російська пропаганда знову запускає брехливі тези про Харківщину, граючи на мові, історичній пам’яті та втратах. У ворожих пабліках російську мову подають як «ознаку своїх», українську державу — як «джерело репресій», військових — як «нацистів», а українських волонтерів — як жертв, яких «свої боєвики вбивають дронами за допомогу цивільним». Паралельно просувають легенди про «знищений харківський актив 2014 року», «масове бажання російського громадянства» та «недоречність» українських культурних символів у Харкові. Розбираємо ці фейки та маніпуляції в рамках проєкту Infocrime Харків.
«Русскоязычные, свидомые заукраинцы, каково оно быть вторым сортом?»
У пропагандистські пабліки знову відкопали наратив про те, що Україна «переслідує російськомовних». Ця маніпуляція побудована на підміні понять: мовну політику держави подають як дискримінацію людей, а захист державної мови — як «утиски».
Скрін з каналу «На самом деле в Харькове»
У нашій країні закони захищають статус української як державної мови в публічній сфері, але не забороняють російську в приватному житті. Тож твердження про «покарання за розмову російською», поділ на «сорти» людей — кремлівська брехня, спрямована на розпалювання конфліктів усередині України та методом пропаганди для своїх громадян.
Крім того, захист державної мови є інструментом національної стійкості, а не репресій. Позбавлення людей освіти чи роботи за мову — це пряме порушення Конституції України та міжнародного права. Більше того, це насправді є віддзеркаленням поведінки росіян на окупованих територіях, де вони забороняють українську, вилучають україномовну літературу тощо.
«Харьковчане вы готовы отказаться от своего прошлого, ради бандеровской Украины?»
Пропагандисти традиційно «горять» і від деколонізації України, особливо, якщо цей процес відбувається в «ісконно руском» Харкові. Вони просувають наратив, нібито наша держава «переписує історію», «виганяє культуру, на якій виросли харків’яни», та нав’язує «бандерівське майбутнє». Нав’язування меншовартості — «большая часть гениальных ученых, культурных деятелей слыхом не слыхивала об Украине»; апелювання до ностальгії «любовь к прошлому, к песням, культуре, на которых ты вырос — это плохая привычка, от которой надо избавляться считает картавый» — усе це спроба розколоти суспільство, створити відчуття нав’язування, спровокувати конфлікт.
Теза про російську історію Харкова просувається й в інших ворожих телеграм-каналах: «Харьков 100 лет назад был центром войны – цивилизационной и идеологической. Первой войны – против жёлто-блакитных. И сейчас Харьков – центр геополитической и цивилизационной войны. Войны Русского Харькова с национализмом, бандеровщиной и нацизмом».
Насправді Харків — це Україна не «кілька років», а завжди був частиною української історії, якби не намагалася переконати в протилежному російська пропаганда.
«Нацисты стали почетными гражданами Харьковской области»
Повідомлення про присвоєння звання «Почесний громадянин Харківської області» Михайлу Драпатому та Костянтину Немичеву викликало вкрай негативну реакцію в проросійських пабліках. Автори постів стверджують, що Михайло Драпатий «профукал Мариуполь», а репутацію Немичева зводить до ярликів типу «екстреміст», «кракеновець», «садист», який нібито «умеет только издеваться над безоружными военнопленными и командовать заградотрядами».
Скрін з каналу «На самом деле в Харькове»
Інформація про те, що нагороджені Герої вчинили злочини, жорстоко поводилися з військовополоненими чи навмисно спричинили втрати, не підтверджена жодними офіційними джерелами чи розслідуваннями. Замість фактів подаються оцінки й ярлики, що маніпулюють емоціями читача.
Тож такі твердження є необґрунтованими та працюють на дискредитацію як окремих військових та Сил оборони, так і інституційних рішень обласної влади, яка присвоює подібні звання за заслуги перед громадою. Створюється враження, що Харківська область навмисно нагороджує «героїв сумнівної репутації». Це знову ж таки спроба пропаганди розпалити недовіру до місцевої влади та поляризувати суспільство.
«Я был похищен прямо с улицы, в застенках меня пытали»
Тему Харкова зачепив і пропагандист Олександр Малькевич, який записав інтерв’ю з так званим «главы ВГА Харьковской области» Віталія Ганчева. У пості просуваються тези про «репресії 2014 року» під час «руської весни».
«Я был похищен прямо с улицы, в застенках меня пытали. Я не исключение, нас очень много, сотни людей пропали тогда с улиц Харькова, – говорит с горечью он. – Естественно, когда выбили весь основной актив, который тогда всю работу организовывал, кого‑то потом по обмену через три, пять, семь лет отдали в Донбасс. Людей практически уничтоженных, с испорченным здоровьем. Я тоже очень долго восстанавливался. Почти месяц не передвигался никак – не ходил, не ползал», — Виталий Ганчев».
Зрадник України Ганчев жаліється, що влада в 2014 році знищила «харківський актив», натомість росія сьогодні «просто допомагає людям», які «самі хочуть паспорти рф» і «освіту в лнр для своїх дітей». Очевидно, українська влада протидіяла ворожій операції зі створення сепаратистського плацдарму в Харкові. Він розповідає про факт «массовых захоронений в освобождаемых населенных пунктах». І це брехня, яка насправді віддзеркалює дії самих росіян, що лишають після себе закатованих українців.
В інтерв’ю згадується ще один колаборант — колишній мер Ізюма Олександр Божков, який під час окупації очолив центральну районну лікарню, а після деокупації втік у росію. Фіксуємо спробу виправдати зраду держави нібито «подвигом заради мирних людей»: «”Есть главный врач – Александр Божков. Несмотря на преклонный возраст, он надевает бронежилет и каску, идет в каждый дом, куда может добраться, и беседует с каждой бабушкой. <…> Когда мы встретились с ним, он сказал: «Вы можете на меня рассчитывать в любое время дня и ночи». И сдержал слово”, – рассказывает Глава Военно-гражданской администрации».
Очевидно, завдання цього й подібних пості зняти провину за війну з рф, підважити довіру до України, нормалізувати окупаційні структури, створити розкол між «правильними і неправильними» українцями, затвердити образ проросійського Харкова.
«Украинские боевики считают волонтёров шпионами, они ведь рискуют, спасая “ждунов”»
Для Харківщини загибель відомого волонтера В’ячеслава Ільченка стала трагедією. Він неодноразово, ризикуючи життям, рятував з лінії зіткнення цивільних, розвозив гуманітарку. У пам’ять про нього в Харкові організували автопробіг.
Натомість у російських пропагандистських пабліках цинічно обговорювали обставини смерті Ільченка. Кожна з версій викликає лють, але мусимо зафіксувати ще одне підтвердження огидності ворога. На думку авторів, В’ячеслав з колегами поїхав у Костянтинівку, бо вони «не хотят быть мобилизованными, хотя сейчас их (волонтерів — ред.) хватают прямо на блокпостах, оставляя на произвол судьбы сидящих в машинах беженцев».
Пропагандисти перекладають відповідальність на українську армію, апелюючи до непідтвердженої та викривленої інформації: «Кстати, не факт, что дрон был российский. Волонтёршу из Краматорска, примерно месяц назад, на заправке грохнули украинские боевики дроном. Она девушка была эффектная, но не распутная, обиделись. Украинские боевики считают волонтёров шпионами, они ведь рискуют, спасая “ждунов” – в этом логика нацистов. Так что если нас читают волонтёры из Украины или их близкие, учтите это».
Спроба залякати цивільних, дискредитація Сил оборони, використання мови ворожнечі — «стандарти» кремлівських тез.
