Є книги, які можна читати виключно в стані душевного спокою із сонячною погодою надворі. Недотримання простих правил може травмувати читача та загнати в глухий кут. Тепер у Харкові є місця, які краще відвідувати, коли не надто пече. Салтівка, величезний район, своїм виглядом не ранить лише стоїків.
Я приїхала на останню станцію сіньої гілки — «Героїв Праці». Колись мешкала тут, і пам’ятаю район жвавим, гучним, підхмеленим, у чомусь кумедним, дуже людним, сповненим життям.
Маючи такі спогади та на мить від’єднавшись від реальності — я боляче отримала по голові, тільки-но закінчилися сходинки підземного переходу. Крізь літери I love Kharkiv проглядається напівзруйнований ринок. Це швидко повертає до реальності та вже не відпускає решту часу. Я хоч і була морально підготовлена, та все одно: перша картина вразила настільки, що дістати фотоапарат я забула.
Зараз на Салтівці тиша, яку не можна осягнути, в яку просто відмовляєшся вірити, якщо пам’ятаєш район довоєнним. Мабуть, місцеві так довго жадали й молили про цю тишу, що коли вона, завдяки нашій армії, стала доступною опцією, її ввімкнули за замовчуванням. Тут знають ціну тиші, тож вона панує.
Спальний район із хронічним недосипом, який ніби заново куштує звичайне життя — і не може пригадати, де і коли раніше вживав цю страву.
Працюють магазини, кав’ярні, пенсіонери у квадратних шапках стоять на посту біля під’їздів, сердобольні жінки підгодовують котів, якийсь чоловік копирсається в двигуні своєї «ластівки» радянського автопрому.
Саме цим мене завжди вабила та, водночас, лякала Салтівка. Якщо заплисти за буйки якогось мікрорайону — можна пірнути в срср. Немає чому дивуватись, зважаючи на історію формування цього величезного «спальника», втім, у ХХІ сторіччі все одно дивуєшся. Цього фльору район не позбувся.
Роздивлятися будинки боляче. Це схоже на гру в морський бій: одне вікно, друге, третє — все нормально. Аж раптом: четверте — поранило, п’яте — вбило. В одному вікні фікус цвіте, замість іншого — чорна вигоріла пляма. І не вгадаєш, де на яке натрапиш.
Це можна назвати від’ємною медитацією, коли йдеш безкінечним районом, роздивляєшся однакові багатоповерхівки з десятками вибитих вікон та розкурочених балконів. І єдине, про що можеш думати — як же сильно ненавидиш північного сусіда. І що якою б сильною не була ця твоя емоція — вона недостатня.
З чорно-червоних думок мене висмикує голос бадьорої жіночки, яка жваво збирає опале листя: «Пташок сфотографуй! Які ж ці сороки гарні!». Дивуюся різкому поверненню до життя і радості, яка кришить сіру картинку світосприйняття, що я собі намалювала. Жінка настільки щира та зацікавлена знімальним процесом, що одразу фантазує вголос, що ж я прийшла знімати: пташок, кошенят, собачок, що?
Вона навіть не згадала про зруйновані під’їзди, які печально й присоромлено ховалися за спиною. Просто вона звикла з цим жити, але не хоче, аби життя заповнювало тільки це.
«Ой, а ви і нас сфотографуйте!», — підхоплюють панянки, які спостерігають за моїм фотополюванням на птахів. Зусібіч їх охороняють вгодовані, добре соціалізовані коти. Видно, що жінки люблять тварин, і це взаємно.
Дістаю навушник і чую діалог:
— Теть Кать, а шо це у нас за собаця возле третьего подъезда?
— Та, видно, бросили, ми ей вчера туда есть носили.
— Ааа, ну буду знать, завтра прикормлю.
— Только ж не здесь, у нас тут царство котов, собаки нам всех распугают!
— Конечно-конечно, я там, возле подъезда буду кормить.
Вкотре усвідомлюєш, що головні речі в житті — це не речі. І що від нації людожерів нас можна відрізнити за допомогою маленького діалога.
Так сталося, що я гуляла Салтівкою і не зустріла жодного трамвая. Тиша б’є по голові важким тупим предметом. Салтівка без грюкоту трамваїв — це щось близьке до найсумнішого оповідання Гемінґвея.
Район живе та продовжує дивувати. Діти займаються паркуром, як вони собі його уявляють. Найвідчайдушніші жінки займаються бігом. Хтось вигулює маленьких песиків, вбраних набагато краще за мене. Машини маневрують між блокпостами.
В тугу косу сплетені жага повернути минуле щасливе життя — і неможливість цього.
30 січня. Цей день в Україні та світі
