Чи відбуваються системні зміни в гендерному розподілі українського ринку праці під час війни? На шкільних уроках історії нам розповідали про досвід США та Великої Британії під час Другої світової війни: жінки масово йшли працювати на заводи, опановували зварювання, керування транспортом і ремонт техніки — роботу, яку раніше переважно виконували чоловіки. Утім, після завершення війни жінок закликали повернутися до «традиційних» жіночих ролей і професій.
Часи змінилися. Сьогодні в Україні ми дискутуємо, як війна змінює ринок праці та відкриває жінкам нові професії. На початку повномасштабного вторгнення ми чули перші прогнози, але тоді ще не було разючого зламу в суспільстві. Минуло майже п’ять років — і тепер він є. Кадровий дефіцит в Україні став накопиченим і системним.
Війна загострила проблему, яка існувала на ринку праці й до повномасштабного вторгнення: працівників бракує, але жінки досі рідко обирають професії, які традиційно вважаються чоловічими. При цьому роботодавці дедалі активніше шукають людей для роботи на виробництві, транспорті, будівництві та в технічному обслуговуванні.
За даними «Національного дослідження ринку праці України 2025–2026», підготовленого за ініціативи Державної служби зайнятості України, Федерації роботодавців України та Helvetas, у 2025 році роботодавці повідомили про понад 158 тисяч відкритих вакансій. Водночас Helvetas, посилаючись на це дослідження, зазначає, що менше 2% жінок працюють у професіях, які традиційно вважаються чоловічими. За даними іншого дослідження Helvetas, опублікованого в 2025 році, рівень зайнятості жінок в Україні становив 41,5%, тоді як чоловіків — 58,9%.
У цьому матеріалі наводимо приклад професійного шляху Марини Климчук. Їй 43 роки, вона працює в детейлінгу, займається поліруванням і фарбуванням автівок. Цьогоріч вона пройшла навчання з підвищення кваліфікації за підтримки організації Helvetas. Ми розповімо її історію, розглянемо загальну статистику ринку праці та спробуємо знайти відповідь на питання: що має змінитися, аби жінки могли не лише опановувати технічні професії, а й знаходити роботу та розвиватися?
Із журналістики — у детейлінг
Марина розповіла нам, із чого в її житті починалася цікавість до автівок. Дідусь був професійним водієм і часто брав онуку з собою на авторинок. Дівчинка могла годинами розглядати прилавки з комплектуючими та автомобільними дармовисами під лобове скло. А в дорослішому віці майбутня майстриня помітила, що розглядання машин дає їй відчуття особливого фокусу й зацікавленості.
Марина здобула фахову освіту, працювала на телебаченні, в журналістиці. З часом у них із чоловіком народилося двоє дітей. Життя вирувало, і місця для захоплення автомобілями в ньому не було. У родини з’явилася власна автівка, та Марина ставилася до неї як до корисного робочого інструменту. Життя обернулося несподівано: батьки Марини були змушені переїхати з окупованої території Донбасу.
«Я їхня єдина донька, тож мала взяти відповідальність на себе. Друзі запропонували розтермінування на будинок в Черкаській області. Пенсії батьків не вистачило на щомісячні внески. Я була в декретній відпустці. Чоловік якраз отримав підвищення на роботі, багато працював. Перекладати на нього ще і проблеми батьків мені здалося неправильним. Тож я пішла найпростішим шляхом: залишала молодшу доньку на старшу та бігла прибирати за гроші будинки сусідів.
Борг за будинок ми виплатили швидко, за рік. Я втягнулася. Щоби полегшити щоденну рутину, захопилась лайфхаками з прибирання, почала досліджувати ринок мийних засобів. Намагалася зрозуміти, які хімічні поєднання найкраще впливають на забруднення, чим вивести плями. Дивно: у школі уроки хімії я не любила, а так нею захопилася. Я відвідувала клінінгові форуми, виставки, випробовувала засоби різних виробників. Це привело мене до хімчистки», — ділиться Марина.
Це був період розстановки пріоритетів. Жінка знайшла вакансію в соціальному телепроєкті й повернулася до роботи в медіа. Але ця професія вимагала повної залученості, змушувала розриватися між роботою та родиною. І Марина обрала друге.
