Ми провели день із командою HALO Ukraine та дізналися, як працюють демінери на Харківщині та як можна долучитися до розмінування України.
Любити ранки й роботу на природі. Ані жодних спеціальних знань, ані попереднього досвіду не треба. Все вирішують дисциплінованість, мотивація та бажання очистити рідну землю від небезпечного залізяччя. Це все — про роботу демінера.
За день із HALO Ukraine ми побачили світ, в якому є місце мальовничим полям і лісам. Побачили спільноту, де всі рівні, хоч би наскільки фізично сильним хтось не був. Де за суворою настановою відзвітувати в чаті по завершенню робіт прихований трепет, із яким кожен керівник демінерів очікує повідомлення: «Доїхали. Все ок».
The HALO Trust — найбільша у світі неурядова організація з гуманітарного розмінування. Заснована в Афганістані, вона вже 37 років діє в понад 30 країнах, а в Україні — з 2015 року. До повномасштабної війни головний офіс був у Краматорську, розмінування вели на підконтрольних Україні територіях Луганщини та Донеччини.
У лютому 2022-го половина штату евакуювалася на Київщину. Наразі в організації близько 1 500 співробітників, третина працює на Харківщині. Інші команди обстежують і розміновують території Сумської, Чернігівської, Київської, Миколаївської та Херсонської областей і там же, а також в Одеській та Дніпропетровській областях, навчають мінній безпеці.
«Зараз ми заходимо на ділянку Гусарівка-11, праворуч — ділянка Гусарівка-12. Тут наші групи виконують роботи з розмінування. Ці маркувальні віхи — межа, за яку заступати заборонено. Завжди рухаємося тільки стежками, де впевнені, що це незабруднена територія, або там, де самі розмінували. Не заходимо на невідому територію, навіть якщо є маркування: може, ділянка недообстежена», — знайомить нас із місцевістю Іван Тернинко, керівник операційного напрямку HALO Ukraine на Сході України.
Робота в самому розпалі. Перш ніж перевіряти поле за допомогою детектора, ділянкою пройшовся робокат, скосив рослинність і прибрав загрозу розтяжок. Тепер сюди заходять групи ручного розмінування. Але в ґрунті може чатувати інша небезпека: касетні боєприпаси залягають на глибині до 15 сантиметрів. Тож планується перевірка ще й таких загроз.
«50 хвилин працюємо, 10 хвилин — відпочиваємо», — орієнтує Іван і додає: перерви оголошуються за свистком, як і закінчення робочого дня. Демінери та інші учасники команди перебувають на відстані, докричатися до всіх важко. Потрібен єдиний сигнал, що сповістить: перерва — один свисток, почався обід — два, час повертатися додому — потрійний свист. У кожній групі з демінерами є керівник, двоє парамедиків і водій, і вони можуть спілкуватися по рації.
Перерви обов’язкові, та важливо швидко очистити ділянки. Іван показує в бік балки, де зазвичай тече струмок. Поки накрапає не сильно, але з дощами тут утворюються калюжі, можливе замулювання ґрунту, і тоді розмінування доведеться відкласти.
Зазвичай протягом дня один демінер проходить від десяти до 300 м² залежно від типу загрози й складності ділянки. Працюють цілий рік, майже до кінця грудня. У січні — період простою. Взимку є можливість побути з родинами, отримати додаткові знання, підвищити кваліфікацію. Зазвичай охочих вистачає, каже Іван: і курси парамедиків проходять, і вчаться на керівників груп демінерів, на очільників напрямків розмінування.
Відмінності гуманітарного, оперативного та військового розмінувань
В Україні сектор розмінування має такі напрямки:
- Оперативне — виконують спеціалісти Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної спеціальної служби транспорту та Національної поліції.
- Гуманітарне — проводять оператори протимінної діяльності, які поділяються на комерційні (отримують кошти з бюджету за програмою компенсації) та некомерційні міжнародні, національні оператори (працюють за кошти від закордонних донорів).
- Військове — точкове очищення ділянок самими військовими там, де потрібно пройти для виконання бойових задач.
Порівняно з військовим та оперативним розмінуванням, гуманітарне починається з нетехнічного обстеження ділянки. Фахівці збирають інформацію про місцевість: опитують населення, військових, які там були, використовують дрони, аби зняти ділянку з висоти.
Матеріали передають аналітикам, які виявляють загрози та складають звіт: географічні особливості території, знайдені й потенційні вибухонебезпечні предмети. А далі — вибір методів та інструментів розмінування, тривалість робіт і формування груп — усе залежить від складності забруднення та ландшафту території.
