Ця історія про те, як можливість бачитися в спільних просторах і дітям, і дорослим, мотивує жителів Мерефи залишатися вдома й тим підтримувати життя на Харківщині.
Мерефа розташована у 30-ти кілометрах від Харкова. Місто — третє за чисельністю населення в Харківському районі після Харкова й Пісочина. Історики сперечаються, чи була Мерефа батьківщиною козака Івана Сірка, та місцеві пишаються цим фактом. Від козацького укріплення тут залишилася на згадку назва вулиці: Мереф’янська фортеця. Про індустріальне минуле нагадують промислові райони. Та навіть попри повномасштабну війну затишок зеленого передмістя тут незмінний.
Посеред буденності складно помічати позитив, особливо зараз. «Тягар дорослого життя», — зіронізує хтось, і з цим складно не погодитись. Але ті, хто багато часу проводить із дітьми, особливо вчителі, мимоволі переймають легкий погляд на життя і здатні щиро радіти чомусь простому, як-от героїня нашого матеріалу.
«Знаєте, вчора вийшла за водою в магазин, іду вулицею та помічаю: доріжки зроблені, клумба побілена, квіти висадили… Я стояла й думала: ще років п’ять тому я й уявити не могла, що в моєму мікрорайоні буде так чистенько, гарненько. Дивно звучить, але мене це надихає. Навіть така дрібничка, як охайна клумба в теперішніх реаліях заспокоює.
Повертаюся на дитячий майданчик до доньки, думаю: дасть Бог, війна закінчиться — і буде краще. Насправді в Мерефі не так погано, як може здатися. Ми не надто близько до фронту, доволі спокійно, природа. Приїхало багато переселенців, і ми вдячні, що вони обрали наше місто. Звісно, не мегаполіс, як Харків, але для життя все є».
Євгенія Ашуєва, вчителька мистецтва комунального закладу «Мереф’янський ліцей №3», керівниця гуртка Art-message
У місцевому ліцеї Євгенія працює вісім років, а займатися з дітьми почала раніше як волонтерка. Освіту має творчу, хотіла розвиватися в цьому напрямку. Так в Євгенії виникла ідея створити дитячий театральний гурток. Місцем для репетицій і показу вистав вона обрала рідний ліцей.
Певний час гурток мав соціальну місію: колектив збирав кошти на допомогу учням ліцею та мешканцям громади на лікування, на реабілітацію. Згодом керівництво місцевого відділу освіти підтримало ініціативність Євгенії. Її запросили на роботу до ліцею з можливістю й далі вести театральний гурток. Відтоді Art-message діє офіційно на базі навчального закладу, а Євгенія викладає учням мистецтво.
На додачу до основної роботи педагогиня відкрила себе в новій ролі, теж творчій. Три роки тому вона долучилася до команди тьюторів у освітньому центрі «Вулик» і проводить для малечі артгуртки. Простір облаштували на першому поверсі ліцею за підтримки благодійного фонду savED.
«У багатьох у голові є стереотип, мовляв, у школах просто так нічого не дають. Але ще до повномасштабної війни завдяки реформі НУШ початкові класи були повністю забезпечені всім необхідним. Я іноді думаю: “Ось від цього добробуту ви прийшли нас звільняти, визволителі?”. У нас і так були сучасні кабінети, обладнання.
А з “Вуликом” стало ще крутіше: ми отримали нову техніку, різноманітну канцелярію. Її обсягти постійно поповнюються за підтримки фонду. Держава, звісно, не може закласти в бюджет такі дрібниці, як клейові пістолети чи намистини для поробок, а громадські ініціативи з цим допомагають. На заняттях це дає більше можливостей для креативу.
У перші дні роботи влітку 2023 року в батьків був шок: як це безкоштовні заняття такого ж рівня, як у приватних садочках? Постійно запитували: “Що ми маємо принести, скільки грошей здавати?” А ми відповідали: “Нічого не треба. Просто приводьте дітей, нам це вже в радість”».
