Серед рідних, друзів чи колег напевно знайдеться щонайменше одна людина, яка зараз воює, організовує збори та закриває запити захисників, збирає та роздає гуманітарну допомогу переселенцям, плете сітки тощо.
Тисячі людей захищають Україну ціною власного життя і здоров‘я. Тисячі щодня живуть зборами. Це все складається у великий пазл нашої спільної звитяги на шляху до омріяної Перемоги.
Напередодні нового року ми вирішили нагадати історії неймовірних людей, про яких мали честь вам розповісти.
«Найх*йовіше питання, яке можна задати військовому: “А ти вбивав людей?”». Гліб Тимошенко
Гліб Тимошенко — відомий харківський ведучий, випускник «ХАІ» та співзасновник «Накипіло», від перших днів повномасштабного вторгнення захищає Україну в лавах ЗСУ.
Минулого року Гліб зустрів день народження на війні. А цьогоріч — дав інтерв‘ю. Ми поговорили з ним про війну, страх, античну філософію, «економічний фронт» і дурні питання, які задають військовим.
«Люди на війні не мають часу занурюватися у проблеми політичні, економічні, бо потрібно зберегти життя і виконати завдання. Ми сподіваємося, що ті, хто тут знаходяться, “тримають економічний фронт” і вирішать усі питання. Як ви сподіваєтеся, щоб на фронті вас захистили, ми сподіваємося, щоб ви вирішили всі питання без нас».
Залишаємо вам відеорозмову. А за цим посиланням — вибрані цитати з інтерв‘ю.
Матеріал підготували: Віктор Пічугін (журналіст), Владислав Лященко (монтаж)
«Я переживаю, що все мистецтво буде про війну». Тетяна Тумасянц
Вона — акторка, усе життя в мистецтві. Вона — з перших днів великої війни в теробороні, усього навчилася з нуля, воювала на півдні, сході й півночі країни, місяцями без ротації.
Тетяна Тумаянц багато сміється і каже, що війна зробила її сміливішою. Вона мріє повернутися в театр, але після того, як «вигризе» омріяну Перемогу й долає цей важкий шлях пліч-о-пліч із коханим-добровольцем.
«Ми бачили людей, яких я ніколи не побачила б, залишившись у театрі. Я дуже люблю наших мисткинь, творчих людей, але це інший пласт. Добровольці, які пішли з перших днів на війну, — кандидати наук, актори, художники, акробати. Люди з великою душею, чокнуті на всю голову. Багато тваринного з тебе виходить на війні, ці рептильні реакції “стій-біжи-атакуй”. Коли відчув їх, уже знаєш, що ти маленька, вразлива тваринка. Вижити — найважливіше, життя — найголовніший сенс».
Читайте за посиланням історію фантастично сміливої Тетяни Тумасянц.
«Коли є такий міцний тил, то і ЗСУ працює». Максим Богаєнко
Максим Богаєнко («Іспанець» ) — актор з Харкова, який воює в лавах Територіальної оборони. Свій бойовий досвід називає «пригодами» і з гумором розповідає про будні війни, бо як інакше витримати рік повномасштабного нападу рф. У своїх соціальних мережах він розповідає про будні: аби люди бачили і розуміли, що саме відбувається.
«Одного разу сидів на горищі, спостерігав «шоу» і бачу виходи «Града», тільки вертикальні. Думаю, треба щось швидко зробити. Вибігаю та кричу: «Пацани, вертикальний вихід!. Давайте, усі тєряємся!».
«Найважче, на мою думку, сортувати поранених». Військовослужбовиця Яна
З Яною «Кицею» ми познайомилися, коли готували сюжет про тренування новобранців. Вона — інструкторка з вогневої тактичної підготовки. Дівчина змінила роботу баристою на службу в батальйоні тероборони. Стала бойовою медикинею. Потім пройшла курси і почала тренувати новобранців. Каже: пішла в інструкторки, бо самій не вистачало навчання. А ще в Яни підростає маленька донечка, яка вже знає, що її мама — солдат.
Ми розпитали «Кицю» про її досвід бойової медикині, про ставлення до жінок-інструкторок, про родину і, звісно, про те, як та чому саме навчає новобранців.
«У бойового медика завжди два рюкзаки — один з медикаментами на підрозділ, а інший (індивідуальний — ред.). Ідеш як черепашка-ніндзя: спереду, позаду рюкзак, повністю амуніція, автомат. І несеш на собі вагу, більшу за власну».
Залишаємо посилання на повну історію про військову.
«Із Печенізької дамби ми евакуювали 17 тисяч людей». Олексій Масло
Памʼятаєте масштабні евакуації через Печенізьку дамбу влітку 2022 року? Олексій Масло — один з тих, хто їх організовував. Тоді з окупації вдалось вивезти тисячі людей.
Торік 23 лютого засновник бренду SHWK CLOTHING приїхав до мами в Харків. Наступного дня почалась повномасштабна війна. Відтоді Олексій Масло встиг побувати під дулом автомата, возити борщ під російськими обстрілами, врятувати пораненого батька та допомогти евакуйовувати 17 тисяч людей.
