— Бути художником в Україні складно?
— Я думаю, це скрізь складно. Але у нас є перевага. Ми пережили Чорнобильську катастрофу, розпад Радянського Союзу, економічні кризи, революції та живемо під час війни. Може, це прозвучить занадто позитивно, але такі баталії роблять українських художників цікавими на міжнародному ринку.
Зі своїх 35-ти років 28 Василина Буряник присвятила мистецтву. Фантазувала і малювала з дитинства, у школі. Після іспиту в Ужгородському коледжі культури і мистецтв дівчина цілий тиждень сиділа як на голках. Тоді вона гадала, що вердикт екзаменаційної комісії вирішить її подальше життя: бути художницею чи ні. Вступ відбувся блискавично. Згодом було навчання у Львівській національній академії мистецтв на кафедрі художнього текстилю, участь у всеукраїнських конкурсах, пленер, стипендія міністра культури Польщі Gaude Polonia.
«Донедавна я не мала відчуття, що роблю щось фундаментальне, що я будую будинок. Ніби у дальньому кутку в мене є вікна, десь — цеглинки, тут — ще якась деталь. Два роки тому я зрозуміла, що все залежить лише від мене. Соромитися того, чим я займаюся — це егоїзм, не монетизувати свої роботи — це теж егоїзм. Якщо люди потребують моїх картин у своїх домівках, я маю їм це дати».
Минулого року Василина вперше побувала в Харкові на Другій національній Бієнале молодого сучасного мистецтва та стала лауреаткою конкурсу. Місто-мільйонник художниця порівнює з камерністю й теплотою Тернополя, Ужгорода. Від спілкування з харків’янами відчуття, ніби усе життя зростала поряд із ними, наче приїхала в гості до давніх товаришів.
«Після Бієнале моє життя сильно змінилося. Для художника важливий фактор визнання. На таких заходах стаєш сміливішим, розправляєш крила. Тут уперше в моїх роботах з’явилося світло. Раніше я боялася підсвічувати акваріуми, а зараз бачу: скло і світло — дивовижні».
Так художниця згадує свою виставку «Фрагменти організмів» в експозиції готелю «Харків». У залі напівтемрява. Невагомі клаптики текстилю огортає теплий соляний розчин. На легких нейлонових нитках з’являються пухирці повітря. В акваріумі з підсвічуванням ввижається образ морського кита. Він здається тривимірним.
Природа у стилі «Ню»
Цього разу Василина презентує в Муніципальній галереї проєкт Nude. На нейлонових картинах авторка порівнює вразливість людського тіла та беззахисність природи. Вона постає ніби оголена (nude — з англ. ) перед екологічними катаклізмами. Художниця співставляє підземні води із судинною сіткою на шкірі, а нервові закінчення — з кореневищами рослин.
«У Карпатах відбувається повальна вирубка лісів. Де б я не зупинялась, питаю мешканців високогір’я, чому ви нічого не робите? А вони відповідають: “А що ми можемо?”. Нам у містах здається, усе легко. Насправді, коли ця система гарно налаштована, люди не можуть об’єднатися проти неї. Поки що єдине, що від мене залежить, — створити те, що приверне увагу до проблеми».
Багатошарові панно можна роздивитися наскрізь, немов вітражі. На кожну роботу витрачено кілька тижнів. Більшість полотен мисткиня створила під час карантину.
«Тривалий час я займалася графікою, малювала різних фантазійних істот. У виші не можна було поєднувати заняття на кількох кафедрах, а я вже цікавилася текстилем. Перші панно шила вздовж чотирьох місяців. Вони виглядали тяжкими, щільними. Після графіки був такий авторський голод — хотілося розказати про все й одразу, а техніка дуже копітка. Згодом почала прати нейлон, спостерігати, як він розлітається на повітрі, висихає. Виникли експерименти з вітродувами, сольовими розчинами, методами іржавіння металів. Я зрозуміла, що вода, сіль і хімічні сполуки — чудові партнери».
На кожен товар є свій покупець
У мистецтві так само. Василина пояснює, як влаштований цей ринок в Україні. Автори її рівня можуть розраховувати на суму від $1000 за квадратний метр картини. Саме так художники оцінюють вартість полотен. На ціну впливає складність, ексклюзивність роботи, іменитість автора, кількість і престижність нагород.
Василина вважає: інколи зашореність, невпевненість і страх позбавляють художників визнання. Вони не знаходять альтернативний спосіб самопрезентації. Співпраця з галеристами, виставки за кордоном — це чудово. Однак обмежуватися цим не варто. Можна паралельно розвивати власний бренд в ужиткових речах, прикрасах, аксесуарах, як це робить Василина. Сьогодні стратегій просування безліч, у тому числі завдяки інтернету.
Художниця створює текстильні прикраси — сережки та броші з нейлону. Як же вона здивувалася, коли посипалися замовлення з Японії та США. Відтоді призвичаїлася до бізнесових підходів до мистецтва.
— То ви тепер підприємиця? — Так, мене це захоплює. Багато митців бояться реформ. Наш мозок жахається незвіданого, незрозумілого. Але поза страхом нового — великі можливості. Нам доводиться перевчатися кожні півроку. Хтось буде ставати сильним блогером-художником, хтось — підприємцем-художником або політичним діячем-художником. Чому б ні? Кожному автору треба шукати різні форми спілкування з глядачем. Можливо, ці броші зроблять популярними мої картини десь за кордоном.
