У непевні часи те, що справді тримає «менталку» — рутинні справи. У кожного вони свої, та навряд чи комусь спаде на думку рутина, пов’язана… із відходами. Але ось цікаве спостереження з Дергачів на Харківщині:
«Багато хто нам писав у соцмережах: коли кілька днів підряд не припинялись обстріли, але щоранку до помешкань приїжджали сміттєвози, люди видихали: значить, місто живе. Це стало маркером стабільності. Зараз потрібне щось таке, що залишатиметься незмінним у побуті, і з комунальними послугами — те саме», — каже екоактивістка, засновниця громадської організації Kharkiv Zero Waste Анна Прокаєва.
За понад десять років в екологічному русі вона чи не вперше бачить у прифронтовій громаді щирий інтерес до проблеми відходів і готовність жителів і місцевого самоврядування вирішити її.
«Дергачівська громада постійно під обстрілами. Це можна побачити з новин, почути від жителів, почути самому, знаходячись тут. Проте є мета — скоротити обсяги відходів, зменшити навантаження на комунальну сферу, і ми працюємо над цим, — розповідає Ярослав Голіздра, директор комунального підприємства “Дергачіекоресурс”. Нас підтримує голова громади, всі, хто вирішує питання житлово-комунального господарства. Люди бачать, як ми хочемо покращити умови життя, і долучаються до наших ініціатив. Не всі, звісно, але багато мешканців відгукнулися на ідею з компостуванням».
Наприкінці вересня Дергачівська громада отримала 55 компостерів для збору органіки. Із купівлею та доставкою допомогли європейські партнери. Компостери передали охочим збирати органіку окремо від побутових відходів, щоб отриманий компост використовувати у господарстві. Чому саме органіка? Бо харчових залишків у місцевих смітниках виявилося найбільше за результатами дослідження побутових відходів у Дергачах за зимовий і весняний сезон. Статистику зібрали за ініціативи Kharkiv Zero Waste у межах проєкту «Міста Нуль Відходів в Україні».
Дергачі не єдині з такими показниками. Органіка скрізь переважає в смітниках: це 25—35%, а іноді до 40% від загальної маси. Про це свідчать і європейські, і українські дослідження. За кордоном компостування давно не ноу-хау, а буденна практика, звичку до якої намагаються прищепити мешканцям Дергачів.
Органічні відходи = ресурси
Вилучаючи органіку з побутових відходів, ми не лише зменшуємо загальну вагу сміття щонайменше на чверть, а з цим і вартість вивезення й захоронення відходів на полігоні. Ми отримуємо сировину для виробництва органічного палива: біогазу та біометану.
Зараз у країнах ЄС галузь біопалива розвивається передусім через бан російського газу. В Європарламенті вважають: крім зменшення залежності від викопних ресурсів, цей різновид «зеленої» енергії допоможе швидше перейти до циркулярної економіки.
Замість традиційного підходу «Бери — споживай — викидай» у циркулярній економіці більшість відходів є ресурсом. Тож країни мають створити такі умови на ринку, де непотрібні на перший погляд речі або матеріали можна переробити чи повторно використати, повернути їх в обіг. Компостування та переробка органічних відходів на біогаз чи біометан — приклад, як циркулярна економіка працює в реальності.
Що цікаво: у виробництві біопалива Україна може скласти серйозну конкуренцію європейським компаніям.
«Ринок біометану в Європі дефіцитний, тож європейці і свій куплять, і наш, і все одно не вистачить. За приблизними оцінками, Україна може виробляти 21,8 мільярда кубів біометану на рік, якщо задіє всю сировину. Для ЄС це 20% їхніх потреб у біометані. Це більше, ніж ми зараз добуваємо і споживаємо природного газу», — вважає Георгій Гелетуха, голова громадської спілки «Біоенергетична асоціація України».
Із локальних ініціатив, як-от компостування, до експорту біопалива дійти реально за певних умов. Що для цього потрібно та що Україна вже має для розвитку біоенергетики з органічних відходів — з’ясовуємо разом з експертами.
Для початку зауважимо: громадське компостування за прикладом Дергачів не слід вважати першим етапом у виготовленні біопалива. Енергія тут не виробляється, це екологічний захід, що перетворює «зелені» відходи на добриво, і загалом є хорошою ініціативою. Отримати ж енергію з органіки можна тільки у спеціальному обладнанні.
