«Мова ворожнечі — це будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності між людьми в правах. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їхньої належності до тієї чи іншої групи», — зазначає Олена Голуб, авторка посібника «Медіакомпас: путівник професійного журналіста» й експертка Інституту масової інформації. Конструкції «мови ворожнечі» можуть бути явними і прихованими, проте будь-яке їх застосування є порушенням Кодексу журналістської етики. Тож ІМІ щорічно моніторить вияви дискримінації у національних і регіональних медіа. І це результативно.
Так, «мова ворожнечі» в харківських онлайнвиданнях зустрічається все рідше. Порівняймо результати останніх досліджень ІМІ. У 2019 році відсоток неприйнятних формулювань щодо етнічних груп, жінок/чоловіків і літніх/молодих людей становив 1,54%. 2020-го відсоток зменшився до 0,5%. Цьогорічний моніторинг десяти регіональних ЗМІ з 9 по 11 серпня 2021 року* не виявив жодного порушення у 855 матеріалах.
Такі позитивні зміни чудово простежуються на прикладі найчастіших порушників стандартів журналістики. Якщо 2019 року кримінальна хроніка звучала ось так: «52-летнего азербайджанца с ножевыми ранениями привезли в «неотложку» еще в середине июля. Пока мужчину спасали медики, правоохранители выяснили: пострадавший решал денежные вопросы со своим сверстником-грузином» (Город Х), то наразі журналісти хоча б обмежуються оціночними судженнями: «Прибыв на место, правоохранители застали голого 35-летнего мужчину на одной из улиц города. Он начал вести себя взбалмошно и говорил несуразицу. В руках у сумасшедшего была пачка сигарет» (Город Х).
Звичайно, не дискримінувати — це не про досягнення, це про професійність. Справді, проявів міжрелігійної чи міжнаціональної неприязні в матеріалах місцевих журналістів за досліджуваний період не було, і це нормальний стан речей для видань, що за рейтингами представляють регіон (моніторинг проводився серед десяти найпопулярніших медіа Харківської області).
Щодо проявів сексизму, то маємо констатувати присутність його у рекламних матеріалах. Як свідчить дослідження Центру гендерної культури, здебільшого сексистські оголошення використовувались у просуванні сфери послуг, зокрема ремонту та будівельних інструментів, нерухомості, банківської сфери та кредитів. «Основними ознаками, за якими звернення були визнані дискримінаційними, є приниження розумових здібностей, транслювання стереотипних уявлень. По-друге, оголене тіло або його частина розглядається як прикраса, так званий стопер, який привертає увагу, проте немає зв’язку чи асоціацій із рекламованим товаром. Третя ознака — це оречевлення (транслювання ставлення до людини як до речі — ред.)», — зазначає регіональна представниця Індустріального гендерного комітету в Харківській області Наталія Савицька.
У медійній сфері сексизм, на мою думку, виявляється ще й у відсутності гендерного балансу. Якщо поглянути на те, про кого медійники пишуть та чиї коментарі беруть, то жінки стають експертками й героїнями в харківських новинах рідше, ніж чоловіки. Це доводить цьогорічний лютневий моніторинг ІМІ. Тоді фіксувалася загальна кількість новин, експертів й експерток, героїв і героїнь та їхнє процентне співвідношення.
Так, серед 68 експертів/експерток тільки 35% припадало на жінкок. Співвідношення героїв і героїнь приблизно таке саме: у 70% матеріалів героями є чоловіки, у 30% – жінки. Звичайно, у деяких матеріалах згадувалися й ті, й інші, проте математичний підрахунок виглядав саме так.
Повертаючись до самого визначення «мова ворожнечі», маю процитувати ще одного медіаексперта — виконавчого директора ГО «Платформа прав людини» Олександра Бурмагіна.
«Правила і норми щодо запобігання мові ворожнечі існують фрагментарно, в більшості, через антидискримінаційні норми, які обмежують пропаганду жорстокості, насильства, національної та релігійної ворожнечі. Термін «мова ворожнечі» відсутній в національному законодавстві. Регулятор існує для телерадіоорганізацій, відсутній – для преси та Інтернет, частково наявний для іншої видавничої продукції (книги, видання). Відповідальність, як свідчить кількість та зміст вироків та інших форм «реагування» є ілюзорною. Навіть у випадках прояву жорстких форм (відвертий расизм у Вінниці, антисемітизм на радіо в Херсоні) може закінчитись відсутністю покарання для правопорушників. В найгіршому випадку, поширювачів мови ворожнечі чекає штраф або попередження (у випадку ЗМІ)», — пояснив медіаюрист, презентаючи дослідження з практики застосування національного законодавства у сфері протидії мові ворожнечі.
*Моніторинг проводився з 9 по 11 серпня 2021 року. Аналізувалися усі новини в новинних стрічках десяти найпопулярніших харківських ЗМІ: Город Х, Status Quo, Kharkiv.Today, 057.ua, Об’єктив, Мой Харьков, Вечерний Харьков, ВГороде.Харьков, Newsroom, АТН частку матеріалів із мовою ворожнечі й тематика матеріалів із мовою ворожнечі.
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО «Інститут масової інформації» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