Євгенія Ашуєва
Є дозвілля в офлайні — значить, є життя
Як згадує вчителька, міжнародні фонди і громадські організації почали навідуватися в Мерефу з 2023 року, і ця увага досі відчутна. Першою в ліцей завітала благодійна організація «За майбутнє України» з програмою психологічної підтримки дітей.
Євгенія та шестеро її колег пройшли ці тренінги й чимало інших. Зокрема курс із соціально-емоційного навчання за програмою «Зараз я сильніший» від IRS — для розуміння, як спілкуватися з дітьми, що живуть у війні. Брали участь у тренінгу з медіаграмотності від IREX, їздили на дуальне стажування до Львова та Чернівців від освітнього центру «Я і моя школа».
«Також наш ліцей співпрацює з організаціями, які навчають мінній безпеці. Базу вивчили вже всі: від першачків до вчителів. Нещодавно проводили тренінги з домедичної допомоги. Це все дороговартісні заняття, якщо самостійно купувати таке навчання, а до нас приїжджають безкоштовно. Вчителі ходять, дітям цікаво, а головне — це про нашу безпеку, це найважливіше», — продовжує освітянка.
Пізніше благодійний фонд savED облаштував у громаді два освітніх центри «Вулик» — у ліцеї №3 у 2023 році, а в Мереф’янському ліцеї №5 — у 2025-му.
У закладі, де працює Євгенія Ашуєва, півроку діяла програма психоемоційної підтримки від благодійного фонду «Деполь Україна». Фахівці займалися з дітьми з родин переселенців і з тими, хто втратив батьків через війну. Періодично подібні зустрічі проводять й інші організації: для багатодітних сімей, для матерів-одиначок. Донині у «Вуликах» відбуваються дитячі заходи від ЮНІСЕФ, а освітня фундація «МрійДій» організовує заняття з надолуження освітніх втрат.
«Учителі можуть прийти із запитом провести пару уроків: скажімо, математику та українську мову для п’ятого класу. Тьюторки, вони ж адміністраторки центру, бронюють час і надають все необхідне. У нас тут і комп’ютери, й інтерактивна дошка. Один великий кабінет, а зонування дуже продумане. Є навчальна зона з партами для додаткових уроків і підготовки до НМТ. Окремо — бібліотека з новими книжками для молодших і старших учнів. Також облаштована зона відпочинку з карематами, пуфами та іграми для дітей різного віку».
Євгенія Ашуєва
У ліцеях, де працюють «Вулики», є укриття. Вчителі регулярно повторюють із дітьми правила поведінки під час повітряної тривоги та в разі небезпеки очікують на відбій у підземному приміщенні.
Після 12:00 — час позашкільних активностей. На гуртках малеча зайнята поробками, малює, грає в ігри. Старші учні полюбляють заняття за комп’ютерами, але й до книжкового клубу навідуються: за смаколиками обговорити прочитане. Тут же репетирує театральний колектив Євгенії.
Щосуботи центр працює з 09:00 до 16:00 у форматі позашкілля. Заняття освітяни анонсують у місцевих каналах, у месенджерах. Відтак усі охочі можуть завітати на тренінг або привести дитину на гурток, навіть якщо учень чи учениця з іншої школи.
Євгенія каже, батькам така опція дуже помічна. Поки дитина бавиться та навчається чомусь новому, дорослі можуть скупитися на ринку, піти на роботу чи в інших справах, знаючи, що дитина в безпеці та під наглядом тьютора.
«Батьки щасливі, що все це повертається. А головне — все безкоштовно. Якщо сім’я не в змозі оплачувати приватні уроки, можуть привести дитину до нас. Ми, звісно, не професійна школа танцю чи малювання, але суть не стільки в навчанні, скільки в комунікації. По дітях помітно: живого спілкування їм не вистачає.