HALO Ukraine співпрацює із Секретаріатом протимінної діяльності, з Міністерством економіки та іншими операторами. Серед партнерів є Центр протимінної діяльності. Його задача — координувати весь обсяг робіт і розподіляти завдання.
«Завершальний етап — складання звіту й перевірка якості робіт державним органом протимінної діяльності. Якщо все чисто, на ділянку видають сертифікат відповідності, і ми офіційно передаємо землю в користування місцевій громаді», — пояснює Іван Тернинко.
На сьогодні HALO Ukraine передала мешканцям Харківської області 800 тисяч м² очищених територій. Ділянки розміновували впродовж декількох років, а в деяких місцях роботи почали ще у 2023-му. Це сільськогосподарські угіддя, пасовища та лісосмуги, де знов безпечно збирати гриби, випасати худобу, вести господарство та просто відпочивати. Чого тут тільки не знайдено: уламки, патрони, протитанкові міни. З травня на Харківщині фахівці виявили 3 883 вибухонебезпечних предмета.
«Усім демінерам важко. Самі бачите, які погодні умови. Ми намагаємося убезпечити їхнє перебування на ділянках, зробити його… “комфортним” тут не дуже підійде, але стараємося полегшити умови. Обігрів облаштовуємо, встановлюємо палатки, накриття, де можна сховатися від дощу і в спеку від сонця», — продовжує керівник напрямку.
«А мені в лісі подобається працювати. Тут мальовничо, іноді білки, їжаки гуляють. Тут менш вітряно, бо в полі, буває, сидиш на землі та відчуваєш, як вітер по спині дме, неприємно. У хід ідуть різні туристичні приблуди, грілки для спини, одноразові хімічні устілки для ніг — чудова річ», — ділиться лайфхаками демінерка Кароліна Присяжнюк.
Дівчині було складно звикнути не стільки до роботи на холоді, скільки завчасно продумувати, що взяти з собою на обід, аби було поживне і смачне.
«Мені важливо харчуватися здорово. Складно підібрати, що простоїть у гарячому термосі кілька годин і не розвариться, не втратить смак. Супи перепробувала різні, вже не хочеться. А як за цілий день наїстися булочкою — не розумію. Тому моя підготовка до вахти починається за два дні до виїзду: готую різні страви, розкладаю в судочки. Іноді піддивляюся, хто що бере на обід. Улітку — таке, що не псується, а взимку всі дуже креативні. Ми гріємося біля вогню і на ньому ж готуємо: можна і картоплю запікати, і сосиски смажити».
Торік Кароліна опанувала нову професію, відтоді працює на Харківщині. Об’їздила чимало: була в Новій Гусарівці, Петрівському, Гнилицях, у Вербівці, Кам’яній Ярузі, Граковому. Присвятивши чотири роки вебдизайну, дівчина жодного дня не пошкодувала про свій вибір, ба більше: відчуває, що саме тут її місце.
«Мені подобається працювати демінеркою. Це моє рішення, я тут свідомо, добровільно. Я би могла продовжувати працювати на попередній роботі в ІТ-компанії, якби питання було в грошах. Але зараз саме ця робота мені важлива».
До Харкова Кароліна переїхала з Чернівців услід за коханим, він служить на Сході. Деякий час працювала в ІТ, звільнилась і невдовзі натрапила на оголошення про навчання в HALO Ukraine. А вже за півтора місяці обстежувала поле детектором мін.
«Коли почала працювати, боялася кожного сигналу. Воно пікне, я: “О Боже, це може бути міна!”. Зараз ставлюся спокійно. У вільний час цікавлюся військовою інженерією, дивлюся на YouTube ролики з розбором мін. Більше знань — менше страху, бо розумієш, яка загроза перед тобою. Це впливає на роботу: рухи стали чіткіші, впевненіші, руки не трясуться. Страх стишився, обережність залишилася».
Незважаючи на виснажливий графік, дівчина відчуває себе сильнішою. Може і на пробіжку ввечері вийти, коли є настрій. Мріє, що пробіжить у Харкові свій перший марафон. А поки у клопотах тривають тижні, Кароліна тішиться, в яку команду потрапила. Вона переконана: саме завдяки дружньому колективу адаптувалася в новій ролі, стала впевненішою.
«Коли я вийшла на поле, одразу потрапила в дуже привітну групу. Керівник — лапочка, колеги — лапочки, усіх обожнюю та досі згадую. Відтоді у багатьох групах працювала. Всі дуже професійні, ставлення один до одного дбайливе, атмосфера дружня. Мені з усіма комфортно. Але думаю, те, що я від початку потрапила в гарну групу, допомогло мені осісти та залишитися в HALO. Посвята пройшла успішно», — вважає демінерка.
