Путівник харківським стріт-артом

Фраза про те, що «Харків — це культурне місто», звучить як заїжджене кліше з офіційних брошур чи шкільних творів. Утім, культура — поняття широке, а творчі прояви можуть виражатися зовсім по-різному. У нашому місті культура всюди, зараз вона буквально переїхала на вулицю. Мури: наші арки, забиті OSB-плитами вікна, потерті трансформаторні будки та глухі фасади багатоповерхівок — це один великий відкритий щоденник міста. 

Стріт-арт у Харкові давно перестав бути просто вандалізмом чи формальним прикрашанням міста — він став рефлексією на те, що ми переживаємо сьогодні. Я склала для вас неформальний маршрут найцікавішого вуличного мистецтва Харкова. Взувайте зручні кросівки, беріть каву десь на «Бекеті» — і пішли гуляти нашим чудовим містом!

Зупинка перша: діалог із Гамлетом

Якщо ви не бачили робіт Гамлета Зіньківського, то на це може бути дві причини: або ви просто не гуляли центром Харкова, або ви просто не знали автора цих монохромних робіт. Його чорно-біла графіка з глибокими, іноді жорсткими, іноді іронічними підписами стала невідʼємною частиною міського пейзажу. Гамлет не прикрашає дійсність — він з нею розмовляє.

Яскравим прикладом такого діалогу художника та міста є легендарна «Стіна срачу» на вулиці Гоголя. Коли комунальники (або просто незадоволені мешканці) зафарбували його малюнок сірим, харків’яни не змовчали.

Стіна перетворилася на місце відкритого батлу: там з’являлися нові написи, меми, зізнання — і знову нові шари сірої фарби. Це і є Харків — місто, де мистецтво живе, б’ється і відстоює своє право на існування. 

Зараз ця стіна є просто частиною жилого дворика, але з цікавою історією. Також у неї навіть є своя окрема сторінка в Instagram.

Ще однією відомою роботою Гамлета є «Окуляри» («Я намагаюся побачити правду»). Замість лінз у них вмонтовано справжні дзеркала.Таким чином,  перехожий, який дивиться у них, бачить власне відображення. Робота символізує пошук істини та спробу людини побачити справжню суть речей. Цей обʼєкт також неодноразово ставав жертвою вандалізму, проте Гамлет регулярно його відновлює.

Порада: просто зазирайте в кожну арку у центрі міста та точно знайдете ще багато цікавого!

Зупинка друга: Поезія і творчість Діни Чмуж

Наша наступна героїня-масткачка (як вона сама себе називає) —  Діна Чмуж. Як впізнати її роботи на вулицях Харкова? Що ж, її стиль — це поєднання українських текстів, віршів, іноді графічних портретів, іноді зображень природи. Особливої актуальності її роботи набули в останні роки, коли на місцях вибитих вибухами вікон та дверей почали зʼявлятися фанерні щити. Діна використовує ці нові поверхні для розпису, нагадуючи про нашу культурну спадщину.

Прикладом таких робіт є її зображення «Розстріляного відродження» на OSB-плитах. Діна повертає на вулиці Харкова тих, хто колись творив його культурний код: на фанерах можна зустріти стилізовані портрети Василя Стуса, Лесі Українки та інших. Вони з’явилися на сучасних вулицях, нагадуючи, що нашу культуру знищити не вийшло тоді, не вийде й зараз.

Серед характерних робіт у центрі — чорно-білі графічні соняхи на біленій цегляній стіні. У цій композиції великі деталізовані квіти поєднані з поетичним текстом, вписаним безпосередньо між стеблами. Ця робота з’явилася на стіні, де раніше було зображення російського поета Олександра Пушкіна. Створення муралу із соняхами та українською поезією на цьому місці стало наочним прикладом переосмислення міського простору. 

Зупинка третя: Масштаб має значення. Гіганти з бетону

У Харкові є не тільки затишні вулички та арки, тут також багато широких вулиць та багатоповерхівок. Тому, окрім невеликих малюнків у двориках, ми маємо монументальні стріт-арти, які видно за кілометри. Над створенням таких великоформатних зображень працюють цілі команди, зокрема творча група Kailas-V.

Серед найвідоміших прикладів — портрет Кузьми Скрябіна біля Римарської, виконаний за мотивами відомої фотографії музиканта, та зображення актора Леоніда Бикова на Сумській, 26, де він намальований в образі маестро з фільму «В бій ідуть тільки “старі”».

Ставлення містян, архітекторів та урбаністів до фасадних муралів різниться: від схвалення до дискусій про те, наскільки такі яскраві роботи на всю стіну вписуються в історичну архітектуру. Утім, вони стали орієнтирами в міському просторі й прикрашають його вже десятиліття.

Де шукати: 

Портрет Кузьми Скрябіна — вул. Римарська, 23.

Леонід Биков — вул. Сумська, 26.

Стріт-арт — явище тимчасове. Завтра будь-яку роботу можуть зафарбувати черговим шаром бежевої фарби, вона може обсипатися від часу або сховатися за новою прибудовою. Але саме в цій мінливості й полягає особливість вуличних малюнків: вони існують тут і зараз, змінюючись разом із містом.

Тож не відкладайте цю прогулянку на потім. Виходьте на вулиці, вдивляйтеся у стіни й заглядайте за роги старих будинків, щоб встигнути побачити ці сторінки міського щоденника на власні очі.

Матеріал створений в рамках проєкту Лабораторія Мрій. Простір Медіації, що відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.