Повномасштабна війна триває вже понад чотири роки, і разом із нею змінюємося ми самі. Якщо у 2022 році головним завданням для кожного було просто вижити й впоратися з першим шоком, то у 2026-му на передній план вийшли набагато глибші та складніші виклики: як зберегти родину, як правильно реагувати на важкі психологічні стани близьких і де брати ресурс, коли внутрішні батарейки майже на нулі.
Про те, як трансформувалися запити суспільства, чому цивільним важливо вчитися «екологічного» спілкування та як звичайні лекції рятують стосунки й допомагають проживати втрати, розповідають команда Центру готовності цивільних (ЦГЦ) Харкова та учасниці тренінгів.
Еволюція запитів: від стресостійкості до глибокої комунікації
Центр готовності цивільних адаптує свої програми під реальні потреби суспільства в режимі реального часу. Керівниця ЦГЦ у Харкові Наталія Коваленко зазначає, що психологічний напрямок є одним із ключових в роботі осередку:
«Із 2023 року в нашому осередку системно проводяться психологічні тренінги. На початку головний фокус був на базових речах: підвищення стресостійкості, збереження енергетичного ресурсу в умовах постійного стресу та негативного інформаційного фону. Проте згодом ми зрозуміли, що людям потрібні спеціалізовані знання.
Окреме і надзвичайно важливе місце в нашій програмі зайняли тренінги психологині Уляни Бонцьо, яка має колосальний досвід роботи з військовими та їхніми родинами ще з 2014 року. Разом із нею ми почали піднімати теми комунікації з людьми, що отримали травму — як військовими, так і цивільними, або тими, кого звільнили з полону. Особливу увагу приділили тонкощам взаємин».
Руйнування стигми та подолання виснаження
Психологиня Уляна Бонцьо згадує:
«У 2023 році ми розпочали серію тренінгів на тему екологічного спілкування з військовими. Тоді навколо армії існувало багато тривоги та певного роду стигматизація. Цивільним здавалося, що є якісь «правильні» та «неправильні» слова, панував страх бути необережними, аби випадково не викликати агресію. Було безліч запитів типу: “Як поводитися з чоловіком чи дружиною, які зараз на передовій?”.
Але час ішов. У 2024–2025 роках запити почали змінюватися. Люди зіткнулися з глибоким виснаженням та власним травматичним досвідом. Вони приходили вже не просто за інструкцією “як поговорити”, а з потребою зрозуміти себе, витримати свій стан. Наша робота трансформувалася: ми почали поєднувати рекомендації щодо підтримки військових із методами самодопомоги».
За словами психологині, сьогодні, у 2026 році, робота дає помітні плоди. Учасники дедалі частіше діляться відгуками, що нарешті дозволили собі відпочивати (адже без відновлення неможливо допомагати іншим) і почали свідомо, без сорому, звертатися по професійну допомогу до психотерапевтів чи психіатрів, коли стає морально нестерпно.
Ба більше, ці знання рятують життя в критичні моменти.
«Ми маємо декілька історій, коли наші випускники стикалися з проявами важкого ПТСР у своїх близьких. Завдяки тренінгам вони не розгубилися під час “флешбеку” людини, знали алгоритм дій і змогли подбати як про власну безпеку, так і про безпеку фрустрованої людини поруч», — додає Уляна Бонцьо.
Живий досвід: історії тих, для кого тренінги змінили все
Найкраще про цінність таких занять говорять історії людей, які змогли застосувати отримані знання на практиці й врятувати найдорожче — зв’язок із рідними.
Історія Вероніки: «Зникло відчуття відчуження»
«Я відвідала дві лекції пані Уляни. Перша стосувалася особливостей спілкування з військовими. Це буквально перевернуло моє розуміння того, що переживають мої близькі на фронті. Раніше мені здавалося, що вони просто віддаляються, не хочуть розмовляти, бо ставали дуже малослівними й закритими. Після порад психологині я повністю змінила формат нашої комунікації та взаємодії. Тепер у мене немає цього болючого відчуття відчуження.
Друга лекція була про травму та її наслідки для психіки. Пояснення, як працює наш мозок у кризових ситуаціях, виявилися життєво необхідними. Те, що я дізналася, допомогло мені особисто прожити важку втрату і, що не менш важливо, підтримати іншу близьку людину, яка переживала цю втрату разом зі мною».
Історія Яни Ткаченко: «Те, що я відчуваю — це норма»
«Я прийшла на тренінг “Особливості стосунків з військовими” і перше, що відчула — це величезне полегшення. Для мене було критично важливо почути від фахівця, що все, що я зараз відчуваю — це нормальна реакція на ненормальні обставини.
Зараз я намагаюся видобувати внутрішній ресурс, щоб із глибоким розумінням і теплом ставитися до свого чоловіка, який цього дуже потребує. І, що найпрекрасніше, таке ж зворотне ставлення і підтримку я отримую від нього в делікатні моменти. Ці знання дійсно рятують шлюб».
Чому це актуально саме зараз?
Сьогодні тренінги психологічної готовності в ЦГЦ — це не просто лекційні кімнати, це простір безпеки та солідарності. Люди приходять сюди не за сухою теорією з підручників, а по відповіді на питання, які соромно або страшно озвучити вголос.
«Нам принципово важливо продовжувати цю роботу, — підсумовує Уляна Бонцьо. — Учасники постійно повторюють, що їх неймовірно тримає саме те коло однодумців, яке ми створюємо на тренінгах. Тут вони розуміють, що не одні зі своїми страхами. Вони вчаться виходити з криз, знаходити спільну мову і, нарешті, дбати про себе. Бо стійкість нашого тилу — це фундамент нашої спільної перемоги».
