Тридцятидворічний Артем Холодкевич — командир артилерійського підрозділу 28-ї бригади. Восени 2022-го року на Херсонщині Артем втратив ногу, та вже через вісім місяців повернувся на фронт — до своїх хлопців.
Його бригада зараз стоїть на Бахмутському напрямку, де точаться важкі бої. Марія Малєвська і Олександр Бринза привезли звідти репортаж про роботу мінометників та історію Артема.
Те, що командир мінометників має протез, непомітно відразу. Навіть після того, як про це розповів один із побратимів, складно було побачити це по ході Артема.
«Поранення дістав 11 листопада 22-го року, приблизно о пів на десяту ранку. Ми вже другий день вели наступ по звільненню Херсонщини. При відступі вони досить плотно минувались. Частина доріг вже була розмінована нашими саперами, частина — ні. Але залишалися ще приховані пастки. І при огляді однієї з доріг, яка була частково розмінована, відбувся підрив. Протипіхотна міна», — розповідає Артем.
Турнікет, аби не стекти кров’ю і дочекатися евакуації, шпиталь, два місяці операцій, реабілітація та протез.
— 15 липня я вже приступив до виконання обов’язків, повноцінно повернувся на службу.
— У вас безкоштовний протез чи збирали? Він такий сучасний.
— Ні, повністю державна програма. Я як захисник, під час виконання обов’язків отримав поранення, на мене виділені були кошти, відповідно законодавства. Реабілітація, підготовка до протезування, навчальний протез — все за кошт держави. І зараз вже, коли у мене нога стабілізувалась, я отримав ще один протез для купання, щоб можна було повноцінно себе відчувати людиною.
У війську Артем від 2014-го — це рік його випуску із Львівської академії. Він відразу рушив на війну, довго служив у морській піхоті, а зараз — у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу.
«Головною мотивацією повернутися на службу для мене було те, що війна не закінчена, активна фаза, і вона буде продовжуватись або до нашого знищення, або до нашої не просто перемоги, а відновлення нашого державного кордону. У мене є відповідальність, за мною тягнуться люди, підлеглі у мене були. І я розумів, що потрібно повернутися, щоб їх вберегти і ними керувати», — говорить командир.
На позиції до його гармашів веде розбита дорога крізь стерті з лиця землі села. Артем, дивлячись на суцільні руїни за вікном, каже: «Ось що відбувається, коли російське військо до чогось наближається».
Аби ворог ані на метр не міг підійти, і стоять тут спочатку піхотинці, а відразу за їхніми спинами — мінометники.
«Міномет — це є головний засіб підтримки піхоти, бо він постійно рухається безпосередньо з піхотою. В обороні ми зараз найчастіше використовуємо одиночну розстановку мінометів. На бойову стрільбу використовується 5–6 мін, цього достатньо для нанесення вогневого ураження. Бо воно здійснюється не за старими радянськими мірками, що потрібно кожен квадратний метр накрити».
Артем показує їхній імпровізований арсенал на опозиціях. В окопі під щільним маскуванням акуратно розкладені міни 120-го калібру. Всі вони — українського виробництва:
«Вони посортовані відповідно по маркам, по ваговим, як в нас вимагають керівні документи, тобто спеціальні і осколково-фугасні. Це вимоги сьогодення, які до нас прийшли за останні 100 років. Мінометні міни не такі руйнівні, як артилерійські снаряди, але особовість міномета полягає в тому, що він може через перешкоди стріляти. Це важливий фактор, який до нас прийшов ще з Першої світової війни».
Артем попереджає: скоро бійці відпрацьовуватимуть по планових цілях, скупченню живої сили противника. Окупанти тут гатять увесь час. Мінометник Олександр, побратим Артема ще з часів морської піхоти, веде показати свіжі влучання:
— Прилетіло пару штучок, практично в позицію, малося пройти перельотом, але попало в дерева, і пішов розліт осколків, викосило все. Ну, добре, що не попали.
— У вас тут все покошено. Чим це вони працювали?
— Працює 122 міліметри — або самохідні установки, або [гаубиці] Д-30.
— Як взагалі оцінюєте тут противника, чи не намагаються проривати оборону?
— Періодично противник намагається подавляти артилерійським вогнем та заходити на наші позиції, але наші хлопці з FPV-дронами працюють дуже добре, зі скидами, вчасно аеророзвідка їх визначає, і ми також по ним відпрацьовуємо.
— Зараз багато хто каже, що FPV і дрони загалом замінять артилерію?
— Ну, я такого не сказав би, тому що їх дуже мало зараз. Якщо буде в нас велике виробництво, якщо вони підуть в масовій кількості на передній край, тоді, може, і так, може, менше буде нам роботи, але все одно артилерію не замінять.
Гармаші відкривають свій міномет. Це забирає в них лічені секунди. За першою міною по позиціях росіян майже відразу відправляється і друга 120-ка.
На дуло міномета гармаші повісили звичайнісіньке відро, а самі швидко спустилися у бліндажі, адже майже відразу може прилетіти відповідь.
Дорогою командир Артем Холодкевич розмірковує про те, чи здатні сучасні дрони замінити класичну артилерію:
— Артилерію неможливо замінити повністю як вид. Вона може змінитися відповідно до обставин. Якщо брати FPV, вони дешевші, ніж великокаліберні снаряди, але мають свої недоліки. Оскільки в них є дистанція застосування, проти них досить потужно працює РЕБ, і буде тільки збільшуватись в своїй потужності. А артилерія — це кусок заліза, який летить, на який фактично неможливо вплинути, але в нього мінус по його точності. Так само, як були спроби замінити легкими танками звичайні. У них гармата та сама, але не та броня, не та проходимість, яка у класичного танка. Тому деякі класичні речі повноцінно замінити на сьогоднішній день неможливо.
— Коли аеророзвідники кажуть, що зараз БПЛА ефективніші за класичну артилерію, це неправда?
— У більшості випадків, якщо брати точково, то так. Але якщо брати по загальному нанесенню ураження, то артилерія в цьому відношенні перемагає.
Аеророзвідка 24/7 і квадроцикл для поранених. Як воює 225-й штурмовий батальйон під Бахмутом
Як 93 ОМБр «Холодний Яр» тримає позиції під Кліщіївкою
Як батальйон «Гроза» обороняє Серебрянський ліс
