«Ви тут не самі». Що чекає на молодь з окупації після перетину кордону

Ви перетинаєте кордон, ваш телефон уперше за роки ловить українську мережу. Вітаємо вас у вільній Україні! Ви радісні й схвильовані водночас, голова сповнена думками: де я спатиму сьогодні? Як житиму, доки немає паспорта? Де взяти гроші? До кого я можу звернутися за допомогою? 

Розповідаємо детально.

Перші дні

На гуманітарному пункті пропуску вас зустрінуть не лише волонтери.

«Реінтеграція починається з моменту перетину кордону. На пункті “Мокрани — Доманове” присутні представники Координаційного центру, які зустрічають молодь і запрошують на опитування. Далі в Центрі захисту прав дитини в Києві проходить дружня розмова, яку ми проводимо спільно з Офісом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Там визначають ваші потреби та формують індивідуальний план супроводу», — пояснює Кирило Лапко, заступник голови Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Слово «опитування» може насторожити, особливо після фільтрації. Але це буде дружня розмова, після якої у вас з’явиться план. Поки вона не відбулася, ви можете отримати допомогу з житлом: Координаційний центр орендує готель чи квартиру на час розмови. А що буде далі, визначають за результатами розмови, залежно від ваших потреб і ситуації.

«Одразу після повернення діє короткостроковий пакет. Це психологічна допомога, медичні обстеження, їжа, одяг і юридичні консультації. Багато молодих людей повертаються взагалі без українських документів, бо на окупованій території їх примусово паспортизують», — додає Кирило Лапко.

У Державній службі України у справах дітей наголошують: ця допомога надається незалежно від того, чи є у вас документи про громадянство.

План і ваш кейс-менеджер

Після оцінки потреб Центр складає план супроводу, на це відведено три робочі дні. План поділений на пакети: до трьох місяців, від трьох до шести та від шести до вісімнадцяти. Туди входять житло, медична і психологічна допомога, харчування, відновлення документів, освіта й соціальний супровід.

«Перший план розв’язує те, що потрібно від сьогодні на завтра. Є випадок, коли супровід триває три роки. За кожною історією є кейс-менеджер. У молодої людини є номер телефону, за яким можна звернутися, якщо виникла проблема з навчанням, зникли документи чи закінчилися гроші. Держава замінює батьківське піклування. І те, що вам виповнилося 18 років, не означає, що ви маєте розв’язувати все самостійно», — каже Олександра Дворецька, керівниця напрямку розробки політик ініціативи Президента України Bring Kids Back UA.

Де жити

Житлове питання складне, визнає Олександра Дворецька:

«Ніхто не може гарантувати кожній повернутій дитині власну квартиру. На жаль. Житло залишається великим питанням для всіх, хто постраждав від війни».

Але є варіанти. Цьогоріч у Києві відкрили першу соціальну квартиру для молоді віком від 18 до 23 років, яка виїхала з окупації. Там можна оселитися на термін від трьох місяців до року. Поруч завжди є допомога: соціальний фахівець допоможе підписати декларацію з лікарем і зорієнтуватися в місті, юрист сприятиме у відновленні документів, а психолог підтримає морально.

«Це не інституція, а квартири у звичайних багатоповерхівках, де молоді люди живуть невеликими групами. Навіть коли людина повертається без документів, ми все одно забезпечуємо їй доступ до соціальних квартир або орендуємо житло, бо розуміємо потребу», — пояснює Кирило Лапко.

Місто ви обираєте самостійно. Хтось їде до Харкова, дехто — у Таврійський університет, якщо переїхав із Криму, а інші обирають Львів чи Івано-Франківськ, бо відчувають там себе безпечніше.

Якщо ви вступаєте до закладу вищої освіти, можете претендувати на місце в гуртожитку — вступників за квотою заклади селять у пріоритетному порядку. Проживання, найімовірніше, буде платним: право на знижку мають неповнолітні та ті, хто оформив довідку ВПО.

Гроші

Держава виплачує 50 тисяч гривень одноразово. Цю допомогу отримують діти, які повернулися з окупованих територій або після депортації, та молодь від 18 до 23 років. Право на неї виникає з моменту прибуття в Україну, якщо повернення відбулося після 6 червня 2025 року.