У HALO Ukraine працюють колишні вчителі, юристи, рятувальники, айтівці, працівники сільського господарства та промисловості. Є люди з інвалідністю, ветерани, вимушені переселенці. Є ті, хто через війну втратив роботу та шукав нову, і ті, хто мав вдосталь, але наважився змінити життя включно із професією.
Іван Тернинко родом із Закарпаття. Отримав юридичну освіту в Харкові. Працював слідчим у прокуратурі Слов’янська, пізніше як приватний підприємець надавав юридичні послуги. Навесні 2014-го Слов’янськ опинився під ворожем вогнем і став одним із перших міст на Донбасі, які захопила росія. Після трьох місяців окупації багато чого змінилося в житті Івана: чимало клієнтів виїхали з Донецької області, а дехто з російськими найманцями перебрався в Донецьк.
«Все так швидко змінилось… Оскільки я не мав військової професії, до Збройних сил тоді не пішов. Натрапив на оголошення HALO Ukraine, подав резюме. Ні з ким не спілкувався про це, знайомих, які б працювали в розмінуванні, не мав. Згодом мене покликали на співбесіду, детально все розповіли, а через деякий час запропонували навчання на демінера. Я навіть дату пам’ятаю: 13 червня 2016 року».
До того, згадує чоловік, про розмінування він знав не більше, ніж звичайний українець, хіба що з кіно про саперів. Гадав, одразу матиме справу з мінами, буквально в руках їх триматиме. Натомість демінери лише виявляють вибухонебезпечні предмети, а знешкоджують їх сапери. Але навіть пошук мін цілком безпечною роботою не назвеш.
«Якщо дотримуватись усіх процедур, нічого страшного не станеться. Нештатна ситуація може трапитись, якщо порушити правила. Слідуєш усьому, що прописано в стандартних операційних процедурах, — а передбачено і норми безпеки для фізичного захисту, і під час виконання робіт, — і всі будуть живі та здорові», — наголошує Іван.
Демінером він працював із півроку. Згодом колеги запропонували пройти курси на керівника групи, координувати роботу інших демінерів. Іван успішно склав іспити та в 2017 році став керівником групи (зазвичай це вісім-дев’ять осіб). Через рік пішов на підвищення — на головного керівника декількох груп із розмінування, у підпорядкуванні було до 30 працівників.
У 2020-му Іван закінчив чергові курси, відтоді керує операціями на великих напрямках. До початку повномасштабної війни працював у Станично-Луганському, Біловодському та Щастинському районах Луганської області. Після дворічної військової служби повернувся на цю ж посаду, змінив локацію: у Балаклійському районі на Харківщині.
Стати демінером чи демінеркою можуть усі
В HALO Ukraine курс демінера триває 25 робочих днів, включаючи теорію (п’ять днів), практичну підготовку та іспити. На кожне заняття відводиться вісім годин. Тренування проходять на ділянках у Харківській і Миколаївській областях. Учать розпізнавати та шукати за допомогою детекторів вибухонебезпечні предмети, опановувати методи розмінування, маркування ділянок, знайомлять із професійним спорядженням і засобами захисту. Окрему увагу приділяють наданню домедичної допомоги.
Що на фронті — життєва необхідність, те і в розмінуванні помічне
Із воєнним досвідом можна реалізувати себе в будь-якому напрямку: як в операціях, так і в нетехнічному обстеженні. Адже військові мають чи не найбільший досвід у розпізнаванні мін.
Щодо працевлаштування людей з інвалідністю є нюанси, каже Іван Тернинко.
«Якщо говоримо про операції з розмінування — людям з інвалідністю буде важко. Це фізично складна, монотонна робота, яка потребує витривалості, використання різних інструментів. Але є групи нетехнічного обстеження, можна в аналітичний відділ піти. У нас ветерани досліджують фотозйомки з дронів, виявляють вибухонебезпечні предмети допомагають планувати операції за знімками. Співпраця різних спеціалістів дає більше можливостей вибирати конкретні методи розмінування, а завчасна перевірка території дозволяє убезпечити демінерів перед виходом на ділянку», — пояснює фахівець.
Нині в HALO Ukraine 30% працівників — жінки. Вони не тільки офісний персонал, а й працюють на виїздах: від демінерки до керівниці групи чи напрямку розмінування. До речі, підрозділи на Харківщині та Миколаївщині очолюють жінки.
Іван Тернинко зауважує: «Коли я прийшов в організацію, законодавство України не дозволяло запрошувати на роботу жінок. Організація ініціювала зміни, і навесні 2017 року відбувся перший набір. Ми сформували групу демінерок, і відтоді відкриті як для хлопців, так і для дівчат».
