Що сталося
Загалом — нічого нового. Депутати подають дивні законопроєкти, медіа і телеграм-канали пишуть «Рада вирішила заборонити українцям їсти картоплю», а люди… Люди бідкаються, пишуть тисячі гнівних коментарів і витрачають нервові клітини, яких і так залишилося небагато.
Що таке законопроєкт
Законопроєкт — це документ із пропозицією нового закону або змін до чинного законодавства, який подається на розгляд парламенту чи може бути винесений на референдум.
Право подати законопроєкт мають Президент, Кабінет Міністрів України, Національний банк України й народні депутати. І вони постійно користуються цим правом. У Верховній Раді IX скликання, тій яку обрали у 2019 році, зареєстровано 13 148 законопроєктів. Законами з них стали 1503 документи, тобто 11,4%.
Чому так мало законопроєктів стають законами
Після реєстрації законопроєкт одразу передають на розгляд профільних комітетів. Саме там відбувається основна робота: депутати аналізують текст, пропонують зміни, узгоджують положення. Від швидкості та завантаженості комітету залежить, наскільки швидко документ пройде цю стадію.
Згідно з даними «Лабораторії законодавчих ідей» найшвидше в 2024 році працював комітет інтеграції до Європейського Союзу. Законопроєкти, для яких він був основним, проходили шлях від реєстрації до надання першого висновку в середньому за 14 днів. Найповільнішим був комітет транспорту та інфраструктури — проєкти, подані до нього, чекали на висновки в середньому по 937 днів.
Завдання комітетів полягає не лише в технічному доопрацюванні, а й у відсіюванні ініціатив, що не відповідають суспільним інтересам або дублюють чинні норми. Таким чином комітети виступають своєрідним фільтром, який має забезпечувати якість і користь законодавчих пропозицій.
За регламентом, у законопроєкту може бути до трьох читань. Перше читання передбачає обговорення основних принципів, положень та структури. Результатом може стати ухвалення документа за основу. У випадках, коли профільний комітет рекомендує прийняти його одразу в цілому, остаточне рішення ухвалюють на цьому етапі, хоча так трапляється рідко. Кодекси чи закони, що містять більше ста статей, пришвидшиній процедурі не підлягають.
Між першим і другим читаннями народні депутати можуть подавати поправки. Профільний комітет Ради систематизує їх і пропонує ухвалити чи відхилити. Якщо автор не згоден з висновком, поправку голосують у сесійній залі під час другого читання, коли депутати обговорюють законопроєкт по статтях. Найчастіше законопроєкт ухвалюють у другому читанні і в цілому або відхиляють.
Третє читання використовується для остаточного ухвалення документа. Між другим і третім можливі лише технічні правки. На практиці ця стадія майже не застосовується: за останні три скликання лише один законопроєкт у 2015 році дійшов до третього читання, але був ветований президентом Петром Порошенком. Депутати марно намагались подолати вето.
Регламент визначає часові рамки: між першим і другим читанням має пройти не більше 14 днів, між другим і третім — п’ять. Верховна Рада також може ухвалити рішення про повторні перші або другі читання, але не більше двох разів.
Фінальний етап має чіткі терміни. Голова Верховної Ради протягом п’яти днів підписує законопроєкт і передає документи президентові. Президент має 15 днів, щоб або підписати закон, або повернути його зі своїми пропозиціями. Якщо президент не повернув проєкт і не поставив свій підпис під ним, закон автоматично вважається підписаним.
У випадку вето депутати можуть або прийняти пропозиції президента простою більшістю у 226 голосів, або подолати вето двома третинами складу парламенту, що становить 300 голосів. У такому випадку Президент зобов’язаний підписати закон упродовж десяти днів.
Під час війни деякі законопроєкти можуть лежати на підпису в Президента роками. Гарант досі не підписав ухвалений у грудні 2022 року скандальний законопроєкт №5655 щодо реформи місцевого містобудування. Загалом на підпис очікують 45 законопроєктів, що вже були ухвалені парламентом.
Отже, не тільки поданий законопроєкт не факт, що стане законом, але й той, що пройшов усі стадії ухвалення Радою.
Але ж реально дуже дивні законопроєкти подають!
Так, і деякі депутати спеціалізуються на резонансних проєктах, які ніколи не стануть законами. Яскравий приклад — депутат-мажоритарник з Буковини Георгій Мазурашу. Він подавав законопроєкти про заборону критики в соцмережах, відповідальність за «пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму», відстрочку від мобілізації громадянам, які безплатно селять у себе переселенців. А ще він пропонував змінити гімн, замінивши «браття молодії» на «браття українці».
Загалом Мазурашу став автором чи співавтором 1035 ініціатив — і лише 153 з них стали законами.
І таких Мазурашу в усіх скликаннях парламенту було багато. Олексій Порошенко і Володимир Парасюк, наприклад пропонували повісити вишиту карту України в Раді, Юрій Мірошниченко — читати «Отче наш» перед засіданнями. І ці проєкти також не стали законами.
Тож не варто хапатися за серце чи клавіатуру щоразу, коли нардепи реєструють якусь дурню, а соцмережі це роздувають. Реальні приводи для хвилювання можуть виникнути, коли законопроєкт дійде хоча б до першого читання.
Читайте краще про закони, які реально впливають на наше життя: про бойові повістки поштою, або про зміни до професійно-технічної освіти.
