Ми продовжуємо розповідати про прифронтову Харківщину. Цей текст — про Куп'янщину. Як змінилося життя в районі, говорять ті, хто регулярно їздить його дорогами: медики екстреної допомоги та мобільних бригад.
У Куп'янському районі особливо гостро відчувається контраст між красою природи та реальністю війни. Міста й села лежать уздовж річки Оскіл поруч із сосновими лісами, широкими заплавами й родючими полями. Але сьогодні Куп'янщина — це передусім прифронтова територія. У Куп'янській, Кіндрашівській, Курилівській, Петропавлівській і Дворічанській громадах люди перебувають під постійними російськими обстрілами. У селах на лівому березі річки Оскіл немає світла, комунікацій, зв'язку.
Водночас у західніших громадах працюють магазини і ферми, триває посівна.
Уся Куп'янщина — у зоні евакуації
Безпечних місць у районі не залишилося. За інформацією Харківської ОВА, на Куп'янщині окуповані 52 населені пункти, переважно у Дворічанській і Петропавлівській громадах. Решта 217 міст і сіл підпадають під евакуацію: обов'язкову для всіх жителів або примусову для сімей із дітьми. Людям допомагають виїжджати поліцейські, рятувальники, волонтери, місцева влада, часом навіть медики екстренки.
За оцінками ХОВА, на початку 2022 року на Куп'янщині мешкали 129 тисяч людей. Через російський напад населення району скоротилося майже у дев'ять разів. За цей час звідти евакуювали щонайменше 21 361 людину, серед них 2 294 дитини. А загалом залишили домівки понад 120 тисяч людей.
Найбільше евакуйованих — із Куп'янська й Куп'янська-Вузлового, говорить керівник «Координаційного гуманітарного центру» Євген Коляда. Також побільшало заявок із Приколотного та Шевченкового. Це пов'язано, зокрема, із тим, що на початку липня Рада оборони Харківщини додала до зони евакуації 41 населений пункт Шевченківської громади. Вони залишалися єдиними в районі, які не входили до зони небезпеки.
Станом на червень на Куп'янщині залишилися жити 14 560 людей. Це не лише місцеві, а й переселенці. Найжвавіші громади — Шевченківська й Великобурлуцька.
Проте навіть там, де життя звузилося до кількох вулиць і десятків людей, потреба в лікарях нікуди не зникла.
«Іноді думаю: якби нас тут не було, можливо, люди вже і виїхали б»
Куп'янець Максим Мовчан працює на швидкій понад 20 років. Він очолює місцеве відділення екстреної медичної допомоги. До осені 2025 року воно базувалося в Куп'янську: медики працювали попри окупацію, щільні ворожі обстріли після звільнення міста й повторний наступ російських військ. Коли стало геть небезпечно залишатися, відділення переїхало до сусідньої громади в Шевченкове за 40 кілометрів від Куп'янська. Із цивільних служб екстренка вийшла останньою з міста, пригадує пан Максим.
Нині на виклики виїжджають шість бригад. У кожній — по двоє фахівців: парамедик або лікар та екстрений медичний технік. Кількість звернень за добу невисока: у середньому два-чотири на бригаду. Медики виїжджають як до поранених після обстрілів, так і до пацієнтів із серцевими нападами, гіпертонією, інфекціями, загостреннями хронічних захворювань чи з іншими скаргами.
«Зараз більшість випадків так чи інакше пов'язана з війною. Не обов'язково це поранення. Наприклад, поруч із будинком стався приліт — у людини підскочив тиск, запекло серце. Це теж викликано війною. Але тиждень на тиждень не схожий. Якщо немає прильотів — є звичайні хвороби. За минулий тиждень загалом було 120 викликів. Із них 42 — нещасні випадки, 78 — захворювання. Регулярно стаються і ДТП.
У районі залишаються переважно літні й маломобільні люди. Багато психічно-психологічних аспектів. Коли людина боїться, на фоні страху може боліти живіт, голова. Людина губиться, не розуміє, що робити. А так як найближча до неї медична установа — екстрена служба, вона й телефонує на лінію 103. Ми їдемо: а кому ж іще. Фахівці сімейної медицини не можуть їздити в небезпечні місця».
Максим Мовчан, керівник Куп'янського відділення екстреної (невідкладної) меддопомоги
До широкомасштабної війни відділення покривало Куп'янську, Ківшарівку, Дворічну й Шевченківську громади. Великобурлуцьку обслуговує окреме відділення. Через небезпеку медики поступово скорочують маршрути, куди можуть доїхати. Наприклад, поселення на лівому березі річки Оскіл відрізані від допомоги. Ці населені пункти в зоні підвищеного ризику, та й переправи зруйновані.
