Екватор літа у центрі воєнного Харкова. Дитячий гомін, жвавий рух на автодорозі, безліч велосипедистів, самокатників. Біля води багацько відпочивальників із книгою чи прохолодними напоями. яблоку ніде впасти. Літо в місті цьогоріч хоч і дощове, проте щедре на такі дні, що їх називають ідеальними для прогулянок.
Які нині емоції від теплих літніх прогулянок в місті, чий плавкий ритм може будь-якої миті вщент зруйнувати бєлгородське «ракетне привітання»? Емоції дуже різні. Той ще атракціон.
Всі ми маємо різні досвіди, що не є новиною. Але зараз ця різниця відчувається, як ніколи. Так я, прогулюючись містом, майже не помічаю його ран і страшних руйнацій. Мою увагу більше привертає яскраво помаранчевий молодик, чи пурпурові хмари на заході. Або фантастично красивий Держпром, що ніби викупаний в гарячих променях сонця.
Втім, це мій досвід. Я просто звикла до «вивернутих архітектурних нутрощів», бо бачу їх щодня.
Коли ми прогулювались із подругою-харківʼянкою, що останні півтора року мешкає у Києві — їй боліло. Їй хотілось вити. «Що вони наробили з моїм містом, виродки», — тільки й повторювала вона.
От що:
Якщо ви далеко від рідного міста — подивіться на його рани. Це потрібно усвідомлювати. Попри те, що в Харкові відкривається все більше закладів, повертаються теплі вечірні прогулянки біля річки, гордо й поважно майорить жовто-блакитний на височезному флагштоці,— місто вже не те, яким було колись. І це відчувається не лише на Північній Салтівці.
І ми ніколи не маємо забувати, хто це все спричинив. Особливо після нашої Перемоги. Особливо після того, як все відбудуємо.
Місто стало нарваним, місто дерусифікується, бандеризується, бореться і дихає на повні груди своїми пробитими легенями.
Місто живе і місто памʼятає. Місто ніколи не забуде.
День Ізюма: фоторепортаж з міста