Я можу судити по своїй доньці. Їй п’ять років, якщо вона посидить вдома бодай тиждень-два, вже проявляє характер: ні до кого не підійде, не заговорить. Коли ж повертається в садочок, на початку вередує, не хоче нічого робити. Але минає буквально пару занять — і вже біжить обійматися до дітей.
Так само й діти, які приходять до нас на заняття. Пропоную їм, наприклад, зробити поробку, тема — космос. Вони швиденько помалюють, повирізають, склеють, аби тільки я їм дала побігати, погратися з друзями».
Євгенія Ашуєва
Місцеві «острівці стабільності»
Наявність у громаді безпечних просторів для навчання й дозвілля стає вирішальною, коли батьки обирають: залишитися вдома чи шукати спокійного життя деінде. Євгенія пригадує, що на початку повномасштабної війни так вагалися чимало знайомих із дітьми. Дехто виїжджав недалеко, до Полтави чи навколишніх громад. Раптом що — додому близько. А хтось їхав подалі на Захід.
«Люди ж тоді як думали: що тут робити? Нічого для дітей немає. А дитині треба ходити в садочок, у школу, на якісь гуртки. З онлайном діла не буде. Тому й їхали», — ділиться вчителька. І додає: але з часом поверталися, бо життя в Мерефі відновлювалося. Завдяки благодійникам і волонтерам, які підтримують місцеві освітні простори, в мешканців з’явилися «острівці стабільності», яких бракувало раніше.
«Пам’ятаю, як у “Вулику” одна за одною проходили різні активності: вареники ліпили, влаштовували фізкультхвилинки. Прийшла мама з сином, каже: “Ми до вас походимо тиждень-два, а потім поїдемо до Полтави. Бо що тут ждати? Дитина весь час вдома сидітиме, а там хоча б у школу ходитиме”. Приводила дитину раз, другий, третій… А потім дивлюся, несуть нам документи: хлопчик іде в перший клас. Може, обставини змінилися, а може, батьки побачили, що тут йому краще, спокійніше, тому залишилися.
Ще знаю сім’ю — приїхали із села з-під Чугуєва, оселилися біля нашої школи. У них хлопчик, третьокласник, спочатку був трохи розгубленим, соромився. Батьки привели у “Вулик”, він познайомився, знайшов друзів, а через рік перейшов до ліцею і став нашим учнем. Ось так люди приїхали перечекати важкі часи й обжилися на новому місці».
Євгенія Ашуєва
Де збираються мереф’янці?
Центр — традиційне місце зустрічей. Надвечір сюди з’їжджаються з усіх районів міста: на машинах, велосипедах, самокатах, і малеча, і старші. Збираються в кав’ярнях, на спортивному майданчику. Грають у футбол, катаються на велосипедах або ж гуляють. Комусь подобається посидіти на лавці біля будинку, поспілкуватися. У підлітків найпопулярніші місця — біля медичного ліцею. До молодіжного центру, каже Євгенія, хоч і небагато, теж приходять.
Локацій для дозвілля вистачає. Єдине, що неможливо гарантувати, — безпеку
Фото: БО «Координаційний гуманітарний центр», 12.12.2025 року
Воєнні загрози не зникли і впливають на всі сфери життя, унеможливлюючи і стабільну роботу жителів, і доступ до офлайн-освіти. Зрештою, на Харківщині всюди так. Навіть за наявності в школах укриттів місцеві адміністрації часто не дозволяють виводити дітей в офлайн через постійну загрозу обстрілів, бо вдень їхня кількість зросла.
Як зазначає VoxUkraine, між 08:00–15:00 найчастіше припиняють уроки через тривоги — тобто в основний для навчання час. Меншу, але високу частку тривог фіксують у періоди 12:00–18:00 та 18:00–00:00.
Торік організація Save the Children підрахувала: за 2024–2025 навчальний рік у середньому по Україні повітряні тривоги забирали в школярів один із п’яти уроків. Судячи з нинішньої кількості сповіщень про загрози, ситуація суттєво не змінилася.
