В День української писемності та мови згадуємо письменників, громадських діячів та військових, які віддали своє життя за майбутнє України та мову. Вони стали невід’ємною частиною нашої культурної спадщини та національної ідентичності.
Ця добірка висловів — вшанування їхньої пам’яті та нагадування про важливість збереження їхніх ідей у нашому житті. Нехай їхні слова продовжують звучати в наших серцях і надихають нас на дії.
«Я не раз чула, що люди вибрали українську вже за війни — в 2014, 2015, 2018-му… Ще більше зробили це незадовго до повномасштабного вторгнення, уже знаючи, що воно буде, — або ж після 24 лютого. “А яка мотивація?” — питав мене колега французький фотограф. “Щоб Путін не мав кого “захищати” у нашій країні”, відповідала я, а потім картала себе, що поверхово сформулювала справжній мотив, — глибшою і, либонь, зрозумілішою була б відповідь “Аби відрізняти свого від чужого”.»
Вікторія Амеліна, письменниця, загинула 3 липня внаслідок російського ракетного удару по центру Краматорська 27 червня.
«Я чула і знаю всі ваші поважні причини бути зросійщеними українцями і говорити мовою наших ворогів. Але зробіть ще один крок. Я знаю, як вам тут важко, я знаю, якою ціною дається ця війна. Я знаю, як непросто бути в мокрих окопах та холоді. Я тут з вами, я розділяю весь цей побут і розуміння цієї жорсткої і важкої війни. Знаю, що іноді здається, що, можливо, тут на фронті мова не на часі. Але, мабуть, наша країна і перемога починається з перемоги, які ми тут робимо на передовій.»
Ірина «Чека» Цибух, журналістка, медіапродюсерка, парамедикиня. Загинула 29 травня 2024 року, під час ротації на Харківському напрямку.
«Як можна далі ждати? Як можна з усім цим миритись? Зовсім не важко знайти факти найгрубішого шовінізму, найбезсоромнішого національного приниження, проти чого достатньо зброї в ленінському національному арсеналі. Чому ж ми такі байдужі, звідки у нас стільки покори перед долею як фатумом? Я вважаю, що доля Донбасу — це майбутня доля України, коли будуть одні солов’їні співи…»
Василь Стус, поет, правозахисник, шістдесятник. Загинув за нез’ясованих обставин у ніч на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливо суворого режиму в РРФСР.
«Випалюйте в собі всю російську субкультуру.
Випалюйте в собі всі спогади з дитинства пов’язані з російським-радянським.
Випалюйте в собі стосунки з родичами чи друзями по ту сторону, з усіма хто є носієм російської субкультури.
Інакше це все випалить вас.»
Роман Ратушний, правозахисник, військовий. Загинув 9 червня 2022 року під Ізюмом.