Приготуйтеся, зараз буде трішки хімії
Науковці називають це анаеробним зброджуванням. Як воно працює: в установці без кисню мікроорганізми «з’їдають» харчові та рослинні відходи. Так органіка розкладається на прості речовини, у результаті отримуємо метан і вуглекислий газ. Перший — основний компонент біопалива. Ще один продукт зброджування — дигестат — густа речовина, схожа на добриво, яку використовують для поліпшення ґрунту.
«Біометан — це біогаз, доведений до якості природного газу. Якщо в біогазі 55% метану і 45% CO2, то для отримання біометану потрібно відділити CO2, й отримаємо газ із концентрацією метану біля 98%», — пояснює Георгій Гелетуха.
Біометан як універсальний енергоносій підходить для різних секторів: тепло- та електроенергетики, для транспорту, промисловості. Не пропадає дарма і тепло, що виділяється при спалюванні метану для виробництва електроенергії: підійде для опалення та підігріву води в побуті та на підприємствах.
Чи перспективний ринок біопалива в Україні?
Якщо коротко — так, і цьому є пояснення.
- Найбільша площа сільськогосподарських земель
Для порівняння: за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, до повномасштабної війни Україна мала 32,5 мільйони гектарів орних земель, а Іспанія, Німеччина та Польща — від 11 до 11,7 мільйона гектарів кожна, пише Євростат. Навіть із частково окупованими росією територіями в нас досі обсяги сільськогосподарської продукції значні порівняно з європейськими. Відповідно, більше придатних для біопалива відходів.
- Різноманітна сировина
Середні й великі агропідприємства мають різну біомасу для переробки: це залишки зернових культур, відходи лісового, промислового господарства і тваринництва.
Для порівняння: за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, до повномасштабної війни Україна мала 32,5 мільйони гектарів орних земель, а Іспанія, Німеччина та Польща — від 11 до 11,7 мільйона гектарів кожна, пише Євростат. Навіть із частково окупованими росією територіями в нас досі обсяги сільськогосподарської продукції значні порівняно з європейськими. Відповідно, більше придатних для біопалива відходів.
Середні й великі агропідприємства мають різну біомасу для переробки: це залишки зернових культур, відходи лісового, промислового господарства і тваринництва.
- Розвинена система газових мереж
Георгій Гелетуха: «Україна — газифікована країна. Газ є практично в усіх населених пунктах, а значить, є труби, куди можна подавати біометан. Навіть є заправні станції для стисненого природного газу, які можна використовувати для заправки транспорту стисненим біометаном. До того ж, біогазові установки можуть виробляти газ незалежно від пори року і працювати на повну потужність протягом зими».
- Можливість експорту в ЄС
Українська газова мережа з’єднана з європейською, а Євросоюз має амбітні плани щодо переходу на біометан. Тамтешні політики взяли курс на декарбонізацію: зменшення викидів CO2 в економічно важливих сферах, у транспорті, енергетиці, промисловості. Одне з рішень — перехід від викопних на екологічно чисті палива.Найбільша площа сільськогосподарських земель.
«Це означає, що у трубах, якими зараз тече природний газ, має текти відновлюваний аналог. Таких газів існує три: біометан, “зелений” водень і синтетичний відновлюваний метан, — пояснює Георгій Гелетуха. — Щодо останніх двох немає остаточного комерційного рішення: як їх виробляти, транспортувати, зберігати та використовувати економічно вигідним шляхом. А біометан повністю готовий до закачування в газову мережу: не потрібно модернізувати ні газові двигуни, ні турбіни й пальники. За якістю він відповідає всім вимогам. Все працюватиме так само, як на природному газі, але буде декарбонізовано».
За даними «Біоенергетичної асоціації України», сьогодні ЄС споживає 350 мільярдів м³ природного газу. До 2050 року майже половину планують замістити біометаном, а решту — іншими відновлювальними газами, які до того часу, ймовірно, стануть рентабельні. Виробництво ж біометану наразі обмежується п’ятьма мільярдами м³, але до 2050-го обсяги в ЄС планують збільшити до 150 мільярдів м³.