Найскладніше в роботі — дорога. Противник розвиває технології та поступово збільшує дальність, на яку літають безпілотники. На Харківщині дедалі частіше російські дрони б'ють у цивільні автівки. Нерідко цілями ворога стають машини швидкої. Також російська армія стала активніше бити керованими авіабомбами, тож медики працюють у бронежилетах і касках. У бригад є сканери для виявлення дронів і засоби РЕБ. За словами лікаря, саме бронезахист неодноразово рятував життя співробітників.
«У нас збільшилася кількість броньованих автівок. В усіх бригадах, які там працюють, є сканери. Крім того, сканери є в центральній диспетчерській, вони моніторять небо. Звісно, є моменти, які неможливо побачити через певні обставини: малу висоту польоту БпЛА чи дрони-ждуни. Це війна. Але є кілька випадків, коли спрацювало все: повідомлення, сканер, увімкнений РЕБ. Ми навіть “Ланцет” поклали: він вибухнув неподалік від бригади та пошкодив машину, проте люди були цілі».
Віктор Забашта, керівник Центру екстреної меддопомоги та медицини катастроф Харківщини
Системи радіоелектронної боротьби на машинах екстренки. Фото: Харківська ОВА
За нормативами Міністерства охорони здоров'я, у медиків є до десяти хвилин, аби доїхати на критичний* випадок, і до 20 — на екстрений*. Бригади Куп'янського відділення намагаються вкладатися в цей час.
Але бувають нестандартні ситуації, особливо в наближених до фронту населених пунктах. Окрім повітряних небезпек, підводять розбиті дороги, погодні умови, відсутність зв'язку та електронної навігації. Тому медики тримають мапу в голові. А ще у екстрених медтехніків є намальовані схеми населених пунктів із назвами вулиць: і старими, і перейменованими.
«Там майже немає дороги. Покриття ніхто не ремонтував від початку війни. Плюс усе позаростало: зарості нависають над дорогою такими арками, що іноді лише легковик може проїхати. Буває, екстрений медичний технік відхиляє гілки зі свого боку, я — зі свого. Іноді виходимо з машини, ламаємо їх, щоби машина просунулася. Буває складно, але стараємося встигнути. Ями глибокі, є місця, де після дощу взагалі не проїхати: грязюка, у ямах болото. Якщо машина застрягне, витягнути її майже неможливо. Коли сухо, можна рухатися полем: накатають доріжку, кращу за асфальт.
Якщо є загроза обстрілів, ми зупиняємося й ховаємося. Звісно, це збільшує час доїзду. Буває, диспетчерська дала виклик на машину, а бригада не може навіть виїхати. Ми керуємося здоровим глуздом. Ніхто не буде лізти в саме пекло. Якщо попереду все вибухає чи бігають “зелені чоловічки”, — зрозуміло, що нам туди не треба, навіть коли там є поранений. Як поїдемо, будемо поруч лежати й нікому не допоможемо. Так само і на прильотах: якщо є небезпека повторного удару, ми ховаємося та чекаємо».
Максим Мовчан
Пошкоджена швидка в Купʼянську, липень 2025 року. Фото надав Максим Мовчан
Бригади швидкої забезпечені обладнанням і ліками відповідно до протоколів МОЗ, але бракує спеціалістів. Раніше у відділенні працювали 150 фахівців, нині — 40. Професія не залишає випадкових людей: працюють ті, хто на ній «повернутий», додає лікар.
«Саме робота, надання допомоги населенню, яке залишилося, втримали мій дах на місці. Це надихало й давало розуміти, для чого ми тут ризикуємо сім'ями, життям. Хто не міг лишитися, той поїхав. У кожного свій поріг витривалості. Що дійсно б'є по нервах, не дає спокійно працювати й жити, — невизначеність. Коли читаєш в телеграмі “КАБ на Куп'янський район”, наступні 5–8 хвилин важкі. Не знаєш, куди воно впаде, чи поїдеш на виклик».
Максим Мовчан
Медики Куп'янського відділення екстреної меддопомоги. Купʼянськ, травень 2024 року. Фото надав Максим Мовчан
Завідувач відділення описує випадок, як медики рятували людей на дорозі поблизу Куп'янська. Навесні бригада екстреної допомоги отримала заявку про поранення. Подружжя їхало до Шевченкового заправити й відремонтувати генератор, а потім повернутися в рідне село. Дорогою машину атакував FPV-дрон, водія поранило уламками. Зв'язку на місці не було. Дружина якось додзвонилася до знайомого із сусіднього села. Той подзвонив на лінію 103 і згодом показував медикам дорогу.