«Якийсь час я насолоджувалась тихим родинним життям, а потім знову почала шукати, як поєднати роботу з побутом. Шукала варіанти, щоб усім близьким вистачало моєї уваги. Вихід підказала подруга. Її чоловік якраз почав партнерство з компанією, яка імпортувала автівки з-за кордону. Мої знання з хімчистки стали у пригоді. Слова “детейлінг” я на той момент ще навіть не чула. Це були просто хімчистка й зовнішня мийка автомобілів», — розповідає Марина.
Це був 2021 рік. Роботу організували на власному подвір’ї. Діти Марини були поруч, чоловік на підхваті. Але майстриня мала потребу в розвитку, тож почала вивчати з цієї теми додаткові матеріали, і так згодом прийшла до полірування.
«Я дивилася багато навчальних відео, відкопала в інтернеті англомовний підручник, де пояснювали фізику процесу. Якісно полірувати автівки не так просто, як здається. Один неправильних рух — і лакофарбове покриття деталі йде під перефарбування. Не можу сказати, що я зіпсувала багато автівок, але помилки були. Найдраматичніша — стертий лак на багажнику дуже дорогої Тесли. Ця б/у автівка коштувала 120 000$ і була для мене “священною коровою”. Я навіть дихати біля неї боялася, намагалася зробити все якомога краще, приклала всі свої знання та навички. І перестаралася.
«Пам’ятаю, як сиділа в куточку гаража, плакала і думала що мій бізнес зруйновано, родина розорена, а зі мною станеться щось страшне. По факту виявилося, що зафарбувати той дефект коштувало 3 000 гривень. Власник взагалі не сприйняв цей інцидент за проблему, а я сама собі створила драму на порожньому місці. Після того випадку я зрозуміла, що майже всі проблеми з клієнтами можна вирішити щирим вибаченням, знижкою чи додатковими послугами», — згадує Марина Климчук.
«Ринок виштовхне тебе, якщо ти не розвиваєшся»
Марина не рахувала точну кількість автівок, з якими працювала, але зазначає, що їх багато. Детейлінг швидко змінюється, з’являються нові технології, матеріали. Майстриня переконана, що ринок виштовхує тих, хто не розвивається, тож безперервно навчається. Щоденний контент — переважно англомовні відео, адже США — батьківщина детейлінгу. Найбільше прогресивних технологій у цій сфері приходить на наш ринок саме звідти.
«Я трохи задивлялася на інші роботи: поклейку захисних плівок, видалення вм’ятин без фарбування. Але відчула, що це не для мене. Ці напрямки дуже модні, перспективні, дають можливість добре заробляти. Але чогось не лежить душа. А я вже в такому віці, що не можу дозволити собі витрачати час на роботу, яка не приносить задоволення.
Була думка масштабуватися, найняти працівників. Але в мене є неприємна особиста риса: маю контролювати все, що в зоні моєї відповідальності. Все має бути зроблено бездоганно. Мені спокійніше і приємніше самостійно виконувати всю роботу, а головне — робити її в задоволення.
Звісно, іноді стикаюся з професійною втомою, вигорянням. Колись потік автівок не зупинявся, черга була розписана на тижні. Якось я прокинулася і відчула, що мене нудить від роботи. Раніше хапалася за всі пропозиції, працювала без вихідних, бо мала за мету втримати і зберегти клієнтів, одержати рекомендації. Та коли роблю автівку у виснаженому стані — гарного результату не буде. Я не для того обирала цей формат роботи, аби витрачати життя, вмираючи від утоми у дворі», — ділиться Марина.
Зміни на ринку після повномасштабного вторгнення, навчання в Харкові
У 2022 році перші масовані обстріли української енергетики стали для Марини значним викликом. Велика черга тоді була, а працювати доводилося переважно вночі, коли було світло. Це була холодна пора року, в будинку горів камін, а в гаражі обігрівач не встигав прогріти приміщення для роботи. Доводилося працювати при мінусових температурах, і Марина постійно хворіла. Майстриня зазначає, що відтоді переглянула пріоритети:
«Як і раніше, я зроблю все, аби віддати автівку вчасно та в найкращому вигляді. Але в холодному гаражі працювати точно не буду».