У квітні, згідно з даними сервісу Air-alarms.in.ua, найдовша тривога в Харківській області сягнула 20 годин 36 хвилин (7 квітня). Загалом протягом місяця зафіксовано 643 години повітряних тривог. З аналітики нижче видно, що Мерефа в порівнянні з Харковом виглядає відносно спокійним, хоч і не цілком безпечним місцем.
У громаді бракує облаштованих укриттів, тому навчання в Мереф’янському районі дозволено лише онлайн. Якщо діти й відвідують освітні центри на базі шкіл, чи то до іспитів підготуватися, чи на гурток сходити, — це за згоди батьків.
Зі слів міського голови Мерефи Веніаміна Сітова, в планах на цей рік — капітально відремонтувати укриття у всіх закладах освіти. Це дозволить офіційно перейти бодай на змішаний формат навчання. Як розповіли в міській раді у відповідь на запит «Накипіло», нині в Мерефі працюють над проєктом будівництва протирадіаційного укриття в ліцеї «Перспектива». Проєкт реалізується коштом ЄС і окремо урядами Литви та Ірландії.
Подекуди для офлайн-навчання переоблаштовують колишні підвали. На фото — одне з таких приміщень.
Тут проклали електрику, водопостачання та каналізацію, встановили сучасні вентиляцію та пожежну сигналізацію, нові санвузли, побудували додатковий вихід. Проєкт втілили за підтримки Харківської обласної ради, Всесвітньої Лютеранської Федерації, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців та ГО «Спільна справа для людей».
Ситуація з навчанням та укриттями в Харківському районі
За інформацією Харківської обласної військової адміністрації, наразі в Харківському районі працює 312 шкіл, із них повністю дистанційно — 187 закладів. Ідеться про Мереф’янську громаду, Люботинську, Південну, Безлюдівську, Височанську, Малоданилівську, Роганську, Вільхівську, Липецьку та Циркунівську. В 125 закладах уроки проходять у змішаному форматі: іноді в школі, якщо там є укриття.
Згідно з офіційними відповідями на запит «Накипіло», у Дергачівській громаді діє одна підземна школа, побудована за кошти держбюджету та благодійників. У Пісочинській — працюють дві захисні споруди типу ПРУ, які фактично є підземними школами.
Щодо нових об’єктів лише Височанська громада чітко вказує термін здачі захисної споруди: до кінця 2026 року. Простір розрахований на 360 осіб і дозволить навчати 720 учнів у дві зміни.
У Циркунівській і Вільхівській громадах триває будівництво протирадіаційних укриттів (ПРУ) на території ліцеїв, але точна дата їхнього відкриття невідома. У Солоницівській громаді поки шукають кошти для облаштування укриттів і будівництва трьох підземних шкіл, на які вже є проєктно-кошторисна документація. В Малоданилівській громаді для переходу на змішану форму навчання необхідно облаштувати щонайменше два укриття: одне — нове для опорної школи, інше — в межах відновлення зруйнованого ліцею в Черкаській Лозовій.
Від дитячих освітніх центрів — до громадських хабів
Шкільні укриття, підземні школи, інші безпечні освітні простори можуть бути універсальними: не лише для офлайн-навчання, а й для підтримки життя всієї громади. Головне — зрозуміти потреби мешканців. Із цього випливає, яку функцію нестиме локація: як сховище на випадок тривог чи як місце для безпечного навчання й розвитку із класними кімнатами, ігровими зонами, куточками для відпочинку.
Можна мислити глобально: зробити на базі укриття районний хаб, проводити і формальні заходи на кшталт громадських зборів, і розважальні. Чому б не створити безпечний простір для занять музикою, спортом, STEM-гурток і художню майстерню під землею, бібліотеку й кінотеатр? Інше питання, чи відгукується ідея місцевому самоврядуванню і чи готове керівництво громади фінансово підтримувати простори.