«Ми довго шукали їх. Машина стояла на польовій дорозі з потрощеними шибками. Наші військові скинули їм з FPV-дрона бинти, знеболювальне й воду. Дружина сама намагалася допомогти чоловікові. У нього було поранення спини й сідниці. Коли приїхали на місце, забрали тільки чоловіка: у машині було небагато місця. Сказав дівчатам-парамедикам везти пораненого в лікарню, а я залишився з його дружиною, собачкою та провідником»
Пригадую: волосся стоїть дибки під каскою, виють FPV-ішки (незрозуміло, чиї), вдалині гупає, чутно виходи, як наші хлопці працюють. А ми чимчикуємо полем із торбами та сподіваємося, що назустріч приїде машина, яку вислали колеги. Дорога накатана. Картина: з одного боку стоїть згоріла машина, інша — лежить догори колесами. У землі стирчить уламок дрона».
Максим Мовчан
Яка загалом ситуація з медичною допомогою на Куп'янщині?
За роки повномасштабної війни система охорони здоров'я Куп'янського району суттєво скоротилася, хоча повністю не припинила роботу. У районі продовжують приймати пацієнтів Шевченківська та Великобурлуцька лікарні, а також п'ять амбулаторій і 23 фельдшерсько-акушерські пункти.
Куп'янську лікарню та центр первинної медико-санітарної допомоги релокували до Харкова. Більшість персоналу й пацієнтів — куп'янці, які живуть в обласному центрі. Усі заклади забезпечені генераторами, водопостачанням, альтернативним опаленням. У Шевченківській і Великобурлуцькій лікарнях є власні свердловини, зауважує директорка департаменту охорони здоров'я Харківської ОВА Тетяна Деменко.
Доступ до ліків обмежений. За даними дашбордів Національної служби здоров'я, на весь район залишається шість аптечних закладів, які відпускають ліки в дев'ятьох пунктах. Також у громади їздять три мобільні аптеки обласного аптечного складу. За словами Тетяни Деменко, жителі області активно користуються доставкою препаратів до відділень «Укрпошти».
«Ви ж не збираєтеся їхати? Ми вас не відпустимо»
Під час окупації мешканці багатьох сіл Куп'янського району залишилися без доступу до сімейних лікарів і вузьких спеціалістів. Після звільнення територій восени 2022 року на допомогу прийшли мобільні бригади від держави та благодійних організацій.
Одна з них — мобільний пологовий будинок. Команда працює на базі Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Проєкт реалізує благодійна організація «100% життя», кошти виділяють Європейський Союз і Фонд ООН у галузі народонаселення.
Фото: БФ «100% життя»
В основному складі бригади є лікарі-гінекологи й терапевти-педіатри, за потреби до них долучаються кардіолог, невролог, хірург. Лікарі виїжджають переважно у віддалені села Харківщини, де спеціалізованої медичної допомоги немає. Востаннє на Куп'янщині вони були на початку 2026 року.
«Це була Великобурлуцька громада. Хоча безпекова ситуація була несприятливою, бригада відпрацювала п'ять днів. А в Куп'янську востаннє я був у вересні й жовтні 2024 року. Узимку почався повторний наступ росіян. На жаль, зараз міста фактично немає.
На той момент Куп'янська громада з великою перспективою дивилася в майбутнє. Нашу бригаду запросили організувати профілактичні огляди. Одного дня до нас прийшли працівники управління соцзахисту, іншого — Пенсійного фонду, потім — працівники міської адміністрації, далі — комунальних служб.
Сумарно ми відпрацювали близько чотирьох тижнів. Нас зустрічали дуже тепло, бо там гінекологів не залишилося, була тільки акушерка. Ми брали мазки на цитологію, направляли на дослідження. Працювала сімейна медицина. Стояли великі черги.
Хотіли потрапити на прийом не лише місцеві. З моєї рідної Дворічанської громади приходили люди, яких я не бачив два роки після деокупації й не знав про їхню долю. Виявилося, вони переїхали в Гусинку та Куп'янськ. Було приємно зустрітися, поспілкуватися. Важко усвідомлювати, що ми втратили велику територію, куди їздили».