«У нас немає такого: мовляв, ти — жінка, тому не зможеш. У нас всі можуть все. Наші співробітники постійно навчаються: їздимо за кордон ділитися досвідом, до нас колеги приїжджають звідусіль. Досвід акумулюється, поширюється, за рахунок чого зростає й організація, і люди в ній. Починайте з демінера, і якщо ви дисципліновані, мотивовані, то швидко зростатимете. Можна перейти в інший відділ, займатися розвідкою, нетехнічним обстеженням ділянок, вивчитися на пілота дрона», — розповідає Олена Шустова, медіаменеджерка HALO Ukraine.
За десять років в Україні організація підготувала сотні фахівців із протимінної діяльності:
- спеціалістів із просвіти щодо мінної небезпеки;
- демінерів;
- спеціалістів із нетехнічного обстеження;
- фахівців із механічного розмінування;
- операторів дронів;
- аналітиків даних;
- фахівців зі знищення боєприпасів.
«Від початку 2025 року до нас приєдналося 200 працівників, і ще 230 — отримали підвищення, зокрема, перейшли на керівні посади. До кінця року набір демінерів не планується. Ми активно зростали у 2022–2025 роках, і нині маємо достатньо персоналу для реалізації задач, які перед нами ставлять донори», — зазначає фахівчиня відділу кадрів Тетяна Мелащенко.
Через російське вторгнення Україна стала однією з найбільш замінованих країн світу
У порівнянні з кінцем 2022 року, як зазначають в уряді, потенційно замінованих земель в Україні стало менше на понад 20%. На Харківщині з обстежених HALO Ukraine земель на розмінування очікують 19 940 000 м² територій. Та якби ж проблема полягала тільки в цьому. На початку війни на Донбасі фахівці могли передбачити види забруднень, бо переважно були протитанкові міни, але зараз ворог винахідливіший.
«Сьогодні що не ділянка, то нова небезпека. Є території з різними комбінаціями вибухонебезпечних предметів, засмічені уламками. Такі ділянки потребують багато часу на розмінування, бо детектор виявляє будь-яку металеву частинку. Ми змушені працювати з усіма сигналами, усе перевірити, як слід, і повністю очистити. Десь завершуємо роботу за два цикли, до 20 робочих днів, а десь працюємо понад рік», — пояснює Іван Тернинко.
«Кожне поле — окрема краса та, на жаль, окрема загроза. Ділянки не схожі одна на одну. Завдяки сучасним технологіям, коли ми заходимо на розмінування, демінери переважно знають, де яка міна лежить, і це допомагає зосередитись на конкретних загрозах. Але навіть коли все досліджено, буває, у гілках дерев знаходимо, чого раніше не бачили. Постійно якісь мінні сюрпризи. До нас приїжджають з-за кордону колеги, навчаються. Хто розміновував Україну, потім зможе розмінувати будь-яку іншу країну», — вважає Олена Шустова.
Насамкінець питаємо Кароліну, що б вона порадила охочим піти в розмінування. «Утеплюватись і не боятися», — з посмішкою відповідає демінерка. Професія навчила її відповідально ставитися до здоров’я, проводити вільний час із турботою про себе. І хоча дівчина полюбляє активний відпочинок, коли у вихідний постає вибір: кудись поїхати на прогулянку чи поспати, ймовірніше, обере друге.
Як у будь-якій професії, у демінерів є своя рутина. Є ранні підйоми, щоденно по кілька годин у дорозі, на локації, знову в дорозі. Часті відрядження, інколи в інші області. Не всім вистачає сил на щось звичне, на хобі. Тут хоча б виспатися до наступної поїздки. Але на цій роботі досліджуєш країну, людей, бачиш, для кого варто працювати далі.
Кароліна Присяжнюк: «Іноді розміновуємо поля, лісосмуги, де поблизу ніхто не живе. Зараз працюємо на локації, яка через дорогу від житлових будинків, тож контактуємо з людьми. Вони нам повиносять овочі, фрукти, навіть кавуни носили. Так приємно. Є дід Василь, який обожнює поговорити, як тільки нас побачить. Це ж людська природа: знайти вільні вуха, поділитися чимось. Бувало, на чай і каву запрошували, але ми з колегами ввічливо відмовлялися: “Ні-ні, нам працювати треба”.
Місцеві розповідають, як були в окупації, історії про прильоти — тоді розумієш, що не просто яму на дорозі обходиш, а ракета тут впала. Або бачиш на хаті розбитий шифер, а згодом дізнаєшся від господаря, що кухня обвалилася після обстрілу. У цих розмовах розумієш, що тут відбувалося насправді. Мені цікаво, а людям приємно, що їх вислухали. Може, їм навіть легше стає, бо історії, які вони розповідають, зазвичай не надто захоплюючі в позитивному сенсі».
