Українські художники різних епох створювали унікальні твори, що відображають життя, традиції та історію народу. Вони працювали в різноманітних жанрах: живопис, ілюстрації, монументальні розписи, іконописне та декоративне мистецтво. Деякі митці поєднували народні мотиви з тогочасними європейськими тенденціями, інші експерементували з формою та кольором. Завдяки їхнім роботам ми розуміємо, наскільки багатою є культурна спадщина України та як розвивалося наше мистецтво від класики до авангарду.
Спробуйте відгадати, кому з українських художників належать ці шедеври та до якого стилю мистецтва їх можна віднести.
Автор картини «Дівчина в червоному капелюсі» навчався в Академії мистецтв, його вчителем був Ілля Рєпін. Ще під час навчання цей художник отримував схвальні відгуки педагогів, критиків і колекціонерів.
Олександр Мурашко творив наприкінці ХІХ та на початку ХХ сторіччя. Він написав картину «Дівчина в червоному капелюсі» під час перебування в Парижі. Цей портрет вважають одним із найяскравіших зразків українського мистецтва ХХ століття, у ньому яскраво проявляються європейські впливи в українському мистецтві. У Києві художник заснував власну майстерню, яка діяла у 1913–1917 роках. Тоді ж Олександр Мурашко викладав у Київському художньому училищі та брав участь у міжнародних художніх виставках. У 1916 році з однодумцями вони створили Товариство київських художників, а в 1917-му Мурашко став одним із фундаторів Української академії мистецтв у Києві.
У сюжеті твору «Жертва фанатизму» покладено реальні події, що відбулися в місті Кременець (нині Тернопільська область), про які художник довідався з газети. Іудейська громада мала намір побити камінням дівчину, котра прийняла християнство.
Микола Пимоненко — один із провідних українських реалістів кінця ХІХ століття, і картина «Жертва фанатизму» слугує чудовою ілюстрацією цього напрямку. Автор створив три варіанти полотна, нині вони зберігаються в художніх музеях Харкова, Києва та Дніпра. У 1909 році його картину «Гопак» придбав Лувр, а митець став дійсним членом французького товариства «Інтернаціональна спілка митців».
Його називають «українським Рембрандтом», а загалом це один із найвидатніших українських художників.
Основний період малярської творчості Шевченка припав на 1840–1850 роки. У літературі цей малюнок згадується під різними, але неточними назвами: наприклад, «Сама собі господиня в хаті». Попри те, що на передньому плані предмети розміщені на перший погляд хаотично, у Шевченка кожна деталь має чітко визначене значення, а цей «безлад» дав змогу досягти гармонії локальних кольорів.
Цей митець розробив власний стиль живопису — пльонтанізм. Йому притаманна складна система переплетених ліній і кольорових плям, що створюють неповторну текстуру та глибину зображення.
Полотно написав наш сучасник Іван Марчук, він почав творити у 1960-х роках. Ця картина перебувала у приватній колекції, на київському аукціоні Goldens її оцінили в діапазоні $150 000–200 000. Утім, приватний колекціонер зі США придбав твір за $300 000 і звернувся до художника зі словами подяки: «Дякую за задоволення, яке подарувала мені ця покупка». У 2007 році Daily Telegraph (Британія) включила Івана Марчука до списку «100 геніїв сучасності».
Автора картини «Пророк Ілля», як і багатьох інших українських митців, репресувала радянська влада у 1937 році: художника розстріляли. Його художній стиль спирався на національні традиції й відрізнявся від норм офіційного соцреалізму. Через те митець постійно піддавався критиці та звинуваченням у спотворенні соціалістичної дійсності.
Михайло Бойчук творив у 1900–1930 роках. Він здобув освіту в Європі, вивчав малярство у Відні, Кракові, Мюнхені та Парижі. Його мистецька спадщина пронизана прагненням відродити традиції, спираючись на візантійський фресковий живопис і культурну спадщину Давньої Русі. У 1909 році Бойчук заснував власну майстерню, присвячену неовізантійському мистецтву, а згодом отримав посаду професора в Українській академії мистецтв у Києві. Митець прагнув наблизити мистецтво до людей, об'єднавши живопис, архітектуру та декоративне мистецтво в єдине ціле. Його учні, «бойчукісти», створили художню школу, яка залишила значний слід у розвитку українського монументального живопису. Вони працювали над розписами громадських будівель, церков, казарм, театрів та інших культурних об'єктів, впроваджуючи у свої твори ідеї Михайла Бойчука.
