Краснокутськ у XIX році був магнітом для меценатів. Брат засновника Харківського університету Іван Каразін започаткував тут дендропарк, до якого звозили рослини й дерева з різних куточків світу. «Цукровий король» Сумської області Павло Харитоненко збудував на березі річки Мерли шість величних терас із цегли й посадив на них незвичні для Харківщини рослини. У народі їх називали Співочими через звуковий ефект, який вони створювали.
Час і люди не дуже ласкаво обходились з історичною та культурною спадщиною, іноді розцінюючи її як безкоштовне джерело цегли чи деревини. Та й місцевій владі часто було не до пам’яток — тут би з інфраструктурою розібратися.
Микола Пазич після закінчення вишу в Києві вирішив повернутися на Краснокутщину, щоб зберегти місцеву культурну спадщину. 2009 року Микола ініціював фестиваль «Співочі Тераси», на якому виступили етногурти з усієї країни, зокрема Олег Скрипка.
«Був такий етап, коли я втік звідси, бо не бачив сенсів, а в Києві переоцінив, дізнався про ту культурну спадщину, яка є на території громади. Мені було дивно, чому я ось цього не знав про дендропарк, про Співочі тераси. Нам не розповідали про це ні батьки, ні у школі, ніде. У Києві була можливість зайти в інтернет, були якісь статті, тому там я більше дізнався про рідний край. Я все це зрозумів і з дуже великим ентузіазмом повернувся додому», — розповідає Микола.
Микола сфокусувався не на матеріальних культурних пам’ятках, а над, як він каже, «сенсами». Місцеві жителі не зналися на культурній спадщині в громаді і розглядали її виключно з практичної сторони — наприклад в одній старовинній садибі облаштували більярдну. Пазич знайшов істориків і фольклористів з Харкова, з якими почав досліджувати пісні Краснокутщини. Микола заснував фольклорний музичний колектив, який обробляв і виконував знайдені пісні в сучасному аранжуванні. Колектив почав виступати з концертами по всій Україні.
Влада неактивно реагувала на ініціативи Миколи, та й місцевим жителям було байдуже до культурної спадщини.
«У Пархомовці стоїть контора, це був гуртожиток Харитоненка. Зараз на першому поверсі магазин, на другому — просто вітер гуляє і дах тече. Це взагалі як? Там Малевич жив! Громада, позбавлена сенсів. Робоча сила, яка думає, як набити холодильник», — у серцях говорить Микола.
Ситуація почала змінюватись з початком децентралізації — Краснокутську громаду очолила місцева вчителька історії Ірина Карабут. Вони з Миколою обговорили ініціативи збереження й популяризації культури Краснокутщини.
За ініціативи Миколи в 2021 році на Співочих терасах провели великий концерт «Харитонівська ремінісценція», в якому взяли участь близько двадцяти тисяч людей. Молодіжний академічний оркестр «Слобожанський» і гурт Пазича «Яри» виконували музичну програму «Добра хата», місцеві майстри на ярмарку презентували свої товари. У рамках заходу навіть оцифрували «Співочі тераси» і створили їх ЗD-модель.
Організація «Ремінісценції» коштувала півтора мільйони гривень. Півмільйона дала громада, решту — обласна влада.
«Треба все це зробити центром якогось мистецького паломництва, можливо. Треба зробити так, щоб сюди їздили митці надихатися, і оці об’єкти повинні допомогти цьому. Саме шлях рекреації з інноваціями буде найперспективнішим. Якщо ми збережемо об’єкти культурної спадщини, це може і годувати всіх, всім вистачить де заробляти», — резюмує Микола.
Даний проєкт виконується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
