У 1920-х Харків був містом редакцій, видавництв, літературних суперечок і довгих розмов у кав’ярнях. Тут жив Микола Хвильовий — письменник, навколо якого гуртувалося одне з найяскравіших поколінь української культури.
Наукова співробітниця Харківського Літмузею Марина Куценко показує місто через місця, пов’язані з Хвильовим: Сумську, редакції, його квартиру на Римарській і Будинок Блакитного.
За спогадами Юрія Смолича, частину Сумської вулиці в тодішньому Харкові називали «Літературним ярмарком». Тут працювали письменники, містилися редакції та видавництва, неподалік вони зустрічалися після роботи.
Одним із таких місць могла бути кав’ярня Пока, яку згадував Хвильовий. Де саме вона була, достеменно невідомо. Найімовірнішою дослідники вважають адресу Сумська, 5. З цією версією пов’язують і кондитерську «Червоний кондитер», що працювала тут після націоналізації.
Неподалік містилася редакція газети «Вісті ВУЦВК», яку очолював письменник Василь Еллан-Блакитний. У його кабінеті збиралися літератори. Еллан-Блакитний був одним із засновників «Гарту», до якого входив і Хвильовий. Наприкінці 1925 року Хвильовий став одним із ключових засновників ВАПЛІТЕ.
Саме в цей час він уже мав репутацію одного з найпомітніших українських прозаїків. Його «Сині етюди» принесли авторові широке визнання серед сучасників.
Інша історія — «Вальдшнепи», роман, довкола якого досі лишається багато невідомого. Перша частина збереглася. Другу надрукували в журналі ВАПЛІТЕ, але наклад знищили. За словами Марини Куценко, документи дають підстави думати, що Хвильовий планував продовження. Чи написав він його — невідомо.
Один із найвідоміших висловів, які сьогодні пов’язують із Миколою Хвильовим: «Геть від Москви». Водночас, як пояснює Марина Куценко, саме в такій формі письменник цього гасла не вживав.
Його позиція була цілком виразною. Під час літературної дискусії Хвильовий наполягав, що українська культура має розвиватися самостійно і не орієнтуватися на російську літературу. Натомість він говорив про «психологічну Європу» — радше культурний і філософський орієнтир, ніж географію.
Для радянської влади ця дискусія швидко перестала бути лише літературною. Тиск на Хвильового та його середовище зростав, а ВАПЛІТЕ зрештою змусили припинити діяльність.
До переїзду в будинок «Слово» Хвильовий жив на Римарській, 19. Його квартира була одним із місць, де письменники збиралися вечорами. Говорили про літературу, мистецтво й нові ідеї. Сам Хвильовий, за спогадами сучасників, особливо любив розповідати про полювання, рушниці та мисливських собак.
Ще одним центром літературного Харкова був Будинок літератури імені Василя Еллана-Блакитного, або Будинок Блакитного. Тут проходили зустрічі й прийоми, працювали бібліотека та читальна зала, були ресторан і більярдна.
З цим будинком пов’язаний і фінал харківської історії Хвильового. У травні 1933 року тут із ним прощалися після його самогубства.
Сьогодні цей маршрут читається як карта цілого літературного покоління. Кав’ярні, редакції, квартири й клуби нагадують про час, коли Харків був одним із головних центрів української культури — до того, як це середовище почали системно нищити сталінські репресії.
Матеріал створений в рамках проєкту Лабораторія Мрій. Простір Медіації, що відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
