На проспекті Науки з’явилася кав’ярня «Паломник». Її відкрила мати 26-річного бійця Андрія Авілова з однойменним позивним. Хлопець загинув у боях під Балаклією у вересні минулого року.
Розповідаємо про військовий шлях Андрія та заклад, який став місцем пам’яті про нього й інших загиблих захисників.
«Мама, что я скажу своим детям и внукам? Что я врага пустил на нашу землю?»
За освітою Андрій був правником. На вступі в Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого наполягла його мама Олена Авілова, яка є адвокаткою у кримінальних і цивільних справах: «Він тоді погодився, оскільки спочатку йому було цікаво: я його по судах водила».
Хлопець почав навчання в 2014 році, коли країною пройшла низка Євромайданів й розпочалася війна на Сході. Тоді, щойно вступивши до університету, 18-річний Андрій поїхав до селища Піски на Донеччині у складі «Правого сектора». Мати бійця згадує, як хлопець пояснив їй своє рішення: «Він сказав: “Мама, что я скажу своим детям и внукам? Что я врага пустил на нашу землю?” І поїхав».
Пізніше Андрій закінчив навчання, проте працювати за спеціальністю не захотів. Після випуску хлопець став баристою, бо це йому справді подобалося, але за декілька місяців до своєї загибелі почав шукати магістратуру, щоб довчитися півтора роки й отримати спеціальність військового юриста.
«Хочеться просто попасть туда, где душа моего ребёнка»
Після початку повномасштабного вторгнення Андрій, відправивши на той момент ще дівчину в евакуацію, 26 лютого пішов записуватися добровольцем до будівлі ОДА. Його взяли водієм до «Кракена», що нині є окремим розвідувально-диверсійним підрозділом Головного управління розвідки.
Хлопець воював у Пітомнику, Білогорівці, Краматорську. На зв’язок виходив рідко, але, коли міг, надсилав мамі коротенькі відео. На одному з таких він співав «Червону калину».
Уже в складі штурмового підрозділу Андрій брав участь у боях під Балаклією, де й загинув 7 вересня 2022 року. Новини про звільнення міста надійшли до Олени Авілової раніше за звістку про смерть сина: «Моя знайома звідти. Коли я побачила в інтернеті сьомого вересня, що звільняється Балаклія, першій я написала їй, оскільки в неї там мама з батьком були у підвалі декілька місяців без зв’язку, без світла. Вона нажахана була, що вона тут, у Харкові, а батьки там». Дізнавшись, що Андрій загинув у той день, знайома дякувала матері Героя за можливість возз’єднатися з родиною.
Олена Авілова до останнього сподівалася, що її син живий. Свій стан після звістки жінка згадує зі сльозами на очах: «Когда несчастье приходит именно в твой дом и весь мир рушится, тогда ты забываешь вообще обо всём, и всё становится неважно. Не важно время суток, неважно, хочешь ты пить или есть. То есть в такие моменты страшные не хочется вообще ничего. Хочется кричать, хочется раздирать на себе кожу, хочеться просто попасть туда, где душа моего ребёнка».
У квітні Андрію мало би виповнитися 27 років. Він щойно одружився, мріяв мати дітей.
«Я відчуваю, що необхідно розповідати про загиблих хлопців, щоб пам’ять про них не згасла»
Щоб мати хоч якусь мотивацію жити далі, за п’ять місяців після загибелі сина Олена Авілова вирішила здійснити його мрію: «Андрій казав про те, що дуже хоче відкрити кав’ярню. Ну от на тій стадії я розуміла, що не на часі ще, а коли він загинув, вирішила, що необхідно відкрити таку кав’ярню задля того, щоб це було місце таке затишне, щоб хотілось сюди прийти».
Заклад жінка назвала за позивним сина «Паломник», який Андрій взяв ще в 18 років через свою любов до мандрів. Зараз кав’ярня є справжнім місцем пам’яті про хлопця і його побратимів: на стіні портрети військових з роти Андрія Авілова, більшість з яких вже загинула, особиста переписка з бабусею, у якій він каже, що хоче, аби вона повернулася додому без страху, бойові трофеї, які сюди приносять військові, і орден «За мужність», вручений посмертно.
Олена Авілова бачить у кав’ярні свою місію. Заклад не є бізнесом: гроші від нього йдуть на допомогу тим, хто зараз боронить країну на фронті. «Ми привезли сюди автівки, замовили антигрязьову таку велику резину, тепловізори, приціли, термошкарпетки, такі зігрівайки для рук, для ніг, для тіла, металевий посуд, Starlink, зарядні пристрої. Вони от зараз, коли в Донецькій області були, всі захворіли, і ми тут зібрали дві коробки ліків і надіслали їм туди».
У кав’ярні, окрім традиційних напоїв, подають і фірмовий. Він має назву «Паломник» — солодкий, з вершками, згори яких ллють жовтий та синій сиропи. Так любив Андрій.
Олена Авілова каже, що буде продовжувати робити все можливе, аби допомагати тим, хто зараз боронить Україну: «Я дуже хочу, щоб хлопці здобули перемогу, щоб ми всі скоріше почули оце слово і раділи, що весь цей жах закінчився, і треба далі жити».
Просимо підписати петицію про нагородження (посмертно) званням Героя України Авілова Андрія Костянтиновича, віддавшого своє життя за Незалежність та свободу України.