Віталій Кучер, акушер-гінеколог мобільного пологового будинку
Віталій сам із Дворічної, пережив окупацію. Після звільнення селища він переїхав із родиною на Полтавщину, але на роботу їздить до Харківщини. Одного разу під час прийому почався мінометний обстріл. Бригада сховалася в укритті. Коли небезпека минула, лікарі повернулися до роботи. Біля входу вже чекали пацієнтки: «Ви ж не збираєтеся їхати? Ми вас не відпускаємо. Вони вже відстрілялися, зараз буде тихо. Давайте працювати далі».
Нині на Куп'янщині доступ до лікарів, де це можливо, підтримує волонтерський сектор. За даними «Координаційного гуманітарного центру», до Шевченківської громади виїжджають медичні бригади від трьох організацій: «Товариства Червоного Хреста України», UK-MED і «Зоряна Україна». Вони комунікують зі старостами, медиками на місцях і активістами, які повідомляють людям про час і день візиту мобільних бригад. Але з кожним місяцем кількість локацій зменшується через безпекові ризики.
Фото: БО «БФ “Зоряна Україна”»
«Щоб організувати належним чином допомогу, нам не обов'язкова інфраструктура. Ми працювали і на розбитій заправці посеред дороги, маємо різний досвід. Проте для проведення прийому треба поінформувати населення й десь його зібрати. А скупчення людей — завжди ризик, особливо в наближених до лінії боєзіткнення районах. Ми не готові ставити людей в небезпечне становище, і нам ніхто не дозволить це зробити.
Але медичні візити вкрай необхідні. По-перше, літні люди не звикли просити про допомогу, ще й кудись їхати, аби пройти навіть базовий медогляд, не те що планове лікування. А на місці, у кращому разі, буде сімейний лікар, який періодично приїжджатиме. У реальності добре, якщо є медсестра, яка підтримує контакт із сімейним лікарем і може людям мінімально допомогти.
Як правило, наші локації — це місця, де ми присутні тривалий час. Коли приїжджаємо, люди привітно зустрічають. Для багатьох це не просто можливість звернутися до лікаря, а й комунікація із зовнішнім світом. Люди розповідають, чим живуть: ми знаємо про їхніх онуків, дітей, сусідів, стан городів.
Розпитують і нас про Харків, особливо якщо вони читають новини і був напередодні обстріл. Люди не просто питають, вони співчувають. Навіть проявляють турботу про наші команди: буває, хтось пропонує зробити чай, пригощає пиріжками, хтось приносить на прийом ягоди зі свого двору. Хоч нам заборонено будь-що отримувати, але коли приходить літня жінка з пакетиком суниць, уже не сварюся. Ми розуміємо, що люди хочуть просто подякувати».
Микола Камчатний, засновник благодійного фонду «Зоряна Україна»
«Молодшає» менопауза і зростають запити на психологічну допомогу. Як війна позначається на здоров'ї жителів
Життя в умовах хронічного стресу й під постійною загрозою обстрілів відчутно впливає на стан людей. Медики мобільних бригад відзначають: найчастіше люди скаржаться на серцево-судинні захворювання, проблеми з тиском, порушення репродуктивного здоров'я. Зросла кількість звернень щодо цукрового діабету.
До гінекологів звертаються жінки, які не були у лікаря чотири-п'ять років. Через це фахівці часто виявляють онкологію на пізніх стадіях і скеровують пацієнток на подальше обстеження до профільних лікарів: в онкоцентр, обласну лікарню в Харкові.
«Частіше трапляються затримки, порушення менструального циклу. Є випадки ранньої менопаузи в жінок — до 45 років. Ми виявляємо на занедбаних стадіях рак молочної залози, шийки матки, яєчників. Також трапляються випадки раку щитоподібної залози. Але я не можу стверджувати, що захворюваність різко зросла. У нас є ультразвукові апарати. Наше завдання — своєчасно запідозрити і скерувати.
Найбільше звертаються жінки віком 50–60 років і старші, але підлітки також приходять зі скаргами. На кожному виїзді ми приймаємо 5–10 пацієнток молодого віку. Ми знаходимо утворення в молочних залозах. Це не дуже поширена патологія, але ми розуміємо: стрес підвищує рівень кортизолу і пролактину, що може сприяти появі таких новоутворень. Також приходять дівчата з болісними менструаціями. Є й ті, хто до 18 років приймає заспокійливі препарати чи бореться з панічними атаками».
Віталій Кучер
Часто бувають сімейні візити: мати приходить до гінеколога і приводить доньку на консультацію. Завдяки доступності мобільних бригад люди стали частіше звертатися до лікарів і просто для профілактики. Пацієнтки відзначають: «Гріх не сходити до гінеколога, коли його привезли прямо під двір». Поступово зростають запити на психологічну допомогу.
