Харків. Ранок, вечір, ніч — різниці нема. Прильоти. ДСНСники лізуть туди, куди ніхто не хоче. Де ще може прилетіти, де скло сиплеться, стіни висять на чесному слові, а десь під завалом — жива людина або тіло. Їм не треба драми. Це не для новин, не для медалей. Просто хтось має витягти дитину, загасити пожежу, знайти бабусю під бетоном.
Хтось курить мовчки, хтось матюкається, хтось жартує, щоб не зірватися. У кожного вдома — мама, дружина, син. Але сьогодні — чужі мами, чужі діти. Бо така робота.
І кожен виїзд може бути останнім. І вони це знають. Але все одно їдуть. Без пафосу. Без гасел. Бо як не вони — то хто?
Сьогодні День рятувальника. Але не чекайте від них промов. Просто дайте їм трохи тиші. І подяки.