Є безліч варіантів, що закривають потребу в дозвіллі й водночас дають робочі місця. Так сталося з «Вуликами». Тьюторів шукали у педагогічному колективі. Для вчителів це додатковий підробіток: замало шкільного навантаження — поєднуй класичне викладання з неформальними заняттями. Якщо в школі бракує фахівців, запрошують усіх охочих із профільною освітою. «Знаю, що в Харківській області для кількох переселенок така робота стала основною діяльністю», — зауважує Євгенія Ашуєва.
А поки тьюторка з колегами роздумує, що корисного можна організувати для дорослих, тішаться школярам: постійним і новим відвідувачам «Вулика». У середньому за день приблизно 40–50 дітей приходять на гуртки чи надолужують пропущенні уроки.
«Для організацій, які нам допомагають, статистика відвідуваності теж важлива. Їм потрібно розуміти, що центр працює недарма, і дітей справді стає більше».
Євгенія Ашуєва
Чого не скажеш про молодь, яка, що нормально, часто шукає кращого життя за межами дому. Торік із Мереф’янського ліцею №3 випустилося два 11-ті класи, розповідає Євгенія. Близько чверті учнів виїхали: хто до Харкова, хто в інші міста. Та більшість все ж залишається в Мерефі. Не всі одразу вступають у виш, хочуть попрацювати.
Поки є робота — є сенс залишатися вдома
За даними Харківського обласного центру зайнятості, протягом січня-квітня 2026 року в Харківському районі зареєстрували 4,8 тисячі ФОПів, товариств з обмеженою відповідальністю та приватних підприємств. При цьому нових бізнесів на 24% більше, ніж тих, що закрилися за цей період.
«У Мереф’янській громаді цьогоріч відкрито 59 нових бізнесів. Сфери діяльності різноманітні: оптова та роздрібна торгівля, освітні послуги, комп’ютерне програмування, консультування з питань інформатизації та комерції, спеціалізована медична практика, надання соціальної допомоги, виробництво готової їжі та страв, технічне обслуговування та ремонт авто тощо».
Денис Олійник, директор Харківського обласного центру зайнятості
Вести бізнес у прифронтовому регіоні складно: коли до операційних витрат може додаватися покриття збитків через війну, сил продовжувати справу може забракнути. Попри це, підприємництво на Харківщині живе. За останні чотири роки, уточнює Денис Олійник, у Харківському районі з’явилося 57 860 нових бізнесів.
«Від початку реалізації програми “Власна справа” та видачі ветеранських грантів із квітня 2023 року мікрогранти й гранти в Харківському районі отримали 1 329 суб’єктів господарювання та фізичних осіб, у тому числі 47 учасників бойових дій і членів їхніх сімей. За місцем діяльності 88% бізнесу зосереджено в Харкові. Цьогоріч мікрогранти та гранти отримали 65 людей, із них троє ветеранів».
Денис Олійник
«Що тут тримає людей? Стабільність у роботі. Я маю заробіток, а значить, будуть гроші зводити дитину на гурток, піти погуляти, скупитися, посидіти в кафешці. Мені не треба кудись їхати й налагоджувати життя з нуля. А до війни звикаєш: вчора ввечері був приліт, сьогодні встаєш зранку та йдеш працювати.
Емоційно буває складно, але діти — мій ресурс. Можливо, когось робота з дітьми виснажує, але мене точно наповнює. Не уявляю життя без зустрічей із ними, без театрального гуртка. Іноді промайне думка: “А може, кинути все та, піти фоткати чи нарощувати вії?”. Але я, звісно, жартую. Для себе давно вирішила: освіта — це моє. Відчуваю, що дітям я потрібна.
Небезпечно зараз скрізь, не лише на Сході. А тут — мій дім. Більшість знайомих, друзів тут. Хтось відкрив кафешку, хтось вивчився на фотографа. Люди розвиваються там, де вони є. Звісно, хочеться, аби війна закінчилася, і ми перестали жити в постійній тривозі, але поки ми тут — працюємо».
Євгенія Ашуєва