«Ціни на біометан в Європі суттєво вищі: від 800 до 1 100 євро за тисячу м³. Це у два-три рази вище за вартість природного газу, який коштує приблизно 400 євро за тисячу м³. Хоча біометан дорожчий за природний газ, але з усіх альтернатив відновлювального газу все-таки найдешевший», — додає Гелетуха.
В ЄС запроваджувати «зелене» паливо у промисловості мотивують штрафи за нехтування кліматичною політикою. Підприємства, які не скорочують викиди парникових газів, мають заплатити. Декому вигідніше перейти на біометан.
Україна потенційно може закрити до 20% європейського ринку біометану
Можливості виробництва біометану в Україні оцінюються у 21,8 мільярда кубів на рік, каже Георгій Гелетуха. Приблизно стільки ми зараз споживаємо природного газу. Галузь біоенергетики досить стабільно переживає війну, зазначає експерт. У 2022 році виробництво електроенергії з біомаси впало, але виявилося найменшим падінням серед усіх секторів енергетики: сонячної, вітрової, вугільної та атомної.
«Наразі маємо лише чотири працюючі біометанові заводи, — уточнює експерт. — До кінця року очікуємо ще три, тобто загалом буде сім. Ці заводи сукупно вироблятимуть лише 0,11 мільярда м³/рік. А щоб досягти потенціал у понад 21 мільярд, треба збудувати приблизно чотири тисячі біометанових заводів до 2050 року».
Що уповільнює розвиток біоенергетики?
Уявімо, громада будує котельню на біомасі для закладів, які в неї на балансі: це школи, дитячі садки, лікарні, поліклініки. Інвестиції окупляться десь за чотири роки, припускає Георгій Гелетуха. Та якщо таку ж котельню побудувати для опалення житлових будинків, за нинішніх тарифів термін окупності зросте вдвічі, тож витрати невиправдані.
Чому так? Поки природний газ в Україні залишатиметься найдешевшим видом палива, заміщувати його невигідно. Особливо якщо йдеться про масове споживання біометану.
За даними Міністерства фінансів, для побутових споживачів діє фіксована ціна на газ: 7,96 гривень за кубометр. На відміну від бізнесу та промисловості, для населення різниця у вартості спожитого газу покривається з державного бюджету чи коштом компанії-постачальника газу. Таким чином держава штучно утримує низький тариф, беручи на себе частину витрат, а громадяни не залежать від коливання ринкових цін.
Однак те, що для людей виглядає піклуванням з боку держави, заважає розвитку біоенергетики.
Георгій Гелетуха: «Із низькими тарифами важко конкурувати. Якщо для населення, бізнесу і промисловості ціна на природний газ стане однаковою, ринковою, тобто вдвічі вищою для населення, то на біомасі опалювати оселі буде дешевше. Та, ймовірно, до кінця війни тарифи не чіпатимуть, і найближчим часом нічого не зміниться. Опалюватимемо житло дешевим газом, накопичуючи борг у бюджеті “Нафтогазу” або в держбюджеті».
Податок на викиди СО2 не додає біоенергетиці економічної привабливості
Парадокс у тому, що в Україні цей податок поширюється на всі види палива, і на біомасу також. Хоча біогаз і біометан є відновлюваними, як кажуть науковці, CO2-нейтральними. При зростанні біомаса забирає CO2 з атмосфери, а при спалюванні його ж викидає та не додає нових викидів СО2 в атмосферу.
Ситуація незмінна вже десять років, каже Георгій Гелетуха, і водночас тривають обговорення, що це нелогічно. Найгірше, на думку фахівця, коли податок почне рости (а це може бути умовою євроінтеграції України), нинішні біомасові котельні та біогазові установки стануть нерентабельними. Та все ж спільнота енергетиків сподівається до того часу переконати уряд скасувати цей податок для біопалива.
«Якщо Україна оголошує декарбонізацію і хоче зменшувати викиди парникових газів, то підприємства, які це роблять, треба підтримувати, а не обкладати податками, — вважає Гелетуха. — Ми з колегами ставимо це питання на дискусіях. На жаль, просування немає. Була зустріч із міністром енергетики, після якої він написав лист у профільний комітет Верховної Ради, що Міненергетики підтримує скасування податку на CO2 для газу з біомаси. Лист у комітеті лежить, але голосування не відбувається».
