27 квітня 1999 року в Харкові народився Данило Дідік — хлопець, який у свої 15 років уже мав те, що багато дорослих здобувають усе життя: чітке розуміння, що таке свобода, гідність і любов до Батьківщини.
Певний час Данило жив у Німеччині разом із родиною, однак повернувся до України. Вже тоді, у ранньому віці, у ньому міцно вкорінилося відчуття приналежності до української землі та її народу. Він навчався у школі №11 у Харкові, захоплювався спортом, відвідував секції боротьби та футболу. Данило активно долучився до фанатського руху футбольного клубу «Металіст», де фанати вже давно поєднували любов до спорту з активною громадянською позицією. Саме через середовище харківських ультрас він почав брати участь у патріотичних акціях і мирних протестах, особливо активно — під час Революції Гідності та на тлі початку російської агресії проти України.
У 2014 році Данило брав участь у масових заходах за єдність України. У місті, яке стояло на передовій гібридної війни, під тиском проросійських провокацій і спроб дестабілізації, така позиція була особливо сміливою.
Теракт 22 лютого 2015 року: день, який Харків не забуде
22 лютого 2015 року у Харкові відбувалася мирна хода «За єдність України», присвячена річниці Революції Гідності. Під синьо-жовтими прапорами зібралися сотні харків’ян: діти, дорослі, літні люди — усі, хто хотів сказати, що Харків — це Україна.
Данило йшов серед перших у колоні. Коли група проходила повз Палац спорту, пролунав потужний вибух. Терористи заклали міну з дистанційним управлінням, спрямувавши її саме проти мирних громадян.
Данило отримав важкі поранення. Його доставили до лікарні, але травми виявилися несумісними з життям. Вранці 23 лютого він помер, не приходячи до тями.
Разом із Данилом загинули ще троє українців: Ігор Толмачов, волонтер і активіст Євромайдану; міліціонер Вадим Рибальченко та 15-річний Микита Вербицький.
За розслідуванням українських спецслужб, вибух організували члени проросійської диверсійної групи, які діяли під керівництвом російських спецслужб. Виконавців вдалося затримати: їхні імена і зв’язки були встановлені.
Однак у 2019 році, під час великого обміну полоненими, терористів передали росії. Це рішення влади, ухвалене без публічного обговорення, викликало обурення серед багатьох українців, особливо серед родин загиблих і патріотичних спільнот. Люди вважали, що правосуддя було знехтуване.
Данило Дідік став одним із символів молодого покоління українців, які не боялися відстоювати свою державу. Указом Президента України його було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Його ім’ям названо спортивні турніри та заходи національно-патріотичного виховання. У Харкові на честь Данила проводять легкоатлетичні пробіги, футбольні турніри, вечори пам’яті. Йому присвячено низку мистецьких проєктів: портрети, мурали, пісні. В одному з українських шкільних підручників нової генерації його історія подається як приклад громадянської мужності.
У Харкові неодноразово піднімалося питання про встановлення пам’ятника Данилу Дідіку, як символу нескореної юності міста.
Данило Дідік загинув за Україну, яку любив усім серцем. Він не встиг вирости, здобути освіту, здійснити мрії — однак уже в 15 років зробив найбільший вибір у житті: бути вільним, бути українцем. І поки його ім’я звучить на турнірах, вулицях, серед молодих патріотів — він живе.
Фото Данила з мережі
