Знаєте, що таке «цар-балкон»?
Все одно пояснюємо: це такі балкони, які самовільно добудовуються господарями квартир з метою додати до них ще декілька квадратних метрів. Часто такі балкони необдумано коригують фасади будівель (нерідко історичних) і можуть бути небезпечними як для мешканців цих будівель, так і для перехожих.
«Креативне» додавання простору квартирам за допомогою цар-балконів — це не єдина передумова їх появи на вулицях. Часто такому рішенню господарів слугує бажання встановити віконні рами для захисту від опадів і пилу. І, в цілому, нічого поганого у засклених балконах немає, якщо подібні балкони зроблені з якісних матеріалів за проєктом забудовника, і не спотворюють фасад. Проблема ж полягає у тому, що за останні десятиліття процедура скління балконів набула надмірної хаотичності: разом зі склінням люди вирівнюють бетонні плити, зрізають пожежні драбини, заварюють евакуаційні люки, тобто роблять з балкона додаткову кімнату. І перше, на що тут варто звернути увагу, — це саме безпекові ризики, які виникають у результаті проведених дій.
Коли балкон перероблюють на власний лад, без жодних офіційних узгоджень з органами місцевого самоврядування, інженерами, архітекторами та відповідних розрахунків, він може стати занадто важким для будинку. У такому випадку, на стінах будівель може виникнути тріщина.
До прикладу, з такою проблемою у Харкові стикнувся будинок «Табачник», що знаходиться на Проспекті Незалежності, 1, і є архітектурною пам’яткою епохи конструктивізму. Його фасад було пошкоджено в результаті будівництва цар-балкону ще у 2015-му році, а вже у 2024-му тріщина, яка з’явилася у наслідку, розширилася через удар російської ракети на прилеглій території.
Не можна також не зазначити, що переобладнання балконів подібним чином призводить до знищення систем пожежної евакуації. У багатьох багатоповерхових будинках, що були зведені у період з 1970 по 1990-ті роки (від третього поверху і вище), балкон функціонує як другий аварійний вихід: якщо під’їзд у диму, то люди мають спускатися через люки та вертикальні металеві драбини, що з’єднуються з балконом.
Добре, з тим, що цар-балкони можуть нести небезпеку, ми розібралися. Але до чого тут ідентичність?
Встановлення цар-балконів на фасадах історичних будівель викривляє первісне бачення будинку у тому стилі, в якому він був зведений архітектором. Дозволимо собі навести такий приклад: уявімо, що ви написали картину, на якій відобразили дівчину у яскравих тонах, використавши для цього олійні фарби і круглі пензлі. І раптом людина, якій до рук потрапила ваша картина, вирішує замалювати їй носа і домалювати вуса, використавши для цього малярський валик і чорну фарбу. Таким чином, картина все ще залишається тією самою, але її первісний задум уже викривлено.
Схожа ситуація відбувається і з цар-балконами: вони викривляють собою й естетичну, і політичну складову історичних будівель міста. Враховуючи сучасні реалії, варто зробити окремий акцент саме на політичній складовій харківської архітектури, де цар-балкони є насправді меншим злом поміж із цілковитим її знищенням.
Як зазначає Віктор Дворніков, архітектор-реставратор і співзасновник громадської організації «Платформа урбаністичного розвитку», наша спадщина ділиться на рухому і нерухому, де нерухома відіграє далеко не останню роль:
«Нерухома культурна спадщина має багато впливів. Вона дійсно має і політичний вплив. Дуже часто якийсь об’єкт, його стилістика, його форма можуть говорити нам про приналежність до певної культури: європейської, центральноєвропейської, східної, східноєвропейської чи азійської тощо. І ось ці глобальні спори про те, кому ж належить ця територія, можуть бути врегульовані лише за приналежності цього об’єкта».
Необхідно підкреслити, що Харків є багатим містом на архітектурну спадщину, проте багато історичних будівель все ще залишаються непоміченими широкою громадськістю і знаходяться у зоні ризику. До однієї з таких будівель можна віднести житловий будинок середини ХІХ століття, що знаходиться на вулиці Кузнецькій, 27. Його було суттєво пошкоджено унаслідок російського обстрілу, у результаті чого міська рада прийняла рішення про його знесення. Проблематика даної ситуації полягає у тому, що систематичне руйнування менш відомих історичних споруд, які не є поміченими у реєстрі як архітектурна пам’ятка, можуть послабити харківців у боротьбі за власну культуру.
«Власне, вся архітектура є надійним історичним джерелом. Ми фактично знищуємо це ж історичне середовище і будь-які матеріальні згадки про нього. До прикладу, у Бабаях сьогодні нема нічого з того, що б свідчило про те, що це село старіше за Харків на 40 років. Коли ж прийдуть росіяни і почнуть розповідати, що це все «ісконно руская зємля», нам треба буде захищатися, спираючись на ту планувальну структуру, яка там сьогодні є у селі. Якщо говорити про Харків, то його тодішня периферія, а саме наприкінці ХІХ століття, була вже забудована кам’яними будинками. У загальноукраїнському чи загальноєвропейському контексті це вже розвинена територія, враховуючи той факт, що на росії будували лише з дерева до ХХ століття. Це також показує, що ми маємо певну власну історію. І я веду до того, що, коли ми кажемо про збереження архітектури, то мова йде не лише про визначні пам‘ятки, якими ми дійсно можемо пишатися. Це насамперед і про такі забудови, про такі хатки, які часто не сприймаються як якась висока цінність», — говорить дослідник.
Матеріал створений в рамках проєкту Лабораторія Мрій. Простір Медіації, що відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