Розмір податку в нас відносно малий — менше євро за тонну CO2. В Євросоюзі розцінки кожна країна встановлює свої: в Швейцарії цей податок один із найвищих — 122 євро за тонну СО2, тоді як у Польщі — 0,09 євро.
Поряд із цим в ЄС діє система торгівлі викидами. Це не податок у традиційному розумінні, а теж плата за викиди. Уряд встановив допустимий рівень викидів СО2, а підприємства по всій Європі можуть купувати і продавати дозволи на викиди в межах цього ліміту. Якщо в компанії є зайві дозволи, вона продає їх тій, яка викидає більше вуглецю. Так бізнес зацікавлений знижувати викиди, бо тоді платить менше, або ж має шукати, кому віддати «залишок». Кошти з торгівлі викидами надходять у держбюджет і мають цільове призначення: на заходи зі зменшення викидів парникових газів.
Україна йде тим же шляхом. Цьогоріч уряд затвердив план впровадження Національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів. Упродовж наступних двох років підготують законодавчу базу. Тестовий запуск системи планується на 2028 рік. Реально ж усе запрацює не раніше, ніж через три роки після скасування воєнного стану.
Що робити вже зараз — співпрацювати громадам і бізнесу
Громади мають на балансі бюджетні установи, які опалюють місцевим коштом. Плата за газ для них чи не найбільша серед усіх комерційних споживачів: 16,5 тисячі гривень за тисячу кубів. Біомаса для опалення може стати дешевшою альтернативою.
Слід з’ясувати, чи є в громаді достатньо підходящої сировини. Органіка від населення — не варіант. У громадських компостерах складно прослідкувати за якістю сировини, хоча це хороше добриво. Натомість для промислового виробництва можна взяти:
- Деревні відходи. Найчастіше — дрова та деревна тріска.
- Аграрна біомаса. Високу енергетичну ємність має лушпиння соняшника. Можна його спалювати або виготовляти з відходів пелети чи брикети (буде дорожче, але зручніше). Підійде і солома. Після збору зерна її зазвичай прикопують або збирають для підстилки худобі. Із цих тюків соломи вийде якісне паливо.
Є бажання виробляти біометан не лише для себе, а й на продаж? Тоді знадобляться великі обсяги аграрної сировини.
«Сама громада такою сировиною не розпоряджається, але на її території можуть бути сільськогосподарські підприємства, власники органічних відходів, тож можливий спільний проєкт. Підприємства дають сировину, громада інвестує гроші в розробку, а потім разом продають біометан. Податки підприємство сплачує в місцевий бюджет, що плюс для економіки. Якщо агропідприємства займуться такими проєктами, а місцева влада підтримає, є шанс вийти на хороші показники», — припускає Георгій Гелетуха.
Біогаз як запасний варіант на зиму
Із першими холодами російські війська посилили обстріли критичної інфраструктури, у тому числі цілять і в місця видобутку газу. На Харківщині розташовані одні з найбільших у країні газових родовищ: місцеві обсяги природного газу оцінюються в 39,75% від загальних запасів. Для порівняння, у Полтавській області — 29,50%, у Львівській — 9,55%. Ділянки ніяк не захищені від атак, тож у разі влучань є ризик перебоїв у газопостачанні.
«Саме в такі часи, як зараз, ще доцільніше використовувати альтернативне паливо, зокрема, біогаз (біометан), враховуючи постійні атаки росіян на газові мережі та газовидобувні підприємства. Для громад локалізований розвиток біогазових заводів може стати джерелом резервного живлення й додаткових прибутків», — вважає Катерина Концур, експертка в галузі енергетики ГО RAZOM We Stand.
Безпекові моменти теж слід враховувати, додає Катерина. На її думку, надійність постачання біометану можна забезпечити в три кроки:
- Локалізувати ризики: розташувати біогазові установки поблизу споживачів енергії (підприємств, теплових станцій, логістичних хабів). Це зменшить залежність від пошкоджених магістральних мереж.
- За можливості встановити «острівні» системи, біогазові й біометанові мережі, які працюють автономно чи з мінімальним підключенням до загальної газової системи.
- Використовувати когенераційні установки на біогазу. Вони дають електрику та тепло, при цьому біогаз не транспортується, а споживається на місці.
