У Харкові від початку року запрацював Куп’янський медичний центр. Він поєднав у собі і первинну ланку медицини — сімейних лікарів, і вторинну — профільних фахівців і комплекс медичних послуг: кардіолога, офтальмолога, невропатолога, терапевтів, лабораторію, кабінет щеплень тощо.
Зранку під кабінетами лікарів можна побачити черги. Купʼянці, що живуть у Харкові в гуртожитках або винаймають житло, приїздять до своїх, куп’янських, лікарів, яких знають багато років. Частина пацієнтів — харків’яни, яких тут теж обслуговують.
Більшість персоналу — це колектив Куп’янської лікарні, побитої та потрощеної за роки повномасштабної війни. Наприкінці минулого року будівлю захопили росіяни. Нині Сили оборони зачищають місто. Після боїв від лікарняних корпусів мало що лишиться.
Про те, як працює релокований заклад, та історії медиків і пацієнтів, яких об’єднує туга за рідним домом, — у новому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.
Біля реєстратури Куп’янського медцентру нас зустрічає директорка Тетяна Вечір. Ми вже знайомі: навесні, коли ми приїжджали до Куп’янська після чергового масованого обстрілу центру, пані Тетяна показувала нам пошкодження лікарняних корпусів. Тоді в приватному будинку навпроти лікарні вбило чоловіка.
Тетяно Андріївно, розкажіть, скільки людей із вашого персоналу взяли отак от із корінням і сюди пересадили.
З корінням пересадили 20 лікарів і 37 медсестер, працівників молодшого персоналу — 11, адміністративного персоналу — 10, а господарчої групи — 17.
Це майже весь колектив, я так розумію?
Майже весь колектив. З господарського персоналу до нас перейшли працівники із благоустрою, бо в нас звільнилися деякі пенсіонери, дехто постраждав від удару КАБів. У нас загинули водій швидкої та сторож лікарні.
Загиблих двоє у вас, так?
Двоє загиблих: сторож лікарні та водій швидкої. А ще лікар-анестезіолог — це було ще 3 жовтня 2022 року.
За весь час повномасштабної війни ви маєте три втрати в колективі. А роз’їхалися, евакуювалися?
Роз’їхались по Європі — це те, що ми знаємо. А скільки в росії та білорусі, то ми не можемо сказати. У нас уже звільнилося до 90 осіб. Вони звільнилися, бо знайшли собі роботу в інших закладах.
Ті, хто нині працює тут, який відсоток вашого довоєнного колективу становлять?
Якщо до війни в нас було 900 осіб, то сьогодні 395 — це ті, що без збереження і з припиненим договором. Якщо рахувати від 90, то це десята частина. Якщо 300, то це 35%.
Куп’янське територіальне медичне об’єднання квартирує у будівлі колишнього дитсадочка в одному зі спальних районів Харкова. У кабінетах і коридорах іще пахне фарбою, на стіні біля реєстратури — синьо-жовтий стяг, розписаний автографами вояків різних підрозділів, що боронять Куп’янськ.
У який день ви востаннє бачили свою Куп’янську лікарню і який вигляд вона того дня мала?
Востаннє я бачила її 17 червня. Пошкоджено чотириповерхове приміщення. Це наш стаціонар, особливо хірургічне, неврологічне, гінекологічне відділення і терапію з кардіологією дуже пошкоджено; пошкоджено й пологовий будинок; знесено аптеку; пошкоджено інфекційний двоповерховий стаціонар і поліклініку. Поліклініку пошкодили ще в листопаді 2022 року. Сімнадцятого червня територію попри все прибрали й покосили. У нас були квіти. У нас зробили косметичний ремонт у приміщенні урології й травматології. Ми перебували в напівпідвальному приміщенні, а на другому поверсі була сімейна первинка. Тож у нас було чисто й затишно, навіть устигли котельню зробити.
У ті останні дні вашої роботи в Куп’янську скільки персоналу лишалося і ким були ваші пацієнти? Я так розумію, щодня везли поранених цивільних?
Станом на 17–19 червня працювала швидка медична допомога. Вони були як на лівому, так і на правому березі. Тому надавали медичну допомогу й ушпиталення. На жаль, у нас не було жодної аптеки. Аптека закрилася, магазини поступово закривалися. Пацієнти залишалися, потроху виїжджали.
Кількість поранених збільшувалася, я так розумію?
Зростала. У геометричній прогресії зростала.
Що за поранення здебільшого це були?
Відірвані кінцівки. Осколкові поранення тулуба й кінцівок, голови, особливо судин. Якщо уламок улучав у судину шиї, то це ж смерть.
