Коли в родині з’являється дитина, їй найчастіше приділяється вся увага оточуючих. При цьому потреби матері відходять на другий план. Але психологічний стан жінки не менш важливий, ніж здоров’я малюка. Як після появи доньки або сина радіти, а не переживати постійний стрес, «Накипіло» запитало в Ярослави Матвейчук, психологині, співзасновниці компанії «Моя Кімната» та мами двох дівчаток.
Як зменшити стрес перед першими пологами?
Вагітна жінка — досить тривожна істота. Вона багато переживає, адже організм змінюється, тіло підводить, ще й людина всередині зростає. Усе, життя вже не буде колишнім. Тому важливо знайти якомога більше адекватної інформації, яка заспокоїть і допоможе. Також бажано спиратися на компетентних і відповідальних людей, щоби не підсилювати тривожність. Варто пошукати спільноти матерів: вони можуть поділитися порадами та знають, що діти — це не тільки «квіти життя». Я знаю багато жінок, яким подруги розповідали, що материнство — це класно, але замовчували, що після пологів жінка не буде спокійно спати, їсти та забуде, як приймати душ на самоті.
Появи дитини не варто лякатися. Важливо бути готовими, що якийсь час жінка — як зарядна станція для старту маленького космонавта.
Як бути, якщо відчуваєш, що не вистачає сил на дитину?
Ніхто самотужки не справляється, це нереально. Потрібно шукати якомога більше підтримки та не боятися її приймати. Якщо сім’я невелика, немає можливості залишити малюка з родичами або ви їм не довіряєте, можна задіяти подруг, друзів, няню. Будуйте мережу підтримки, задійте знайомих, у яких теж є діти. Можна не лише по черзі доглядати за дітьми, а й, наприклад, допомагати в приготуванні їжі.
Коли я переїхала в Україну та була вагітна першою донькою, у мене тут було небагато родичів. Я героїчно справлялася сама, вважала: «Ось, я ж мати!». З другою дитиною мене сильно попустило. Хочете посидіти — будь ласка, дивіться, у мене і старшенький прекрасний.
Як допомогти жінці в післяпологової депресії?
По-перше, це необхідно помітити. Ми часто пропускаємо початок депресії: втома, відсутність радості після пологів нерідко списується на гормони. Уся сім’я жінки, яка народила, повинна знати хоча би про симптоми депресії та звертати увагу на самопочуття матері.
Якщо рідні бачать, що з жінкою щось не так, необхідно їй надати якомога більше підтримки та простору без дитини. Після пологів мати може не відчувати припливу окситоцину, не радіти дитині, не відчувати до неї любові та навіть почати ненавидіти малюка. Але їй соромно сказати про це, адже у нас величезне табу на нелюбов до дітей. Цього не варто лякатися, це можна пережити.
Жінці після пологів потрібно стільки ж турботи, скільки дитині. Якщо підтримки оточуючих немає, ризик скотитися в депресію — величезний. На одну дитину в ідеалі необхідно двоє-троє дорослих.
Нормально, що дитина мене бісить?
Я не уявляю, як можна любити дітей цілодобово. Вони складно поводяться, займають увесь простір, постійно нас зачіпають, не виправдовують очікувань, хворіють, падають, брудняться, змушують перемивати весь будинок 30 разів. Звісно, ми будемо вибухати, це нормально.
Питання в тому, як це висловлювати. Якщо я роздратована, досить сказати: «Я зараз злюся, відійди». І ми не посваримося, я не зроблю дитину винуватою. Якщо ви сердитеся на малюка, який ще не розуміє мову, можна відійти та позлитися як слід, при цьому не завдаючи дитині шкоди.
Існують запрограмовані сценарії: якщо нас виховали в сім’ї, де діти якісь дурнуваті, вони дратують і заважають дорослим — велика ймовірність, що і ми будемо так поводитися зі своїми дітьми. Навіть якщо ми клялися ніколи так не робити, колись це вистрілить. Можна звернутися до психолога або психотерапевта: поговорити про сім’ю, про стосунки з батьками, щоб не переносити проблеми та старі образи на власних дітей.
Чи варто поєднувати роботу з вихованням малюка?
Нормально так, як зручно жінці. Якщо їй комфортно не працювати та бути тільки мамою, а сім’я може це дозволити, — клас. Якщо жінка хоче одночасно з материнством працювати — прекрасно.
Я, наприклад, була п’ять років в декреті, а зараз хочу займатися кар’єрою. Мої діти ходять зі мною на роботу. Вони вбудовані в моє життя, а не я — в їхнє. Мені так зручно. Якщо діти скажуть, що хочуть якось інакше, що їм не подобається такий спосіб життя, ми щось придумаємо.
