«Життя прекрасне», «Не сумуй», «У всьому треба шукати світлі сторони», «Думай про хороше». Мабуть, хоча б раз у житті всі чули ці шаблонні фрази.
Позитивні особистості зараз у тренді. Таких людей часто ставлять у приклад: оптимістичні та веселі, вони впевнено дивляться в майбутнє та в усьому знаходять світлі сторони. Але є проблема: люди часто плутають позитивне мислення з токсичною позитивністю.
Як підкреслює психологиня та психотерапевтка Олена Лукаш, різниця між цими поняттями величезна. У першому випадку людина усвідомлює, що життя різноманітне. Вона сприймає негативні емоції, сум, жаль, гнів, роздратування — як у себе, так і в інших людей. У випадку токсичної позитивності людина не хоче бачити негатив, а лише яскраву картинку, де не існує труднощів, проблем і болю. Де всі удають, що все гаразд.
«І коли щось трапилось, виникли проблеми, така людина стверджуватиме, що все добре: і собі, і іншим. Вона демонструватиме, що нічого не трапилося. А якщо і трапилося, то втішатиме словами на кшталт “руки, ноги, голова є — ти впораєшся” або “все буде добре, не звертай уваги”. Це і є токсичність: не враховувати всі сторони життя та емоційний стан іншого», — розповіла психологиня.
Візьмемо ситуацію: людину звільнили з роботи, вона ділиться переживаннями з близькими. А вони починають втішати, лунає цілий хор: «нічого страшного», «знайдеш круту роботу», «усе класно, сонечко світить», «потрібно думати лише про хороше». Проблема в тому, що в такі моменти людині насправді погано. Будь-які конфлікти, втрати не можуть викликати позитивні емоції, і це природно.
За словами Олени Лукаш, людська психіка реагує на дискомфорт та незадоволені потреби через злість, роздратування, біль, почуття провини або сором. І це помилка: вважати, що можна змусити себе не відчувати погані емоції. Або, як варіант, замінити їх на більш позитивні.
Токсична позитивність не дає людині осягнути власний стан. Так поступово деградує її емоційний інтелект. Важливо вміти розпізнавати емоції: це допомагає задовольняти власні потреби. Коли людина не здатна усвідомити негатив, вона не зможе зрозуміти, чого потребує насправді.
Нехтування емоціями шкодить не лише психологічному, а й фізичному здоров’ю. Людина може обманути свій розум і переконати його, що все добре, а от із тілом подібний фокус не пройде. Від стресу можна навіть захворіти.
Токсична позитивність шкодить стосункам. Погана ідея — говорити зі засмученою людиною у форматі «все буде добре». Це не про емпатію, не про налагодження контакту, а про намагання нав’язати власну думку. Людина не усвідомлює, що відчувають близькі, не хоче вислухати, не бажає визнати проблеми, адже має бути лише позитив. А близькі не почуваються почутими.
Подекуди токсична позитивність призводить до накопичення агресії, і рано чи пізно вона прорветься. Людина вже буде говорити не «Все буде добре», а «Зберись, ганчірко!», бо чужі проблеми викликатимуть злість та роздратування. А буває, що токсична особа обходиться без прямої агресії. Вона з посмішкою говорить неприємні речі оточуючим, сипле жартами, від яких стає ніяково, критикує чужі недоліки нібито з добрими намірами. Від цього співрозмовникам не стає легше, навпаки.
«Це є проявом токсичної позитивності, проявом агресії. Для мене у першу чергу це — про незадоволені потреби. Гумор, сарказм, інші подібні прояви, здавалося б, “позитиву”, свідчать, що людина намагається впоратися з внутрішньою агресією. Що є справді незадоволені потреби, які вона так виражає», — каже Олена Лукаш.
Чому люди стають на сторону токсичної позитивності? Одна з причин криється в соцмережах. Популярні блогери на чималу аудиторію транслюють один підхід: життя прекрасне. Може здатися, в них усе ідеально — і зовнішність, і стосунки, і подорожі. Вони повторюють, що всього можна досягти, не існує жодних перешкод — достатньо лише захотіти. Юній (і не дуже) аудиторії може здатися: от воно, справжнє щастя.
«Звідти йдуть порівняння: а чому в мене не так, я теж так хочу, щоби мені ставили лайки, щоб я набирав більше коментарів. Але ніхто не знає, яким був шлях до успіху популярних блогерів. Є лише картинка, де все гаразд, і це збиває з пантелику», — зазначила психологиня.