Минулого року підприємствам із виробництва біогазу й біометану спростили умови приєднання до газорозподільних систем. Та все ж вартість біометану залишається дорожчою за природний газ. Але для індивідуального споживання, коли є загроза перебоїв в енергопостачанні, малі біогазові установки можуть розглянути і мешканці приватних будинків, і аграрії.
«Виробництво біометану доцільно розвивати в комплексі з іншими технологіями відновлюваної енергетики. Біометан можна накопичувати й використовувати для сезонного балансування роботи енергосистеми, компенсуючи нерівномірність виробництва електроенергії сонячними та вітровими електростанціями», — пояснює Катерина Концур.
Краще біометан на потреби громади, ніж шкідливий метан на полігоні
Поки біопаливо не набуло широкого вжитку, деякі громади прагнуть щось корисне зробити з органікою, як у Дергачах. Компостування — просте рішення, яке зменшить кількість відходів на полігоні чи сміттєзвалищі та допоможе скоротити викиди СО2.
«За приблизними оцінками, 10 000 тонн органічних відходів на полігонах спричиняють таку ж кількість викидів вуглецю, як понад 6,5 тисячі автомобілів за рік. Якщо ми органіку компостуємо — навпаки, “вловлюємо” вуглець, що провокує парниковий ефект, і ніби консервуємо його в ґрунті. Коли ж вносимо утворене з компосту добриво в ґрунт, рослини використовують цей вуглець як будівельний матеріал для обміну речовин, для росту», — зауважує Ольга Хандогіна, доцентка кафедри інженерної екології міст Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова.
Органіка на полігоні завжди розкладається та гниє. Фільтрат, що утворюється внаслідок гниття, забруднює ґрунт і підземні води, і це ще півбіди. Перш ніж захоронити відходи на полігоні використовують катки та бульдозери, щоб зменшити їхній об’єм на ділянці. Спресовуючи відходи, фільтрат буквально вичавлюють із них, збільшуючи обсяги шкідливої рідини.
Ольга Хандогіна: «Що ми маємо: великі об’єми спресованої органіки, відсутність кисню або дуже низький його вміст — і зрештою утворюється метан. Це один із найпотужніших парникових газів. Накопичення органіки на полігонах якраз сприяє викидам цього газу і, як наслідок, посиленню глобального потепління».
Будемо чесні: мало громад переймаються наслідками зміни клімату й захистом довкілля. Ті ж, хто визнає проблеми, не завжди вважають управління відходами пріоритетною задачею. І справді, коли все впирається у фінансування, а тривала війна додає витрат, дивно вимагати від місцевої влади швидше розібратися з відходами.
Але згадаймо про відходи як про ресурс
Органіка вкупі з іншими матеріалами, придатними до переробки, забруднює їх. Так втрачається вторсировина, яку можна продати заготівельникам чи переробним підприємствам, і таким чином поповнити місцевий бюджет. Чи це не привід відповідальніше ставитися до того, що ми викидаємо в смітник?
«Є ймовірність, що Дергачі возитимуть відходи на Богодухівський полігон, — припускає Анна Прокаєва з ГО Kharkiv Zero Waste. — Це пов’язано з тим, що Дергачівський полігон фінансується за кредитні кошти Європейського банку розвитку та реконструкції. Як мені розповів попередній директор полігону, він передбачений для відходів із Харкова. Нібито є домовленість: оскільки полігон розташований на території Дергачівської громади, Дергачі туди вивозять відходи. Якщо будуть зміни, уявіть: зараз везуть один кілометр, а потім доведеться 72 кілометри. Це оплачується з місцевого бюджету, тож підвищення ціни на транспортування відходів вплине на тариф для населення».
Торік Дергачівська громада вивезла на полігон до 54 тисяч м³ відходів. Приблизно половина — органіка, зазначає керівник КП «Дергачіекоресурс» Ярослав Голіздра. Нині багато сил і часу йде на особисте спілкування з мешканцями: на роз’яснення користі компостування, і що це не так складно, як здається. Поволі люди цікавляться, починають компостувати у дворах, тож є сенс продовжувати, вважає Ярослав.
Окрім 50-ти індивідуальних компостерів, ще п’ять комунальники поставлять у громадських місцях. Там збиратимуть сезонні відходи: опале листя, скошену траву, гілки кронованих дерев. До кінця року планують облаштувати в громаді спеціальний майданчик для всієї органіки.
