвело до сильної пожежі, згасити яку не вдавалося майже рік. Буровий комплекс поглинув величезний провал. Вчені запропонували ліквідувати пожежу за допомогою підземного ядерного вибуху. Перед тим людей вивезли за межі селища. 9 липня 1972 ядерний пристрій здетонував. Експеримент не мав успіху: закрити викид за допомогою вибуху не вдалося. Газовий факел загасили лише через кілька місяців. Учасники експерименту дали підписку про нерозголошення, а розповіли про нього лише після розпаду срср.
Об’єкт «Кліваж» — підземний ядерний вибух 1979 року
Наступний ядерний вибух стався 16 вересня 1979 року на Донеччині в місті Бунге на шахті «Юнком», на глибині 903 метрів між вугільними пластами. Мета вибуху — зниження напруги в рукаві шахти. Дослідники хотіли отримати кращий доступ до порід, та не врахували вплив високих температур і рівень радіації. Утворилася радіоактивна «колба» із розплавленої породи. Вибух засекретили, місце назвали «Об’єкт “Кліваж”», замурували у бетонний циліндр і стежили, аби вода не подходила близько. Ця територія окупована росіянами з 2014 року. У 2021 році з’явилася новина, що воду на об’єкті «Кліваж» перестали відкачувати, і він повністю затоплений. Радіація серйозно впливає на місцеву питну воду і потрапляє у море. Але ступінь радіоактивності не можна визначити без замірів. Чим далі триває війна, тим небезпечніше життя в Луганській і Донецькій областях. росія ігнорує цю екологічну проблему.
Фото: Архив, dn.gov.ua
Залізнична катастрофа 6 листопада 1986 року на станції Користівка
Цього дня на Одеській залізниці сталася одна з найбільших залізничних аварій радянського часу. Лоб у лоба зіткнулися два пасажирські поїзди. Один слідував маршрутом Кривий Ріг — Київ, а другий Київ — Донецьк. Швидкість зіткнення була дуже великою, удар був такої сили, що один із локомотивів закинуло на другий. Основний удар прийняли пасажири криворізького потяга, більшість жертв перебувала у загальному вагоні — аж 138 людей замість 80. У переддень річниці свята потяги були переповнені людьми, які їхали до родичів або у столицю на урочистості. Кількість загиблих склала 44 особи, а поранених — понад 100. Ця аварія замовчувалася в ЗМІ радянського союзу, оскільки не вписувалася в канву святкування річниці жовтневої революції. Це дуже ускладнило пошук родичів загиблих.
Фото: Електровоз ЧС4-071 після катастрофи на станції Користівка
Будинок-убивця: радіоактивне зараження мешканців панельки у 1980–89 роках
Наприкінці 1970-х у Каранському кар’єрі Донецької області, де видобували гравій та щебінь, було загублено джерело іонізуючого випромінювання: капсула з цезієм-137. Тижневі пошуки закінчилися невдачею. Щебінь із кар’єру нібито йшов для спорудження олімпійських об’єктів у москві, треба було завершити будівництво вчасно, і справу замовчали. А в 1980 році в Краматорську збудували панельний будинок № 7 по вулиці Гвардійців Кантемирівців. Загублена ампула розміром 8 на 4 мм, була вмурована в стіну дитячої кімнати. У 1981 році померла 18-річна дівчина, через рік — її 16-річний брат, згодом — їхня мати та ще кілька людей. Усі люди померли від лейкозу. Лікарі пояснювали діагнози поганою спадковістю. Батько загиблих домігся розслідування, яке виявило високий рівень радіоактивності. Тоді вирізали частину стіни та доставили до Київського інституту ядерних досліджень, де ампулу знайшли. Внаслідок радіоактивного опромінення загинуло 4 дітей і 2 дорослих, 17 людей стали інвалідами.
Радянський «Титанік»: катастрофа пароплава «Адмірал Нахімов» у Чорному морі 31 серпня 1986 року
Восьмипалубний пароплав «Адмірал Нахімов» належав Чорноморському морському пароплавству з портом приписки в Одесі. 29 серпня 1986 року о 20:00 «Адмірал Нахімов» покинув Одесу і відправився в чорноморський круїз. Увечері 31 серпня на відстані 13 км від Новоросійську пароплав зіткнувся із суховантажем «Петро Васьов». «Адмірал Нахімов» знеструмився, нахилився на правий борт і затонув за 8 хвилин. Спустити шлюпки було неможливо, до того ж люди не проходили ані шлюпкових навчань, ані жодного інструктажу. На борту перебувало 1 243 пасажирів і членів екіпажу, загинули 423. Більшість пасажирів і загиблих була з України, серед них переважали одесити. Перші повідомлення про трагедію передали по радіо і телебаченню срср лише 1 вересня, при тому про жертви і постраждалих нічого не повідомлялося. Тим, хто вижив у катастрофі, заборонили в телеграмах близьким згадувати про загибель «Адмірала Нахімова». Згодом було озвучено урядове повідомлення про зіткнення суден. Інформація, що надходила в газети, ретельно цензурувалася, величезний масштаб трагедії став відомим набагато пізніше. Загибель «Адмірала Нахімова» стала найбільшою катастрофою на Чорному морі в мирний час.
Фото: «Адмірал Нахімов» в порту Новоросійська в день катастрофи, Андрій Леонов
Чорнобильська трагедія 26 квітня 1986 року
У цей день весь світ згадує найстрашнішу ядерну катастрофу в історії людства. 26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Відбувся радіоактивний викид, утворилася радіоактивна хмара, яка пройшла над європейською частиною срср, частиною Європи та навіть США. 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі, а в Україні забрудненими стали 2 293 населених пунктів.
Ранком 26 квітня біду зустріли пожежники з Прип’яті, які навіть не знали, як поводитися з ядерним полум’ям. Власними життями вони врятували світ. У ліквідації наслідків аварії взяли участь 800 тисяч людей.
Взагалі в Україні постраждало понад 3 мільйони осіб, вони втратили життя, здоров’я, їхні долі були зруйновані, 200 тисяч переселено. Катастрофа завдала величезної шкоди довкіллю, мільйони гектарів земель, лісів та водойм забруднені радіацією. Довкола АЕС створено 30-кілометрову зону відчуження, знищені та закопані важкою технікою сотні дрібних населених пунктів.
Першою про підвищення рівня радіації повідомила Швеція. Від самого початку радянський союз приховував факт аварії та масштаби катастрофи. Лише після тиску з боку західних країн та оцінки зараження розпочалися системні заходи.
Та попри страшні події, комуністичне керівництво провело першотравневі демонстрації в Києві, Мінську, інших містах. На необхідності демонстрації наполягав Михайло Горбачов. Він вимагав не допустити паніки: нібито святкування мало заспокоїти громадян. 1 травня 1986 року в Києві до демонстрації та святкових заходів залучили 120 тисяч людей, зокрема і дітей.
Фото: zoda.gov.ua
Оцінити всю глибину трагедії неможливо й досі. Згодом історики назвуть дзвони Чорнобиля зворотнім відліком доби існування радянської імперії. Виведення на демонстрацію дітей, приховування правди про аварію посилили національний рух в Україні. Зрештою, Чорнобильська катастрофа та реакція москви стали чинником розпаду срср.
Цьогоріч замало просто згадати ті події: нині росія створила нові загрози на Запорізькій АЕС, наслідки від яких можуть перевершити навіть ту страшну катастрофу.