Як ви тепер тут, на новому місці? Незвично?
Незвично. Своє є своє. І коли дивишся у чатах свій Куп’янськ і ту-таки лікарню — там прилетіло ще два КАБи. Як пишуть, що в підвалах перебували ДРГ.
Наскільки я розумію, зайшовши в центр Куп’янська, росіяни зайняли саме вашу лікарню?
Так, вони були й у поліклініці. Одна половина нашої поліклініки згоріла, інша була ще нормальна — ми вимили її, вигребли все.
Тетяна Вечір веде нас по коридору до кабінетів лікарів: уже дванадцята дня, людей під кабінетами не так багато. Зранку, каже, було більше.
Пані Лідія, з якою ми говоримо біля кабінету невропатолога, — харків’янка. Заходимо разом із нею, а в кабінеті знову бачимо знайоме обличчя. Лікарка Антоніна Богданова раніше працювала в поліклініці в Куп’янську-Вузловому й була героїнею одного з наших сюжетів про евакуацію з міста.
Скажіть, як ваше життя тут склалося? Нагадайте, якого числа вивозили вас?
Числа не пам’ятаю, але знаю, що в жовтні минулого року.
Це одна з останніх евакуацій була…
Так, я була остання у під’їзді. Коли зникли світло, газ і вода, я тоді виїхала. Тому що лікарні працювали й довелося ще працювати там.
Не думала, що зустріну вас тут. Як ви влаштувалися у Харкові? Як вам тут працюється?
Працюється нормально. Ми нещодавно відкрилися. Хворі почали йти, куп’янці здебільшого.
Ті, кого ви знаєте, і ті, кого ви обслуговували в Куп’янську, приїжджають сюди?
Так, обов’язково. З Вузлового йдуть, з міста йдуть, з Ківшарівки йде дуже багато людей.
А що ви робили б, де працювали б, якби не відкрили вашого Куп’янського медичного центру тут?
Я попрацювала в 11-й поліклініці, але потім повернулася сюди до свого колективу.
Як ви самі із житлом облаштувалися?
Я живу в гуртожитку. У нас уважається елітний гуртожиток, тому умови хороші, як для гуртожитку.
А що значить «елітний»?
Передусім є гаряча вода, світло та пралки. Тих, хто п’є, нема, собак-котів нема. Нормально.
Поки неврологиня Антоніна Богданова оглядає пацієнтку, розпитуємо колег, які є в кабінеті.
Усі ви з Куп’янська? Чи тут уже? І всі працювали в Куп’янську у вашій лікарні?
Так, усі працювали. Олена Василівна працювала в маніпуляційному кабінеті. Наталя працювала в хірургічному відділенні, у перев’язній, а потім, коли ми були, цілодобово в приймальному відділенні.
А ви якого числа виїжджали?
Наприкінці травня.
Має поспішати до пацієнтів і виконувачка обов’язків директорки Куп’янського територіального медичного об’єднання Тетяна Вечір, вона — кардіологиня. У кабінет заходить високий чоловік похилого віку, який скаржиться на кашель із кров’ю.
Звати пацієнта Олександр Сулима, він — як і всі в цьому кабінеті — переселенець.
«Я визнаю тільки куп’янських лікарів. Усіх інших не визнаю», — переселенець Олександр Сулима.
Ви самі з Куп’янська, правильно я зрозуміла?
Так.
Я підслухала, ви працюєте в Кіндрашівській громаді, так? Тобто громада ваша виїхала в Харків, ви тут працюєте. Хто ви за професією?
Пенсіонер.
А працюєте за якою професією?
Робітник.
Чому ви прийшли саме до своїх, куп’янських?
Ми прийшли до своїх. Усе. Я не признаю чужих лікарів. Зрозуміли ви?
І готові чекати?
Так, звісно.
Медсестра кардіологічного кабінету Тетяна Солодка записує дані пацієнта. Каже, за тиждень заходити без скерування і бажає землякові видужання.
Скільки років ви вже працюєте медичною сестрою у Куп’янській лікарні?
Понад сорок років.
І весь час в одному медичному закладі?
Так.
І коли заклад фактично перемістився, ви разом із закладом перемістилися?
Так.
Якого числа ви виїжджали та якого числа востаннє виходили там на роботу?
Ми виїхали 19 жовтня 2024 року. А вже 6 січня 2025 року я знову вийшла на роботу в Куп’янську. Ми їздили туди, а в травні всіх нас вивезли звідти.
Тобто ви вже жили, винаймали житло в Харкові, але на роботу щодня їздили до Куп’янська?
Так.
Ого. І це так майже пів року?