Харківський художник, який зазначає: «Це — місто, яке зараз відгукується щодня дуже великим болем, коли у Харків прилітає, коли я читаю новини. Це — доволі болюче для мене: і частина життя, і частина спогадів, і думок сьогодення».
Нікіта Тітов — сучасний харківський художник. Він народився в Естонії, тривалий час жив у Харкові. Нікіта надбав популярність як графік і плакатист, автор численних постерів на суспільно-політичні теми. Його стиль можна визначити як сучасний плакатний експресіонізм з елементами графічного мінімалізму. Плакат Тітова «Передова» у 2020 році був випущений на марці та на монеті Нацбанку; малюнок «Все буде UА!» — надрукований на марці у 2024 році.
Автор картини часто використовував історичні мотиви та побутову тематику в полотнах, він писав іконописні твори та олійні картини дохристиянської та християнської тематики. Картина художника ««Тарас Бульба зустрічає своїх синів» представлена в Пархомівському історико-художньому музеї в Харківській області.
Іван Їжакевич почав творити наприкінці ХІХ століття. Його стилі — реалізм, історичний романтизм, іконопис. У пізні роки надихався християнством, малював пейзажі та побутові сцени. Загалом створив понад 20 тисяч художніх робіт, серед яких — історичні картини, станковий живопис і численні ілюстрації до творів українських письменників (Шевченка, Франка, Лесі Українки тощо). Їжакевич здобув визнання як майстер книжкової ілюстрації, розписувач церков та іконописець. У центрі творчості митця завжди перебували український народний побут, історичні та епічні сюжети, народні традиції, образи з «Кобзаря». Роботи Їжакевича вирізняються глибоким знанням національної культури, увагою до деталей і прагненням передати дух українського життя.
Автор — один із найвідоміших митців у світі. Він навчався малярства у Миколи Пимоненка в Київській художній школі у ХІХ столітті. За спогадами сестри Вікторії, митець у документах зазначав себе українцем, радив так само робити братові й сестрі та добре володів українською мовою.
Крім славнозвісного «Чорного квадрата», який спричинив революцію у мистецтві та порушив усталені традиції, Казимир Малевич створив чимало інших визначних полотен. Його роботи на світових аукціонах оцінюють у колосальні суми. Наприклад, у 2008-му «Супрематична композиція» 1916 року була продана за 60 мільйонів доларів. Малевич — чи не єдиний художник свого часу, який відобразив жахливі події Голодомору 1932–1933 років в Україні. Він зазнав тортур у 1935 році у ленінградському ОГПУ. Художник тоді вижив, але згодом захворів і помер. Картини митця викликають захоплення, у них глядачі й критики намагаються відшукати глибинні сенси й дотепер.
Його артбуки можна розглядати як особливу форму художнього експерименту. Вони поєднують риси документальності й вигадки: фотографії, колажі зі старих листів, уривки шпалер, креслення, малюнки, тексти й числові позначення. Усі деталі формують єдину історію, яку конструює сам автор. Таким чином митцеві вдається створити ілюзію «документальної правди», що насправді є мистецькою містифікацією.
Павло Маков — український художник-графік, народився у 1958 році в ленінграді, проте значну частину життя живе і працює в Харкові. Лауреат Шевченківської премії. Його творчість здобула широке визнання за межами України: у Великій Британії, Італії, Іспанії, Німеччині, США. Важливою подією у мистецькій кар'єрі митця стала участь у Венеціанській бієнале 2022 року, де він представив інсталяцію «Фонтан виснаження». Ця інсталяція стала символічною, оскільки поставила питання про сучасний світ, перевантажений інформаційними потоками та виснажений ресурсно.
Під час підготовки матеріалу ми зверталися до таких джерел: Ukrainer, «Український інтерес», «Суспільне Івано-Франківськ», «Вечір», «РБК-Україна».