У 2023 році її чоловік пішов до війська. Зараз Марина з родиною мешкає в Київській області та їздить до чоловіка в Харків.
Уже під час повномасштабної війни Марина відчувала потребу в розвитку та здобутті нових навичок — не лише самостійно, а й із менторським супроводом фахівців.
«Про навчання на автомеханікиню за підтримки Helvetas я дізналася цьогоріч узимку із соцмереж. Я майже ніколи не втрачаю можливості підвищити кваліфікацію. Це була можливість задовбати питаннями фахівців, а головне — отримати майданчик для практики. Клієнтські автівки не можна зачищати болгаркою, рихтувати, розбирати. А тут — повна свобода дій у межах практичного заняття.
Я навчалася в Харківському професійному коледжі будівництва та промисловості. Йшла на навчання з не надто великими очікуваннями — думала, будемо довго й нудно розбирати роботу кожного вузла та механізму, вивчати технології ремонту. А по факту вийшов короткостроковий ввідний курс, який дозволив розібратися з будовою автомобіля, що від чого крутиться, запалюється та чому взагалі їде.
Практичні заняття дали можливість спробувати себе в різних ролях. Я зрозуміла, що наступним кроком мого розвитку 100% буде малярка. Це складно підготувати технічно, бо є вимоги до приміщення, та й досить дороге обладнання на старті. Наразі я вивчаю технологію, намагаюсь розібратися з технікою. Коли зрозумію, що готова, почну практичні кроки до нового напрямку», — ділиться Марина.
Навчання не зробило її універсальною автомеханікинею, не замінило багаторічної практики. Натомість воно допомогло побачити межі власних навичок, спробувати нові завдання та обрати напрям, у якому Марина хоче розвиватися далі. Така можливість — перевірити професійний інтерес на практиці — важлива для людей, які змінюють фах або хочуть перейти до суміжної спеціальності.
Проєкт «Стійкість: розбудова сталого та інклюзивного ринку праці в Україні», в рамках якого Марина отримала можливість додаткового навчання, реалізує міжнародна організація Helvetas. Проєкт спрямований на відновлення ринку праці, підтримку бізнесу та розширення можливостей працевлаштування, зокрема для жінок і людей, які постраждали від війни.
Марина зазначає, що саме цей курс навчання нарешті позбавив її страху порпатися під капотом автівки, адже тепер вона набагато краще знає, як цей простір влаштований:
«Мити підкапотний простір на замовлення для мене був окремим жахом і стресом. А раптом свічки запалення чи запобіжники заллю? А якщо помилка вискочить? Після проходження курсу цей страх пройшов, наче пути з мене зняли. Тепер беру і роблю те, що раніше здавалося неможливим».
Майстриня зберігає незмінним власний підхід до роботи і ставлення до кожної автівки. Жінка не рекламує свої послуги, працює лише за рекомендаціями. Хтось привозить свою машину, потім — машину дружини перед продажем, а згодом і новий куплений автомобіль. Так формується тепла, надійна і лояльна база клієнтів.
«Коли машина виїжджає після детейлінгу з воріт, я наче класна керівниця на випуску. Подумки бажаю доброї долі й дбайливого ставлення господаря», — каже Марина.
При цьому за останні п’ять років її ставлення до криз як каталізатора змін сильно змінилося — адже жінка на власному досвіді відчула правдивість твердження.
«Мене все життя дратувала фраза “криза — час можливостей”. Я думала, це штамп із арсеналу “інфоциган”. І тільки нещодавно зрозуміла, про що це. Зараз дійсно настав золотий час професійної реалізації для жінок. Навколо безліч пропозицій професійної освіти, роботодавці ледь не за руки хапають», — каже Марина.
Історія майстрині — не лише про особистий інтерес до автомобілів. Зміни на ринку праці поступово впливають на ставлення до жінок у технічних професіях.
«Я час від часу для власного заспокоєння, на випадок, якщо не буде можливості працювати на себе, передивляюсь вакансії в своєму районі. Біля нас на трасі багато автосалонів і сервісних центрів. Раніше навіть не йшлося, щоби влаштуватися туди на роботу детейлером. Більшість вакансій запрошували лише досвідчених чоловіків зі стажем роботи від трьох років. Зараз на різні робочі посади у вимогах до кандидатів переважно бачимо: “Чоловік/жінка, можливо без досвіду роботи”. Бізнес готовий навчати жінок навіть за власний кошт. Раніше про таке навіть не мріялося.