«Раніше була величезна стигматизація звернень до психологів, наші люди в принципі не звикли до цього. З одного боку, накопичення стрес-факторів, з іншого — побудова довірливих відносин із людьми сприяли тому, що їм легше розкритися. Потреба в психосоціальній роботі величезна, і вона не має вікових меж».
Микола Камчатний
Фото: БО «БФ “Зоряна Україна”»
Чого ще потребують жителі Куп'янщини
У прифронтових громадах району гуманітарна допомога залишається необхідною, як і медична. Людям привозять продуктові набори, питну воду, засоби гігієни, ліки та будматеріали для ремонту пошкоджених осель. За даними «Координаційного гуманітарного центру», волонтерські організації наразі покривають три громади: Великобурлуцьку, Шевченківську та Вільхуватську. Також волонтери отримують запити на дрова, буржуйки, зарядні станції, ліхтарі, засоби догляду за маломобільними людьми. Серед найактуальніших потреб і мобільні укриття.
Керівник «Координаційного гуманітарного центру» Євген Коляда наголошує: ресурсів, міжнародних і національних партнерів, охочих підтримати, вистачає. Найбільший виклик — чи вдасться безпечно доставити допомогу туди, де на неї чекають.
Як і медики, гуманітарні місії дедалі частіше змушені змінювати формат роботи. Якщо раніше волонтери самі роздавали допомогу в селах, то тепер у найнебезпечніших районах намагаються якомога менше затримуватися. Наприклад, можуть передати вантажі місцевій владі, яка потім самостійно роздає допомогу жителям.
Попри постійні заклики евакуюватися, частина людей не хоче виїжджати. За словами пана Євгена, літні люди становлять до 70% населення прифронтових громад. Ще 30% — люди працездатного віку та сім'ї з дітьми.
«Був період, коли ми з “Координаційним гуманітарним центром” інформували про можливості евакуації людей в Кіндрашівській громаді. Пропонували різні варіанти. На жаль, поширене явище: люди важко переживають зміни, думають, що їх не зачеплять обстріли: “Уже буде як буде, там побачимо”.
Трошки легше комунікувати з родинами, людьми молодшого віку та де є діти. Хоча й вони до останнього тримаються за побут, у когось господарство: “Як я лишу своїх?”, “Я ж тільки посадила городину, якщо кину — все посохне”. Багатьох лякає невідомість, як вони будуть далі існувати, якщо покинуть власну домівку. Також деякі можуть ставати жертвами пропаганди».
Микола Камчатний, засновник благодійного фонду «Зоряна Україна»
«Якщо є люди в помаранчевих жилетах — значить, життя триває»
Після оголошення евакуації в Шевченковому люди почали виїжджати. Насамперед евакуюються родини з дітьми: власними силами та через транзитний центр «Координаційного гуманітарного центру». Утім, у селищі залишається чимало жителів. Тут працюють магазини, ринок, центр надання адмінпослуг, пошта. Дефіциту товарів немає, говорить Максим Мовчан.
У лікарні первинної та вторинної ланки приймають пацієнтів за графіком. Проте скоротили роботу стаціонару: нині він тільки денний. Залишатися надовго в лікарні небезпечно. Наприклад, 13 липня ворог поцілив по території медзакладу. Вибухова хвиля пошкодила шибки і припарковану поруч автівку швидкої. Пацієнтам, які потребують тривалого лікування в лікарні, місцева влада радить їхати до Харкова.
Пошкоджені будівлі, наскільки можливо, намагаються консервувати, каже керівник Шевченківської селищної військової адміністрації Сергій Старіков. Після влучань бувають перебої зі світлом і водою, та комунальники оперативно лагодять.
«Що для себе відмітив у Куп'янську та в Шевченковому. Якщо бачу людей у помаранчевих жилетах, які косять траву, вивозять сміття, розгрібають наслідки прильотів, — отже, є цивілізація. Можливо, і ми для людей так само. Приїхала машина зі сніжинкою, вийшли хлопці й дівчата в червоній формі — значить, життя ще триває».
Максим Мовчан
До зими з громади планують евакуювати якомога більше людей. Переселенцям пропонують різні варіанти безкоштовного тимчасового житла: є місця в гуртожитках у Харкові та області. Оповіщенням жителів опікуються місцеві старости й волонтерські організації. Також пропонують приватні будинки для сімей в інших регіонах: у громадах Житомирської, Полтавської, Львівської та Черкаської областей.