Тут є формулювання, через яке багато хто помилково викреслює себе зі списку. Молодь 18–23 років має право на виплату, якщо під час війни була дітьми та перебувала під ризиком депортації чи примусового переміщення. А в Державній службі у справах дітей пояснюють: проживання на тимчасово окупованій території вважається перебуванням під ризиком. Подати заяву можна протягом двох років від дня, коли виникло право на неї. 

Заяву подають до Державної служби України у справах дітей: особисто в Києві, поштою чи електронною поштою з кваліфікованим електронним підписом. Знадобляться паспорт, податковий номер, документ про факт повернення й довідка банку про рахунок. Документи лишаються головною перешкодою: 

«Зараз не можна оформити банківську картку без паспорта, і це перепона, щоб отримати ці 50 тисяч. Ми ведемо перемовини з міграційною службою та працюємо над можливістю видавати тимчасові документи. Обходимо цю перепону», — каже Кирило Лапко.

Проміжок між кордоном і першими офіційними грошима можуть допомогти закрити організації, які вас супроводжували.

«Офіційна допомога відтермінована до миті, коли у людини буде повний пакет документів, а це займає час. Тому ми надаємо кризову підтримку: від моменту, коли людина фізично перетнула кордон, їй уже треба десь жити, щось їсти, за щось оформлювати ці документи», — пояснює Діна Уріх, директорка організації «Компас мрії».

Щомісячну допомогу для внутрішньо переміщених осіб оформлюють окремо, для неї потрібна довідка ВПО.

Якщо ви виїхали самі

Дехто повертається не через гуманітарний коридор, а через Європу чи Туреччину, і не знає про доступну підтримку.

«Молодь часто нічого не знає про ці можливості. А якщо не знає, то й не звертається. Люди вступають в університет самі, роблять усе самі, і лише десь в освітньому центрі можуть випадково почути про Координаційний центр», — каже Кирило Лапко.

Запізнитися майже неможливо. У Державній службі у справах дітей наголошують, що значення має дата прибуття в Україну, а не дата звернення.

Якщо вам від 18 до 23 років, звертайтеся безпосередньо до Державної служби у справах дітей. Факт повернення вони самостійно підтверджують витягом з Реєстру депортованих дітей або інформацією СБУ.

Якщо вам іще немає 18, потрібно звернутися до служби у справах дітей за місцем перебування чи до Центру захисту прав дитини в Києв. За результатами розмови представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини видає лист, який підтверджує факт повернення.

Оцінку потреб і план супроводу теж можна отримати після того, як ви самостійно облаштувалися.

Поки немає паспорта

Перший український паспорт оформлюють до двох місяців, бо потрібна процедура встановлення особи: хтось має підтвердити, що у вас є громадянство України. Зазвичай це роблять родичі чи знайомі. Проте якщо вони залишилися в окупації, процес затягується, а іноді доходить до суду.

Життя без документів має складнощі, та їх можливо вирішити. Діна Уріх, директорка організації «Компас мрії», згадує випадок. Її підопічна вступила на бюджет і отримала місце в гуртожитку, але не змогла заплатити за поселення: картки в неї ще не було, а готівку в касі банку без паспорта не приймають. Дівчина розгубилася в черзі й зателефонувала координаторці — оплату провели онлайн за п’ять хвилин.

«Ми завжди кажемо: питай будь-що, пиши в будь-який час. Ми подивимося, навіть якщо це ніч», — запевняє Діна Уріх.

Що ви відчуватимете

Перший місяць — період великого навантаження: ви одночасно звикаєте до нового міста, нових правил, нових людей і нового способу життя.

У фонді «Голоси дітей», психологи якого працюють із дітьми й підлітками, що пережили війну та окупацію, склали перелік того, що в цей час нормально:

«Ви можете втомлюватися більше, ніж очікували, сумувати за домом, почуватися розгублено, боятися зробити щось неправильно, постійно порівнювати себе з іншими. Дратуватися через дрібниці, погано концентруватися, забувати прості речі, відчувати самотність навіть тоді, коли навколо багато людей. Сумніватися, чи правильно зробили, що переїхали, іноді думати: “Я тут чужий”.