Якщо 3–4 роки тому на більшості семінарів чи навчальних програм із детейлінгу в Києві я була одна серед чоловіків, то зараз їх відвідує досить багато жінок. Моя історія не унікальна», — підсумовує Марина Климчук.
Що відбувається на ринку праці?
Історія Марини показує, що професійні зміни можливі, коли є інтерес до справи, доступ до навчання й можливість здобути практичні навички. Але є питання: наскільки такі приклади репрезентативні на тлі загальних тенденцій українського ринку праці?
Швейцарська організація міжнародного розвитку та гуманітарного реагування Helvetas зазначає в дослідженнях останніх років, що 97% матерів дітей 3–10 років хотіли би мати оплачувану роботу, а 68% непрацюючих матерів після народження дитини намагалися її знайти. При цьому головні бар’єри для опитаних — не брак мотивації, а догляд за дітьми чи родичами, недостатня доступність садків і соцпослуг, негнучкі умови роботи та стереотипи про «жіночі» й «чоловічі» професії.
«Опанування нових напрямів професійної діяльності та подальше працевлаштування під час війни для жінок є подвійним викликом. До загальних труднощів, з якими стикається людина при зміні професії, додаються безпекові (обстріли, вимкнення комунікацій і зв’язку, нестача безпечних просторів), психологічні (тривожність, хронічний стрес) і соціально-економічні фактори (закриті садочки і школи, транспортна доступність)», — підкреслюють у Харківському обласному центрі зайнятості.
За словами фахівців Центру зайнятості, через відсутність безпечно працюючих офлайн шкіл і дитячих садочків жінки потребують гібридних форм навчання. Створення інклюзивніших механізмів навчання й перекваліфікації матиме додатковий позитивний ефект: відчуття, що ти потрібна ринку праці, що він приймає з тим життям і складнощами, які ти маєш. Це послаблює психологічні бар’єри, страх перед кар’єрною трансформацією та працевлаштуванням за новою професією чи в новій сфері.
Це має особливе значення, адже на тлі все ще існуючих упереджень роботодавців про «жіночі» і «чоловічі» професії саме цей страх для майбутньої фахівчині може бути вирішальним, аби припинити спроби освоїти нову професію.
При цьому затребуваність жінок на ринку праці дійсно зростає паралельно з кадровим голодом. Майже дві третини підприємств не скорочують діяльність, але дедалі частіше мають труднощі з пошуком працівників.
За даними досліджень Helvetas, дефіцит найвідчутніший у виробництві, транспорті, будівництві та критичній інфраструктурі. Серед найбільш затребуваних напрямів — водії та обслуговування пересувної техніки (потреба близько 14,7 тисяч працівників), тобто, саме та сфера, де працює наша героїня Марина Климчук. Цю тенденцію в інших галузях підтверджують спеціалісти Харківського обласного центру зайнятості.
«Є труднощі з укомплектуванням потреби в кадрах там, де більшість робочої сили становлять чоловіки. До прикладу, на 149 вакансій для електромонтерів претендували лише 60 шукачів роботи. Серед складальників виробів зі склопакетів на 114 пропозицій роботи було 22 кандидати. Схожа ситуація спостерігається серед майстрів металообробки, слюсарів різних спеціалізацій, працівників будівельних професій тощо.
Порівняно з довоєнним 2021 роком, значно загострилася нестача операторів верстатів із програмним керуванням, токарів, слюсарів-сантехніків. Якщо до повномасштабного вторгнення на зареєстрованому ринку праці спостерігався надлишок водіїв, слюсарів механоскладальних робіт, електрогазозварників, покрівельників, бетонярів, малярів, штукатурів, то зараз ми, навпаки, фіксуємо брак фахівців», — зазначають в установі.
Наразі попит уже частково закривається жінками. За даними фахівців Центру зайнятості, у 2021 році не було жодного випадку працевлаштування жінок за професіями сапера, муляра, водія навантажувача й покрівельника рулонних покрівель.