Іноді жінка змушена працювати. Через те, що дитина більшу частину часу перебуває з родичами, вона відчуває себе поганою матір’ю. Але це не так. Навіть із маленькою дитиною можна поговорити та пояснити, що саме так влаштоване життя сім’ї. І це нормально.
Що робити з почуттям провини?
По-перше, у всіх вина особлива: хтось переживає, що пропускає життя дитини, інші, навпаки, — що гіперконтролюють її. А дехто починає думати: «Я народила наступну дитину, виходить, що старша тепер якась нелюба». Існує мільйон причин звинуватити жінку.
По-друге, є суспільні вимоги, якою повинна бути мати: «Вона неправильно розмовляє, не так виглядає, не так себе поводить. Виховуй дітей, як годиться».
Для початку необхідно розділяти: де почуття провини, яке на жінку повісили (наприклад, родичі), а де — власне. Чуже потрібно відкидати. Для цього проведіть свого роду фактчекінг, як інші жінки виховують дітей. Чи всі матері, наприклад, почуваються винними через те, що ходять на роботу? Ні, багато хто працює та не відчуває нічого подібного. Значить, зі своїм почуттям провини можна щось зробити.
Інший момент — якщо жінка вважає, що виховує малюка якось неправильно, і це суперечить її власним бажанням. Наприклад, скаже дитині: «Роби уроки». А та плаче та відмовляється. Мати вважає, що вона винна перед дитиною та робить домашні завдання замість сина/дочки. Це дивна ситуація? Так.
Треба зрозуміти, чому так складаються відносини, чому жінка так робить і навіщо їй потрібно почуття провини (воно ж для чогось з’являється). Швидше та безпечніше розібратися з психологом. А можна шукати підтримку й дивитися на інших матерів. Велика кількість зв’язків зменшує почуття провини. Чим більше поруч людей, які виховують дітей, тим легше переносити власну неідеальність і просто відзначати: «Ага, і у них так. Фух, все нормально».
З якими труднощами ви стикалися як мама?
Після появи першої дитини довго переживала, що я не так планувала народжувати, як вийшло, що я не впоралася. Я відчувала, ніби зрадила і себе, і дитину. І з цим довелося розбиратися, вибачати себе. Іноді відчувала підвищену тривожність: коли дитина захворіла або впала. Це боляче і страшно. З цим теж потрібно працювати, вчитися розслаблятися, приймати, що діти падають, розбивають коліна, носи, але це можна виправити. А якщо з’являється друга, третя дитина, ти вже реагуєш по-іншому: обробила рану та відпустила далі грати.
З якими проблемами матері звертаються до вас за психологічною допомогою найчастіше?
Я працювала і з тими, хто в депресії, і з тими, хто переживав втрату дитини. Також приходили тривожні матері, яким складно відпустити контроль і дозволити синові/доньці забруднитися або, наприклад, їсти руками.
Депресія й тривожність псують відносини з дитиною та роблять материнство складнішим. Ментальне здоров’я матері — суперважливе. Перші два-три роки мама для дитини — увесь світ. Тому вся сім’я повинна бути в цей час мамоцентрована, а не дитиноцентрична. І тоді в жінки будуть сили видихнути та спокійно жити далі, навіть якщо вона перетривожилася.
Дуже яскраві випадки — арт-терапевтичні групи, коли приходять десять учасниць, усі чудові, молоді, і всі вважають себе недостатньо хорошими матерями. Для мене це — сигнал, що ми як суспільство робимо щось неправильно. Громадський тиск, стигми та вимоги до жінки як матері стають причинами безлічі ментальних проблем. Жінка часто почувається винною, якщо її дитина порушує громадський спокій. Якщо суспільство стане толерантнішим до дітей, не відноситиметься до них як до недоумків, тоді у матерів зменшиться кількість приводів турбуватися та відчувати себе паршиво.
Ментальне здоров’я необхідно всім
Компанія «Моя Кімната», яку розвиває Ярослава з командою, допомагає розібратися в собі та зберегти ментальне здоров’я і людям, і бізнесам. Серед учасників проєкту — фасилітатори, психологи, коучі, психіатри.
Фахівці проводять онлайн різні тренінги, курси, майстеркласи та воркшопи в основному для представників творчих професій та IT-сфери. Є безкоштовні інтенсиви, які корисні в тому числі й матерям. На них можна дізнатися, наприклад, як справлятися з тривогою та стресом за допомогою тілесних практик, як позбутися самобичування або перестати переживати: «А що подумають інші?».
«Це п’яти-семиденні марафони, розраховані на те, щоби допомогти побороти внутрішнього критика, розслабитися, отримувати задоволення від того, що робиш. Це не освітня програма, а пережитий досвід: із практикою когнітивно-поведінкової терапії, з відео та простими вправами», — пояснює співзасновник проєкту «Моя Кімната» Іван Голяков.
