У Харкові цієї осені відбувся фестиваль перших п’єс. Загалом забутий для нашого міста формат читок відродився в колаборації театру «Нафта» з київським «Театром ветеранів». П’єси написані військовими, ветеранами та волонтерами. Вони сумлінно навчалися упродовж кількох місяців, мали хист і бажання обрамити думки про пережитий досвід в художній сюжет. Тут не толерують графоманію, це не є частиною реабілітації чи терапії, хоча терапевтичний ефект, звісно, присутній.
Перед читкою в студії «Накипіло» ми зустрілися зі співзасновниками «Театру Ветеранів» Євгеном Малюкевичем, Юрієм Мацарським і Максимом Девізоровим.
Ідея створення такого театру унікальна, бо війни точаться не перше століття. Та для України це перша системна й багатоланкова структура, де ветеранам і ветеранкам можна грати на сцені, вчитися писати п’єси, самим брати участь у читках, розвиватися, звучати на фестивалях, а згодом — і самим навчати.
Засновники театру кажуть: для них важлива художня цінність тексту та відсутність спекуляцій. Окрім того, що світ має бачити війну в Україні очима її захисників і захисниць, творці театру шукають тих, хто стане ретранслятором цього досвіду. Аби він був голоснішим і зменшував дистанцію між світами військових і цивільних.
Деякі театри вже беруть собі в репертуар п’єси ветеранів, у Харкові розпочали з читок. Режисери та актори театру «Нафта» працювали над чотирма творами: «Баланс» Аліни Сарнацької, «Удар дракона» Геннадія Удовенка, «21» Ольги Мурашко та «Ахмед, я і пророк Ілля» Юрія Мацарського.
Фото: Крістіна Пашкіна
У межах проєкту записані аудіоверсії п’єс, їх можна прослухати на Радіо «Накипіло».
Читка кожної драми сприймалася повною залою глядачів із великим щемом. Маємо зазначити, що в них звучить нецензурна лексика, є емоційно напружені моменти й теми, які можуть викликати спогади й тривожні відчуття. Зважайте на це — особливо, якщо поруч діти чи ви самі перебуваєте у вразливому стані.
«“Театр ветеранів” створений відділом комунікацій Командування Сил тероборони — “ТрО Медіа”. Мені здається, ТрО — феномен, туди прийшли наймотивованіші. Може, тому ці люди і не мовчать, перетворюють свій досвід, рефлексії в літературу. У кожного з нас є мільйон історій про тих, хто поруч служив. Серед моїх побратимів були айтівці, професори, письменники дитячі й дорослі. Дуже різні верстви долучилися, тому це і перетворилося на продукт у формі літературних текстів», — каже Євген Малюкевич.
У планах — створити філіали в різних регіонах, продовжувати співпрацю з театрами всієї країни. Зазначимо, що харківська режисерка Ніна Хижна нині працює над п’єсою ветеранки Аліни Сарнацької «Місячні» в «Молодому театрі» в Києві. На перші дні прем’єри квитків уже не дістати.
Нещодавно інша п’єса Сарнацької «Баланс» опинилася в центрі скандалу: під час фестивалю так званої сучасної драматургії «Дніпро.Театр:UA» працівників Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка обурила наявність нецензурної лексики у тексті. Також це стало неприємною несподіванкою для частини глядачів, серед яких були й панотці. Співробітники театру звернулися до колег з усієї України з відкритими листом.
Натомість у «Театрі ветеранів» не розгубилися й зорганізували майстерклас під назвою «Практика відтворення пейоративної лексики на сценічному майданчику».
Пікантності ситуації додає репертуар театру у Дніпрі, що складається з вистави «СуперTYOLKI» й російської пропагандистської оперети «Весілля в Малинівці». Можна відстежити певний сентимент до радянського кіно, спогадам про яке не дають сконати на сцені театру. Вишенька на торті абсурду — постановка про «супертьолок» втілена у режисурі Дмитра Рачковського, засновника, зокрема, російського незалежного театру в Полтаві. У 2023 році він втрапив у скандал через п’єси за Булгаковим. Через «Тьолок» йому періодично перепадало, але не так, щоби відмовлятися від постановки.
Утім, «Театру ветеранів» далі своє робити. Після читки — обов’язково обговорення, адже важливо чути й бути почутими правильно. Зазначимо, що обговорення у Харкові були жваві й нескандальні. Але буває по-різному.
«Ми були в Сумах, ледь не перша наша поїздка з фестивалем перших п’єс. Там була дівчина 16 років, глядачка. Була емоційна історія подруги нашого театру Катерини Вишневої. Максим Девізоров читав за кілька ролей. І встає дівчинка й каже: “Мені не сподобалось взагалі. Я не розумію, навіщо ви все це читаєте”. А там реально дуже емоційна історія про жінок, які чекають чоловіків із війни.
Наша Вишнева пішла з нею спілкуватися, 40 із чимось хвилин говорили. Виявилося, що в дівчини нікого немає, хто був би у війську. Її батькам це нецікаво, з мамою вона спілкується, умовно, про шмотки, серіали. Попри те, що це Суми — прифронтове місто, яке бомблять, над яким літаки літають і чутно майже кожну годину, як щось поблизу вибухає. У дівчини в її картині світу війна відсутня. Вона як фон, якийсь десь там. Після того, як Вишнева з нею поспілкувалася, вона визнала, що була неправа, зі слізьми з нею обіймалася. Дуже різні люди приходять», — згадує Юрій Мацарський.
Перед тим, як набрати курс драматургів, театр оголошує кастинг. Набирають 20 людей, але цифра варіюється: хтось може не довчитися, бо мусить повертатися на війну чи лікуватися після поранень. Зараз уже є дві групи випускників. Під час навчання кожен і кожна мають написати п’єсу, якщо в автора вже є написаний твір — це не підходить. У театрі кажуть: від потенційних учасників потрібні лише бажання і любов до читання.
«Ми з повагою ставимося до неготовності проговорювати свій досвід або травму. У нас немає спекуляцій на темі війни, на стражданнях. Тому, власне, і має все відбуватися за доброю волею. Якось так сталося, що до цього проєкту підійшли дуже правильні люди. Ми маємо досвід на війні та у творчості, тому вибудовуємо стосунки на довірі, розумінні та прийнятті», — говорить Максим Девізоров.
Більше — у розмові в студії «Накипіло».
