Олесь Санін — кінорежисер, оператор і актор, лауреат Державної премії імені Олександра Довженка і заслужений артист України. Він є автором багатьох документальних робіт, а також трьох художніх фільмів: «Мамай», «Поводир» і «Довбуш». Остання стрічка вийшла в український прокат 24 серпня 2023 року — і режисер презентував свій фільм у Харкові.
Написання сценарію почалося 10 років тому, а 6–7 років тому — підготовка до зйомок: робота з групою, над костюмами, реквізитом, вибором натури, розкадровками. Прем’єра була запланована на 12 травня 2022 року, проте сталося повномасштабне вторгнення. Олесь був налаштований доробити фільм в будь-якому разі, проте першим часом прем’єру бачив лише після перемоги.
«Але зараз я переконаний, що перемога нашого духу настала. Не знаю, чи є хоч одна людина, яка готова здатися. Ми вже переконані, що будемо опиратися, будемо захищати нашу державу. Новий суспільний договір вже укладений. Далі питання, як нам добитися цього фізично, як допомагати війську, як ми мусимо жити».
Олесь називає кіно одним із перших мистецтв і видів дозвілля, яке відроджується під час війни:
«Тому що дуже тяжко зіграти виставу, зібрати музикантів на симфонічний оркестр. А кіно, воно начебто таке ярмаркове, просте, не треба ніякий смокінг».
Крім того, кіно ніби запрошує в інше життя, пропонує емоції, відмінні від того, що люди проживають зараз, і це теж потрібно.
Прокатники переконували Олеся, що ставити прем’єру на День Незалежності невигідно, посилаючись на дані з минулих років. Проте він сказав, що ніякої статистики про повномасштабне вторгнення в нас немає, і переконав таки почати прокат в цей день. Адже «Довбуш» — фільм у чомусь магічний, а 24 серпня — день вбивства Олекси Довбуша.
«Але це не день його смерті, це день його безсмертя. З цього дня легенда про його життя почала надихати інших».
Окрім України, фільм вийшов у прокат також в Чехії, Словаччині, Німеччині, Ізраїлі, Кореї та країнах Балтії, причому не лише національними мовами, але й українською також — щоб українці, розкидані по світу, змогли подивитися історію рідною мовою.
«Ми сподіваємося, що легенда про Довбуша дасть зрозуміти, що українці не зараз такі стали, що не зараз народилася ідея опору. Це в нас в крові. Це історія про те, що українці опиралися завжди, скільки себе знають», — говорить режисер.
Передпрем’єрний показ фільму відбувся 19 серпня, у перший день Одеського кінофестивалю, який цього року пройшов у Чернівцях. І знову магія цифр: саме 19 серпня 5 років тому відбувся перший знімальний день. Фестивальна публіка завжди вимоглива, каже Олесь і дивується, наскільки добре прийняли стрічку:
«Фактом є те, що закінчується завжди фільм, і титри. Титри у мене дуже довгі — понад 2,5 тисяч людей, це таке величезне полотно. І всі титри зал стояв і хлопав, і потім, коли ми вже вийшли, вмикнулося світло, овації продовжувалися».
Проте відвідувачі фестивалю були не першими, хто побачив фільм: найперший показ не був анонсований, адже стрічку привезли до 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Майже на лінії зіткнення, у підвальному приміщенні зруйнованого будинку розгорнули екран, поставили звук і порозставляли дитячі стільці для глядачів.
«Є таке красиве оповідання Франка, “Кам’яна душа”, історія того, що у справжнього воїна, опришка має бути кам’яна душа, бо якщо вона розкриється, то він загине. От я перед собою бачу цих сучасних опришків, воїнів з кам’яною душею. Вони намагаються якомога сильніше свої почуття закрити, тому що щодня є свідками того, що з кимось ти сьогодні їв кашу, просив сигарету, а завтра його вбито. І переживання цього просто позбавляє тебе волі, сили опиратися. Плюс, якщо ти переживаєш, ти не виконуєш свою бойову задачу. І вони от у такому закутому кам’яному світі починали дивитися фільм.
Просто холод. І я дивився на це, а потім пройшло 10–15 хвилин, і вони ожили, почали говорити, як підлітки в своїй компанії, ніби на день народження зібралися з попкорном і дивляться: “А це це коло моєї гори!”, “А тут мій дід жив!”. Більшість бригади сформована в західній частині України: Прикарпаття, Закарпаття, Львівщина, Тернопільщина, Волинь.
І під кінець вони вже почали знімати з себе шеврони, дарувати. Така відкритість, так побраталися, знаєте. А то приїхав якісь чувак, щось там нам розказує. Їм неможливо говорити нічого про патріотизм, оці мотивуючі тексти: “Давайте будемо батьківщину захищати”. А що ти їм скажеш? Вони своєю кров’ю, життям тут стоять».
На прем’єру «Довбуша» приїхав з Лос-Анджелеса голлівудський актор Лузер Тверськи, у фільмі — засновник хасидизму Бааль Шем Тов, або ж скорочено Бешт.
«Є невеликий епізод, який дуже важливий для фільму. В українському епосі, в літературі частково, — це історія про зустріч Олексі Довбуша з чоловіком єврейською національності, який жив у горах, був схимником і мольфаром.
Виявилося, що є величезний єврейський епос про Бешта. Ісраель Бааль Шем Тов — це для кожного єврея священне ім’я. Це перший цадик, найбільший святий. Саме його ім’я означає в неточному перекладі “той, що знає ім’я таємне Бога”».
Олесь довго шукав актора на роль Бешта: йому було принципово важливо знайти людину, яка би походила з хасидської родини і знала культуру. Проте колеги з Голлівуду пояснювали, що серед хасидів немає людей мистецтва, адже дітям не можна дивитися кіно або мультики, читати книжки. І все ж через знайомих розшукали Луї:
«Перша проба, він просто заспівав нігун, і я зрозумів, що це він. Довго було затвердження, я переконав всіх, що хочу тільки його знімати. Він два місяці вчив мову, роль. А вже перед приїздом сказав: “Лесь, я хочу, щоб ти знав одну обставину. Я не хотів, щоб ти знав раніше, щоб не впливало на вибір мене і ролі. Але я в дев’ятому поколінні правнук Бешта”».
За легендою, трубка, яку тримав Бешт під час проповідей, була подарована йому Довбушем. Розповідати про таку історичну постать для Олеся — вкрай відповідальна історія: говорить, що навіть якби знімав би фільм про сомалійських піратів, теж би знайомився з культурою і вивчав мову. Тому для нього важливо і те, що Луї приїхав зараз в Україну, побачити все на власні очі.
Закордонний фестивальний тур Олесь вирішив пропустити, бо це б відклало початок прокату ще на рік.
«Але я переконаний, що картину треба показувати в Україні, поза Україною. Це як маленька історія нашої перемоги, навіть не сам фільм, а те, що існує український фільм у цей час, що ми живі зараз, і ми ходимо дивитися власні фільми. Який би не був фільм, навіть сам факт мусить надихати людей.
Уже зараз нам всім потрібно будувати Україну після перемоги. Те, що ми переможемо, сумніву немає. Зараз стоїть питання, коли вона настане. Але ми мусимо вже сьогодні будувати нашу ту Україну, яку ми намріяли. І кіно є одним маленькою ознакою того, що це існує».
Фільм «Довбуш». Всеукраїнська прем’єра
