Міла Іванцова — авторка восьми романів і п'ятьох збірок оповідань із накладом понад чверть мільйона примірників. Нещодавно письменниця, яка звикла писати для дорослих, несподівано написала для дітей.
Розкажіть про себе, про ваш письменницький довід. Коли і як ви вирішили пов'язати життя з літературою? Чому?
Я не планувала письменницької кар'єри, хоч і маю філологічну освіту. У літературу прийшла у зрілому віці: писала вірші, малу прозу, згодом наважилася на романи. Натепер із друку вийшло вісім моїх романів та п'ять збірок оповідань. Загальний наклад цих книжок перевищив 250 тисяч примірників.
Розкажіть про вашу нову книгу.
Ми з видавництвом «Ранок» задумали проєкт, мінімум на три книжки по три історії кожна. Це сміливі й амбітні плани в наших умовах щоденних ворожих атак.
Тим дорожча мені дебютна книжка «Віка та Міка. Амариліс та інші історії», в яку я просто закохана. Вона вийшла з друкарні красунею! Під однією обкладинкою зібрані три історії про пригоди дівчинки Віки та рудої собачки Міки. Вони схожі на реальних Віку та Міку, але це не наш родинний життєпис, це — література.
Пригоди вигадані, хоча персонажі впізнавані, особливо завдяки прекрасним ілюстраціям художниці Тетяни Копитової. Цільова аудиторія книги — від трьох років і до читачів глибокого пенсійного віку, адже всі ми в душі трохи діти.
Після багатьох років роботи для дорослого читача ви написали першу книгу для дітей. Що вас підштовхнуло до цього кроку?
Усе почалось із бажання поділитися з юними читачами знаннями та вміннями у ботанічній сфері. Я ще той юннат! Проте раніше ідея пізнавальної серії книжок для дітей не викликала інтересу видавців, і я відклала цей проєкт. Згадала про нього через кілька років, після народження онуки. І вже маючи онуку Вікторію та собаку Міку, я змінила первинних персонажів і додала пригод і драйву в пізнавально-природничу тематику. Книга від цього тільки виграла, тож — усьому свій час.
Як ви формували персонажів і персонажок? Чи є у вас улюблений чи улюблена?
Мені дійсно довелося «формувати» персонажів. Списувати з реальних було неможливо, принаймні дівчинку, бо героїні на початку розповіді виповнюється чотири роки, а онуці моїй на момент написання оновленої версії ледве виповнився рік. А от Міка старша, тож її повадки та ставлення до дівчинки я спостерігала зблизька.
Довелося вкладати в персонажів і реальні якості, і вигадані. Цікавість до навколишнього світу, інтерес до результату справи, за яку взявся, наполегливість, доброта, безумовна дружба й любов між дівчинкою та її хвостатою подружкою, відповідальність, добрі стосунки в родині, вміння прийти на допомогу в критичній ситуації — усе це ожило в пригодах героїнь і створило особливу атмосферу книжки.
Улюблених персонажів у мене немає: я їх усіх люблю!
Чи є у вашій дитячій книзі теми, які ви вважаєте принципово важливими для сучасних українських дітей?
Я вважаю необхідним екологічне виховання юних українців. Важливо змалечку закласти в них розуміння, що всі ми живемо поруч на одній планеті. Дім — не лише твоя квартира, а й сама планета, і так важливо її не зруйнувати, а зберегти красивою, здоровою, щедрою.
Молодому поколінню варто змалечку закласти повагу й бережне ставлення до навколишнього світу попри всі жахи, в яких ми зараз живемо. Війни закінчуються. Світ навколо нас залишається, хай і травмований. І від нас залежить, яким йому бути. Тому я намагаюся ненав'язливо прищеплювати юним читачам відчуття єдності з природою, її краси та багатогранності, а також нашої відповідальності за довколишній світ.
Наскільки ваш активістський досвід впливає на сюжети та персонажів?
Я не задумувалася про цей зв'язок. Вочевидь, підсвідомо я роблю персонажів небайдужими до життя у різних його проявах. Через це вони втрапляють у халепи чи пригоди, проте активна позиція робить життя наповненішим. А ще — приводить до тебе співзвучних людей.
Для кого писати важче: для дітей чи дорослих?