Натомість нині тенденції кардинально змінилися: 13 жінок опанували роботу сапера (розмінування), десятеро — професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, 16 жінок працевлаштувалися монтажницями металопластикових конструкцій, 20 — операторками заправних станцій. Серед працевлаштованих є мулярка, водійка навантажувача, слюсарка з механоскладальних робіт, слюсарка з ремонту сільськогосподарських машин і устаткування, слюсарка з ремонту колісних транспортних засобів, електромонтерка з ремонту та обслуговування електроустаткування, електрогазозварниця, покрівельниця рулонних покрівель та інші.
Які маємо рішення?
Якщо розглядати локальні приклади, то Харківська служба зайнятості працює над розширенням можливостей професійного навчання для жінок за професіями, які є затребуваними в регіоні. Від кінця 2024 року діє експериментальний проєкт служби зайнятості щодо професійного навчання жінок за так званими «чоловічими» професіями. Навчання проводиться за 31 робітничою професією під замовлення роботодавців. Фінансування здійснюється за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
«Теоретичну частину жінки можуть проходити дистанційно, а виробнича практика відбувається на майбутньому робочому місці. Такий формат сприяє швидшій адаптації до реальних умов праці й потреб роботодавця. У межах реалізації експериментального проєкту в Харківській області протягом 2025 року 47 жінок проходили професійне навчання на замовлення 32 роботодавців, у січні-вересні 2026 року — 23 жінки за запитом 17 роботодавців. Працевлаштування після навчання за набутими професіями складає майже 85%», — розповіли в Харківському центрі зайнятості.
Якщо брати не лише регіональний контекст, а розглянути ініціативи ширшого масштабу, варто відзначити вже згадані дослідження і проєкти організації Helvetas — зокрема, комунікаційну кампанію «Це також її професія». Її реалізували в чотирьох областях України за підтримки Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку за проєктом «Стійкість: розбудова сталого та інклюзивного ринку праці в Україні».
«В Україні одночасно зростає потреба роботодавців у кадрах і залишається значний нереалізований потенціал жіночої зайнятості. Одна з причин — стійкі уявлення, які професії “підходять” жінкам. Водночас технічні й робітничі професії відкривають реальні можливості для працевлаштування, професійного розвитку та вищого доходу. Через кампанію “Це також її професія” ми показуємо історії жінок, які вже зробили цей крок. Аби професійний вибір визначався не стереотипами, а навичками, інтересами й можливостями», — зазначила проєктна менеджерка Helvetas Ольга Перепечаєва.
У рамках кампанії організація поширює інформацію про реалії українського ринку праці, а також доступні можливості для боротьби з кадровим голодом і розширення інклюзивності в дефіцитних професіях. Кампанія орієнтована не лише на жінок, а й на роботодавців і HR-фахівців, аби до процесу були залучені всі сторони.
Тож зміни відбуваються?
Так. Не тими темпами, яких фактично потребує сьогоднішній ринок праці в Україні, але так. Дефіцит кадрів у багатьох технічних і робітничих професіях зберігається, війна триває, няню для дитини на час навчання знайти непросто. Та й не кожен роботодавець готовий брати щойно навчену водійку чи автомеханікиню без досвіду.
Утім, попит дається взнаки, і вже зараз можна помітити, як вимоги до шукачів і шукачок роботи змінюються, стають лояльнішими, інклюзивнішими. Зростає кількість навчальних програм та ініціатив, а ринок наповнюється фахівчинями у професіях, де до повномасштабного вторгнення жінок могло взагалі не бути.
Це лише початок шляху, проте він дає надію на подолання кадрової кризи в Україні на п’ятий рік повномасштабної війни. Ми не США й не Велика Британія часів Другої світової — із контекстом довоєнних міжособистісних упереджень і розподілу професій ми маємо власний бекграунд. Проте зміни в реаліях ринку праці дозволять наповнити його свіжими кадрами, що важливо для економіки воюючої країни.
«Розширення економічних можливостей жінок сьогодні — не лише питання гендерної рівності, а й стратегічна необхідність для стійкості економіки України. В умовах викликів ринку праці жінки стають ключовим ресурсом у відновленні бізнесу, забезпеченні критичних галузей і розвитку нових напрямків», — підсумовують фахівці Харківського центру зайнятості.
