«Це дуже складна розмова, і я не маю на неї остаточних відповідей», — зізнається спеціалістка у сфері політики росії та країн Центрально-Східної Європи Дорка Такачі.
«Накипіло» поговорило з експерткою під час Львівського Медіа Форуму про пропаганду росії, сприйняття російської культури у світі, а також про те, яким може бути майбутній діалог з теперішнім ворогом.
Про силу російської пропаганди
«Росія використовує свою пропаганду дуже стратегічно. У неї величезний інструментарій і глибока інституційна пам’ять. Вони знають, що роблять, і роблять це ефективно», — зазначає Дорка.
Як зазначає спікерка, справа не лише в росії: у багатьох країнах є свої гравці, яким вигідно транслювати путінські меседжі. Вони поширюють ці меседжі у своїх внутрішньополітичних цілях.
Це і створює «сприятливе середовище», в якому російська пропаганда працює ефективніше.
«Звісно, незалежні медіа роблять дуже велику роботу попри фінансові труднощі. Але, очевидно, що вони не можуть бути противагою великій пропагандистській імперії, яка працює за допомогою скоординованих меседжів і нескінченного фінансування», — зауважує спікерка.
«Накипіло» дослідило останні маніпуляції та фейки рф стосовно Харкова й області.
Чому світ досі цінує російську культуру
Більшість людей розділяє культурну спадщину рф і її політику. На думку Дорки Такачі, це пов’язано з тим, світ не рефлексує над культурною спадщиною. І якщо щось сприймається як канон, то це важко й довго змінюється або не змінюється взагалі.
«Більшість людей загалом рідко переглядають своє ставлення до культури в широкому сенсі. Якщо, наприклад, у шкільній програмі є обов’язкова література, викинути її звідти надзвичайно складно. Люди навіть не задумуються над цим. Це стає важливим занадто пізно. Це інерція. Дуже складно викорінити певні речі з колективної свідомості, бо люди зайняті іншими проблемами. Їм просто байдуже до культури. Взагалі байдуже», — вважає Дорка.
На думку експертки, тільки дуже мала частка людей узагалі звертає увагу на культуру і ще менша частка цікавиться російською культурою. Насправді в глобальному масштабі — це нішове питання.
Прифронтовий Харків досі рясніє імперсько-радянськими залишками на будівлях. Разом з тим деколонізація прискорилася в роки повномасшабної війни.
Образ «скаженого українця», який не здався, а став і бореться — це теж уже культурний продукт. Пані Такачі вважає його успішним, але він не забезпечить культурної перемоги. Дослідниця слушно зауважує, що це потребує часу, фінансів і системної роботи.
Про зв’язки з росією і майбутній діалог
Особливо болісним це питання є для мешканців східних регіонів, що мають родичів у росії. Попри теперішню ненависть до ворога через майже щоденні обстріли, скажімо, Харківської області, в майбутньому розмова з росіянами все одно відбудеться. Яким він буде, наша співрозмовниця не має чіткої відповіді, бо це буде надзвичайно складно.
«Треба вийти з цього психозу — психозу війни. Часом напрошується паралель із Німеччиною після Другої світової. Але все ж ситуація не тотожна. У Німеччині теж була масова пропаганда. Але те, що сталося, — мало грандіозні масштаби. І потім був довгий процес відновлення свідомості, відновлення зв’язків. Все починалося з нуля. Не думаю, що це можна оминути, якщо Україна справді захоче щось вибудовувати з Росією», — вважає Дорка Такачі.
Процес вибудовування комунікації займе десятиліття. І медіа наразі, зрозуміло, також не можуть лишатися нейтральними.
«Коли це відбувається з тобою — ти не можеш вимкнути емоції», — констатує Дорка Такачі.
