Марія Грицак із селища Йосипівка на Одещині — мама маленького Назара. Хлопчик народився із синдромом Дауна, і перші місяці після народження стали для родини періодом невизначеності й тривоги. Лікарі говорили переважно про діагноз і можливі ускладнення, але жінка шукала іншого: розуміння, як жити з дитиною, як спілкуватися, як підтримати її розвиток.
Переломним моментом для родини стало знайомство із послугою раннього втручання. Саме там, за словами Марії, вона вперше відчула не лише фахову допомогу, а й емоційну підтримку. Психологи дали їй відчуття спокою та надію, що вона не сама у своїх переживаннях.
Під час участі в програмі для Назара провели скринінг розвитку й разом із родиною визначили цілі на наступні шість місяців. Тоді Марії здавалося майже фантастикою, що чотиримісячний син уже може мати конкретні орієнтири: стояти біля опори, їсти прикорм, робити перші кроки. Але поступово всі цілі почали втілюватися.
«Коли ми почали отримувати послугу РВ, я була емоційно нестабільна. Багато плакала, дуже важко було. З часом у нас із фахівцями вибудувалися довірливі, дружні стосунки. Вони добре знають нашу родину, ми часто ділимося знімками, відео: які завдання виконуємо, що у нас вийшло. Наша фахівчиня щоразу мене до нового підштовхує, якось каже: “Маріє, я бачу, вам цікаво, то може, займетесь адвокацією послуги для батьків?”. Я подумала… Чому б ні?» — зазначила жінка.
Так вона долучилася до батьківського клубу, де почала ділитися власним досвідом з іншими родинами. Марія брала участь у навчаннях, а згодом сама проводила майстеркласи для батьків у форматі «рівний — рівному». Разом із мамами вони створювали комунікативні книжечки для дітей, займалися творчістю, готувалися до свят.
Згодом Марія ухвалила ще одне важливе рішення: вступила до університету й почала здобувати другу вищу освіту з психології. Вона пояснює це бажанням бути максимально готовою підтримати сина в майбутньому, особливо з огляду на те, що через війну багато фахівців виїхали з регіону. Вона хоче мати змогу бути поруч із Назаром у садочку чи школі або навіть допомагати іншим дітям і родинам.
Сьогодні одним із найбільших успіхів родини є те, що Назар почав ходити. У рік і п’ять місяців він робив це ще невпевнено, а вже за місяць — значно краще. Для дітей із синдромом Дауна це ранній здобуток, і Марія пов’язує його саме з послугою раннього втручання. Фахівці підказували прості, але ефективні способи мотивації: правильно розставляти меблі, заохочувати рух маленькими кроками, давати більше свободи. Усе це дало результат.
Марія шкодує, що не дізналася про послугу раннього втручання з перших днів після народження сина. Вона переконана: якби мала цю інформацію раніше, змогла би швидше перейти від переживань до дій. Саме тому жінка зараз активно долучається до поширення інформації про цю послугу, зокрема працює над створенням інформаційних матеріалів для пологових будинків.