Я відповідально ставлюся до всіх текстів. Писати для дорослих я добре вмію, маю чималий досвід. А от роботу з дитячою аудиторією я з трепетом опановую. Вона не терпить фальші, а ще треба уміти її зацікавити. Судячи з перших відгуків на книжку «Віка та Міка. Амариліс та інші історії» — мені це вдалося. Приємно, що читачі вже полюбили моїх невгамовних персонажів.
Розкажіть про ініціативу «100 книжок для сільської бібліотеки». Як до вас прийшла ця ідея? Чому це важливо? Чи є історія співпраці з бібліотекою, яка запам'яталась вам найбільше?
О, це давня історія, яка розпочалася в 2011 році з нарікання сільської бібліотекарки на бідність їхніх фондів при наявності читачів. Я, киянка, не уявляла, що відбувається у сільських бібліотеках, але вирішила допомогти хоча би цій. Перебрала власну бібліотеку, додала кілька книжок, написаних мною, гукнула на фейсбуці, чи не долучаться знайомі до цієї доброї справи. За тиждень ми відправили туди кілька коробок хороших книжок. Бібліотекарка була щаслива.
А люди все продовжували ділитися книжками, до того ж посипалися прохання від бібліотек з інших регіонів. Я розуміла, що на волонтерських засадах не зможу суттєво покращити стан справ у знедолених бібліотеках. Але вірила, що створю розголос і зможу привернути увагу влади до проблеми наповнення бібліотечних фондів.
То було ще до Майдану. Під час Революції Гідності в Українському Домі виникла безпрецедентна Бібліотека Майдану, до якої люди зносили безліч прекрасних книжок. Ми з іншими волонтерами пакували їх і та відправляли в сільські бібліотеки. Це була неймовірна акція. Зокрема коробки з книжками з Майдану отримали бібліотеки на батьківщині кожного Героя Небесної Сотні.
Згодом виникли рухи інших людей та організацій, які підтримували сільські бібліотеки. А я трохи відійшла від цієї справи, та все одно періодично відправляю зібрані книжки спраглим сільським читачам. Я маю багаторічну дружбу з бібліотекою села Мощун під Києвом, яке пережило окупацію та великі бої в лютому й березні 2022 року. Їздила до них і до війни, і зараз теж стараюся підтримувати контакти та радувати хорошими книжками.
Ви любили читати в дитинстві? Яка була ваша улюблена книга в дитинстві, про що вона?
Я любила читати, але займалася і спортом, і малюванням, і ходила на станцію юннатів у гурток квітникарства (от звідки моя любов до рослин!), і ганяла районом на велосипеді. За цією активністю та зважаючи на скромніший, ніж тепер, асортимент дитячих книжок, читала я небагато. Але у підлітковому віці були періоди ненаситного читання. У пам'яті залишилися твори Фенімора Купера, Жюля Верна, Олександра Дюма, Всеволода Нестайка, Миколи Трублаїні, Олександра Довженка.
У моїй родині зберігається книжка віршованих казок Наталі Забіли, яка належала ще молодшому брату моєї мами і пройшлася руками дітей кількох поколінь. Мені вона дорога, бо Наталя Забіла приходила колись до нас у дитячий садок, і ми, малі, дивилися на неї як на диво. Подумати тільки! — жива письменниця прийшла, розмовляє з нами, читає власні вірші! А тепер я сама готуюся до зустрічей із дітьми та не знаю, хто хвилюється більше.
Як ви оцінюєте стан сучасної української дитячої літератури?
Дивлячись на розкладки дитячої літератури на книжкових ярмарках, шкодую, що я вже доросла тітонька, а не дитина, якій усе це неодмінно хочеться прочитати. У нас талановиті автори та ілюстратори, якісний друк. Діти, залучені батьками до читання, мають можливість відкривати цілі світи завдяки книжкам. Це дуже важливо: зацікавити дітей книжкою та прищепити смак до якісної літератури рідною мовою.
Чи плануєте продовжувати писати для дітей? А для дорослих?
Відповідь на обидва запитання: так! Я вже написала три книжки пригод Віки та Міки. Маю в роботі ще один задум для юної аудиторії, а також роман для дорослих читачів, які насторожились і приватно питають мене, невже я далі писатиму лише для дітей. Їх теж не хочеться розчаровувати. Працюю, хоча це стало набагато складніше, ніж до війни, адже на писання потрібні сили, які всі ми нині збираємо по краплинці. Але я оптимістка, і моє кредо як авторки — триматися самій і підтримувати читача!