Так. Щодня ми їздили туди й верталися назад.
Хто тепер ваші пацієнти тут?
Усі люди йдуть: і ті наші куп’янці, які були в нас, і ті, які нині проживають у Харкові. Ближче їм до нас сюди, усі вони приходять сюди до нас.
З якими відчуттями ви залишали Куп’янськ? Коли востаннє були там?
З такими, як усі залишають. Шкода, образливо. А що? Од нас нічого не залежить. Те, що є, те і є.
З іншого боку від реєстратури — первинка. Це кабінети сімейних лікарів. Усі теж куп’янські. Розповідає медсестра Світлана Котєлєвська:
У нашому центрі нині працює дев’ять сімейних лікарів, сім сімейних медичних сестер. Усі вони працюють за пакетом надання первинної медичної допомоги. Задекларовано 11 350 осіб. Усі пацієнти — це жителі Куп’янська та Куп’янського району, тобто вони внутрішньо переміщені особи, а також міста Харкова.
Із чим здебільшого звертаються люди? Чи ви, можливо, бачите якось вплив стресу, наприклад, після виїзду й евакуації?
Так, так. Дуже багато випадків загострення хронічних хвороб. І насамперед це психічне здоров’я. Якраз це дуже важливо, те, що стосується наших внутрішньо переміщених осіб. Вони натерпілися дуже багато у своєму житті. Вони мають і поведінкові розлади, і психічні розлади. Тому це, можна сказати, одне з першочергових завдань наших медпрацівників — своєчасно виявляти, супроводжувати й скеровувати до потрібних фахівців.
Далі говоримо з начальником Куп’янської міської військової адміністрації Андрієм Беседіним:
Чи ви вже маєте підрахунки, скільки людей проходить через Куп’янський медичний центр і скільком людям надано там роботу?
Сьогодні вже понад 350 людей отримали допомогу вузькопрофільних лікарів, 17 напрямків, які обслуговують. Також понад 100 людей на день приймає наша первинна ланка медико-санітарної допомоги — це сімейні лікарі, які надають свої консультації та далі вже скеровують. У Харкові проживає 11 тисяч куп’янців. Це вимушено переміщені особи, які втратили все. Медичні послуги вкрай важливі, і не тільки для наших куп’янців, але й для усіх, хто в Харкові.
Якщо говорити про роботу для медиків і немедичного персоналу, який працював у Куп’янській лікарні, це ж теж важливо, що люди виїхали звідти, але не лишилися без роботи й не змушені шукати її деінде?
Це була одна з наших головних місій, тому що коли ми релокували медичні комунальні підприємства, у нас було два напрями роботи — це призупинення роботи комунальних підприємств і медичні працівники. Думаю, більшість знайшла б роботу. Але де тут про Куп’янськ? Найголовніша мета стояла так: зберегти медичний персонал, зберегти цілісність. І тут питання у тому, що коли наші куп’янці приходять до своїх медиків, вони бачать своїх, і це вже більша психологічна підтримка й допомога.
Якщо говорити про інші ваші комунальні підприємства. От ми сьогодні побачили там чоловіка з Кіндрашівської громади, який також працює у Харкові. Тобто це теж релоковане підприємство. Чи маєте ви якісь цифри ось таких релокованих колективів?
Фактично всі структурні підрозділи, комунальні підприємства, які працювали на території Куп’янської громади, міської ради, релоковано, тож більшість людей залишається працювати. Наші підприємства, пов’язані із житлово-комунальним господарством, теж залишаються, працюють і здебільшого нині допомагають Силам оборони України за різними напрямами, тому що в нас є і спеціалізована техніка, і фахові спеціалісти, які можуть це робити. Тому щодня працюємо. Найголовніше, для чого ми зберігаємо наших комунальників, наших працівників, то це для того, щоб повернутися до Куп’янська, коли це буде можливо. А ми віримо в це, тому що Куп’янськ — не просто нескорений, незламний, український, це місто-герой України. Ми впевнені, що повернемося туди й розпочнеться новий етап життя міста Куп’янська та Куп’янської громади.
Яка нині ситуація у Куп’янську з того, що ви знаєте зі спілкування з підрозділами, які нині зачищають місто?
Контрдиверсійна операція. Залишки окупантів у Куп’янську знаходять і ліквідовують або беруть у полон, але, на жаль, обстріли території Куп’янська та громади не припиняються з усіх видів озброєння. Здебільшого це керовані авіаційні бомби й FPV-дрони, які фактично знищують місто. На жаль, сьогодні місто знищено, але не скорено.
Цей документ було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю Радіо «Накипіло» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