«Ти приїжджаєш забирати людину, вони збираються довго, починається обстріл. За 300 метрів усе горить, бахкає. Ти лягаєш під будинок або біжиш у підвал якийсь, ховаєшся, чекаєш, поки закінчиться, виходиш, допомагаєш зібратися людині. Це може бути літня людина, яка майже не пересувається. Іноді є заявка на евакуацію, ми їдемо, а там просто під фундамент немає будівлі. Уночі приліт був — і догорає, стіни пів метра, що залишилися».
Прочитати повне інтерв’ю з Олексієм можна за посиланням
«Коли люди усвідомлюють взаємозв’язок — з’являється єдність». Ярослав Соломко
Актор, ведучий, викладач. Щоправда, тепер ці слова незручні Ярославу Соломку, як погано зшитий костюм. Нині він волонтер та доброволець.
Цінним для нас було зрозуміти, як тепер Ярослав ставиться до професії. Власне, яким, на його думку, має бути театр під час війни. Розмова вийшла багатошарова, довга й цікава. Про війну, мистецтво, цінності та фантастичну трансформацію митця в військового заради Перемоги.
«Мама говорить: “Ти що, військовий, навіщо ти туди лізеш?”. Кажу: “Мама, а хто був військовим до війни?”… Бути на війні — не ціль мого існування. Просто я розумію, що наразі це необхідно».
Бесіда вийшла багатошарова. Читайте повне інтерв‘ю — за посиланням.
«Цивільного класного життя не буде, якщо ми не переможемо Росію». Ганна Зяблікова
Ганна Зяблікова — харківська активістка, співорганізаторка «ХарківПрайду». Два роки тому вона здобувала другу освіту за кордоном. Після початку повномасштабного вторгнення дівчина повернулася до України. Зараз вона стрілкиня-санітарка в медичній роті 47-ї бригади, працює в екіпажі медичної евакуації.
«Щоби далі продовжувати між собою затишно сратися, нам треба бути живими. Якщо наші опоненти вже неживі, то це не гідно продовжувати сратися з ними, бо вони не можуть тобі відповісти».
Читайте інтерв‘ю з Ганною про «лівих» і «правих» у війську, про мотивацію, російськомовних військових, «ХарківПрайд» і армійську бюрократію.
«Перемога — це шлях, а не разовий момент». Тетяна Сеніна
Харків’янка з донецьким корінням. Так називає себе Тетяна Сеніна. Волонтерства для неї — частина життя. Цей шлях вона розпочала у 2014 році. Плетіння сіток, пошук необхідних контактів, комунікація з соцслужбами — така повсякденна рутина жінки. А все почалося з кількох зборів коштів на армію та переселенців у наметах разом з волонтерами «Дергачівської альтернативи».
«Я не посадова особа, щоб вирішити стратегічно важливе питання. Але я буду робити своє, і за можливості розширювати. Не люблю тезу «депутати не зробили ось це». Так, може бути купа претензій до них. З іншого боку: а що ти зробив? Ти хоч пам’ятаєш, за кого голосував? І ти смикнув свого депутата, аби він зробив? Все йде зі вчинків і думок кожної людини. Тішить, коли збирається коло однодумців. Я вважаю, чим більше буде подібних локацій однодумців, тим сильнішими станемо.
Читати історію про затяту волонтерку
«Наша ціль — підготувати бійця до будь-яких ситуацій на полі бою»: як тренують українських воїнів
Перед тим, відправити на фронт мобілізованих українців, держава повинна забезпечити належну підготовку. Ми побували у двох навчальних центрах, де щодня тренують чоловіків та жінок. Новобранців навчають стрільби, медицини, топографії, тактичним діям, виживанню та іншого. Курс базової загальної підготовки триває місяць.
Ми познайомилися з добровольцями із різних регіонів. Серед них були як добровольці, так і ті, кого мобілізували за повісткою. Поговорили про навчальну рутину, очікування від навчання, перші місяці повномасштабного вторгнення та мотивацію боронити країну. А ще розпитали в інструкторів про те, які знання та навички вкрай необхідні, а що — бюрократична примха.
«Я в армії, бо розумію, що потрібна тут»: жінки-військові
Чисельність Збройних сил України — приблизно 700 тисяч. Це втричі більше, ніж у 2014–2021 роках. Понад 7% особового складу — це жінки.
За два роки кількість жінок у війську зросла на 12 тисяч. Кожна з них у свій спосіб працює на захист України. Медикині, кухарки, снайперки, зв‘язківиці, бухгалтерки, водійки, гранатометниці, пілоти дронів тощо.
Яна п’ять років працювала сімейним адвокатом. Нині вона поєднує функції діловода та медикині роти.Світлана змінила форму патрульної поліцейської на військову шість місяців тому. Дарина підписала новий контракт на службу в ЗСУ за тиждень до великої війни. А Марина та Анастасія понад п‘ять років віддали Прикордонній службі. П‘ять жінок розповідають, як вони прийшли в армію, що їх мотивує та додає їм сил.
Читати короткі історії дівчат.
«Із кулями, а не з квітами». Як Харків чинить опір російській навалі
Цей матеріал нам важливо було додати в добірку, аби вкотре закцентувати в публічному просторі, що війна з російськими загарбниками почалася не у 2022 році, вона триває десятий рік.
Площа Свободи за ґратами, Добкін і Кернес у георгіївських стрічках, проголошення так званої «хнр» і російський прапор над ХОДА — розповідаємо, як Харків чинив опір ще у 2013-14 роках. Спогади учасників і відома «путін-хуйло» — в матеріалі.
