У Харкові з 2014 року живе родина Віталія — переселенців з Луганська, які до того жили в Ізраїлі. З початком повномасштабної війни Віталій відкрив у місті притулок для котів «Мяурум». Сьогодні тут живуть десятки тварин, врятованих з вулиць і зон бойових дій. Ми поговорили з Віталієм про те, як з’явився притулок, чому він утримує його на власні кошти і що дає йому сили продовжувати.
Про себе і шлях до Харкова
Мене звуть Віталій. Я власник цього котячого царства, можна сказати, котячий король. У Харкові ми живемо з чотирнадцятого року, переїхали сюди з Луганська разом із сім’єю. До цього ми жили в Ізраїлі. В Україну приїхали в одинадцятому році, по роботі. Планували на 2-3 роки, та настав чотирнадцятий рік, і ми вперше стали біженцями.
Для нас Харків — друге рідне місто. Ізраїль — батьківщина, а Харків став другим улюбленим містом.
Як з’явився притулок
З початком війни ми відкрили притулок «Мяурум». У нас багато котиків, усі вони врятовані з вулиць. Є евакуйовані, є ті, кого ми лікуємо, але живуть вони тут — це їхній дім.
Наша філософія — дати їм гідне існування, щоб у них було все і вони ні про що не турбувалися. Все це приміщення для них, а ми, як вони кажуть, «шкіряні» у них тут в прислузі.
Більшість з них — це дуже важкі історії, але я вважаю, що ця історія має щасливий кінець. Коли люди виїжджали, дуже багато тварин лишалося покинутими. Я пам’ятаю, як їздив на ХТЗ чи на Салтівку, де точилися бойові дії, — купа була зруйнованих будинків, і вони просто такими зграями ходили.
Історії врятованих
Ось Бела, вона була напівлиса, коли ми її підібрали. Це в нас рекордсменка за децибелами: коли вона починає фиркати, це чути прямо на весь притулок.
Вона стала нашою першою кішкою, яку ми взяли собі. І після цього якось думаю: ну а що ще робити? У якийсь момент, наприкінці серпня, у ветеринарній клініці було вже близько чотирьох кішок, і в кожної по четверо кошенят, але утримання коштувало грошей — доба іноді доходила до понад 1000 гривень. Навіть зі знижкою на кожну кішку, бо кішка й кошенята утримувалися в одному боксі вчотирьох. Тобто 4-5 тисяч гривень йшло на добу на утримання. Тому було набагато простіше знайти приміщення і перевезти їх туди.
Ось Вацин, він з ХТЗ, підібрали його з пробитою головою. Коли ми його підібрали, він був разів у три менший, а зараз це така махина під вісім, більше, напевно, 8 кг. Він дуже важкий.
Лілі — з Херсона. Ми довго відновлювали їй шлунково-кишковий тракт, вона довго сиділа на спеціальному харчуванні. І тільки останнім часом, напевно, з двадцять п’ятого року вона прийняла цю атмосферу.
У нас є ті, хто прямо народився в нас, причому народилися за найцікавіших умов — Черепаха, наприклад, їй робили кесарів розтин, бо коли її підібрали з вулиці, вона не змогла народити трьох кошенят.
У нас немає «киць-киць». У них усіх є своє ім’я, і ми спілкуємося виключно по іменах, і багато хто з них своє ім’я знає й відгукується на нього. Тоні, коли підібрали, у нього була морда в шрамах, тому його назвали Тоні Монтана — насправді він як обличчя зі шрамом. Ще є Морган, Флінт і Боні — це пірати.
Щоденне життя і фінансування
Намагаємося приходити десь до 9:00 ранку. Якщо хтось хворіє, а таке багато разів було, я лишаюся тут, бо треба — як ось історія з Фредді, його треба було годувати кожні чотири години.
Більша частина того, що дійсно заробляється, іде сюди. Працюю я в IT, через події на Близькому Сході кілька проєктів закрилося. Намагаємося зараз активізувати пошук спонсорів, хто готовий буде нас підтримати, допомогти з цим.
Гості та спільнота
Вони дуже люблять, коли приходять гості. Для людей, коли вони приходять сюди, для них це стає певною мірою здивуванням або позитивним шоком, що стільки котів, які прагнуть спілкування. У нас є сайт — можна записатися.
Дехто дивиться на нас як на якихось ідіотів. Мені не байдуже, чесне слово — я отримую від цього задоволення. Так, це шалено важко, але коли ти приходиш, вони ось тут стоять і чекають на тебе. Або лягаю працювати, а вони починають на тебе залазити — і тут, і тут, і тут, і на голову.
Ти відключаєшся від усіх мирських турбот, і тобі стає добре. Це, на мою думку, найкраща така оцінка.
Безпритульні тварини під час війни: чому стерилізація залишається необхідністю