Важливо не ставити собі завдання: “Я вже повинен звикнути”. На початку реалістичніше сказати: мені зараз складно, бо я проходжу через багато змін, і необов’язково почуватися своїм одразу. Сумувати за домом не означає, що ви зробили неправильний вибір».

Із самотністю психологи радять не боротися вимогою «терміново знайти друзів» — це стає ще одним завданням, яке ви можете відчувати як невиконане. Краще почати з малого: мати хоча б одне місце, де ви регулярно бачите знайомих людей. Відчуття «я тут свій» виникає не з однієї глибокої розмови, а з повторюваного досвіду: я тут буваю, мене тут упізнають, я знаю, до кого звернутися.

Родичі, друзі, знайомі можуть просити вас повернутися. Витримати такі розмови часом може бути складно.

«За наполяганням рідних стоїть не лише бажання контролювати. Часто це туга, страх і власне переживання втрати. Але почуття родини не скасовують вашого права на власне рішення. Можна одночасно любити близьких — і не хотіти повертатися, сумувати за домом — і почуватися безпечніше в іншому місці», — пояснюють у фонді.

Фахівці пропонують фразу, яку можна сказати: «Я чую твою думку і знаю, що ти переживаєш за мене. Але рішення, де мені жити, я хочу приймати самостійно».

Коли варто звернутися за допомогою

До психолога не варто приходити тоді, коли вже зовсім погано. Звернутися можна, коли ви відчуваєте, що самотужки розібратися стало складно. Зробити це потрібно, якщо тривога не зменшується чи посилюється, важко вчитися, ви майже перестали спілкуватися, порушився сон чи апетит, зник інтерес до того, що раніше тішило, або ви не можете впоратися з нав’язливими спогадами і страхами.

Якщо ви впізнали власні думки й почуття в цьому переліку, можете розказати про свій стан кейс-менеджеру або організації, яка вас супроводжує. А якщо поговорити з кимось потрібно зараз, цілодобово й безплатно, працює урядова лінія психологічної підтримки — 1547. Дзвінки анонімні.

«Молодь часто повертається з великими травмами, не усвідомлюючи цього. І лише згодом розуміє, що потрібен психологічний супровід», — каже Кирило Лапко, заступник голови Координаційного центру.

Скільки триває адаптація

Психологи радять дивитися не на дати, а на ознаки: чи ви знаєте, як працює нове середовище, знаєте, до кого звернутися по допомогу та маєте кілька значущих контактів. Чи самостійно ви вирішуєте частину повсякденних питань, маєте місця, які сприймаєте як свої, чи починаєте планувати не лише найближчі дні.

«”Я освоївся” не означає “я більше не сумую за домом”. Можна почуватися своїм у новому місті та водночас любити місце, з якого довелося поїхати. Можна мати нових друзів і сумувати за старими», — наголошують у фонді «Голоси дітей».

І ще: досвід окупації чи депортації — важлива частина вашої історії, але він вас не визначає. Ви залишаєтеся людиною зі своїм характером, інтересами, почуттям гумору, мріями та планами.

Історія Вероніки

Вероніці 17 років. Повномасштабна війна застала її в 12 років, після у дівчини було вимушене життя на тимчасово окупованій території та в росії, а навесні 2023-го вона повернулася до вільної України. Дівчина каже, що найважче було звикнути до тривог: для неї сирена означала, що зараз прилетить зовсім поруч, як це було в окупації. Зараз вона реагує не так гостро.

«В Україні я помітила, що люди добріші. Я в магазин іду, можу привітатися з продавчинею, ми можемо поспілкуватися чи посміхнутися одна одній», — ділиться Вероніка враженнями від перших місяців після повернення.

Тим, хто ще перебуває на територіях, які контролює росія, Вероніка радить виїжджати до вільної України: 

«Тут краще, ніж під окупацією, де ти сидиш і не знаєш, що буде завтра. А тут ти можеш вибудувати майбутнє, завтрашній день і не перейматися за своє життя так сильно».

За всім, про що йшлося в цьому тексті: житлом, грошима, консультаціями юриста, психолога, кейс-менеджера ви можете звернутися до організацій, які допоможуть.