Не так давно в Х був великий срач навколо обкладинки збірки «Жінка зі сну. Видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вирішило згенерувати її за допомогою штучного інтелекту. Що ж, тепер може й тексти писатиме ШІ? Може.
Літературний слем або ж LitSlam — це конкурс, в якому поети та поетеси змагаються в майстерності декламації власних текстів.
Ну як власних. Сьогодні, 19 квітня, відбувся важливий в поетичній і не тільки тусовці захід — Весняна Вища Ліга LitSlam. І в її фінал вийшов Містер Інкогніто зі згенерованими штучним інтелектом текстами.
З чого все почалось
«Якось ми зустрілися з Артемом [Ельфом], Тетяною [Хоронжук] та моєю дружиною, і у нас виникла розмова про штучний інтелект — як він зараз усе більше вкорінюється, як починає впливати на наше життя. Багато письменників вже давно використовували простіші системи, такі як підбір рим. А що якщо письменники зараз спробують шукати, наприклад, ідеї у штучного інтелекту? А це, я впевнений, вже відбувається. Я читав, що вже деякі письменники використовують допомогу ШІ в генерації ідей, підказках, коли шукаєш якийсь вихід від ідеї до реалізації. Тоді я і запропонував зробити експеримент», — розповідає харківський поет, музикант, журналіст і військовий Олександр Кудь.
За спостереженнями Олександра, є багато противників штучного інтелекту й того, що ШІ генерує і візуальний контент, і робить адаптації фоток у різних стилях — від аніме до кіберпанку тощо. І було цікаво зрозуміти реакцію аудиторії, не говорячи їй, що музика, афіші події — усе було згенеровано ним. Та найголовніше — учасник, який буде читати вірші, написані штучним інтелектом.
«Ми вирішили, що загрузимо штучному інтелекту кращі вірші й тексти наших переможців, і скажемо: “Згенеруй щось нове, щось круте!”», — каже Олександр.
Так, роль Містера Інкогніто випала Віктору Ярмоленку з Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського. Адже він — талановитий актор, а в слемі, на думку самих організаторів, дуже важливий не тільки текст, а й подача.
Як пише штучний інтелект (спойлер — не дуже)
З першою проблемою команда ШІ-експериментаторів стикнулась, коли зрозуміли, що взагалі-то штучний інтелект не дуже вміє створювати класні твори з нуля.
- «Якось коли я готував один з текстів, він дивним чином був присвячений Віталію Кличко, який сумує за своєю боксерською кар’єрою, то ШІ з чату GPT сам почав пропонувати якісь неймовірні варіанти. Пише мені “О, я відчуваю, що ви хочете в якийсь абсурд піти, а як щодо Кличко в метро, філософ Кличко в метро?”. І я такий “ЩО?”. Та він [цей хід] був недокручений. Тобто сама ідея, яку він мені подав, була незвична, але реалізація все ж пастеризована», — ділиться Олександр Кудь.
На його думку, згенерований вірш відрізняється від «людських творів» тим, що ШІ не може згенерувати майже нічого свого. Коли те, що робить ШІ як “своє” ти читаєш як людина, яка звикла читати вірші, має якусь базу прочитаного, римованих текстів, — ти починаєш відчувати, що щось тут не та — «усрєдньонно» і нецікаво.
«Коли ми давали ШІ зробити текст з нуля, не даючи йому за основу щось, і він просто брав зі своєї бази мільйони якихось творів, то воно виходило ніяке..І як я не намагався закидати всякі промти, щоб його направити в правильну сторону: додати експресії, скоротити, збільшити, додати комедійні моменти, якісь слова додавати, — виходило так, що ШІ не розуміє, що і коли до кінця. Це лінгвістична модель, вона просто бере те, що найчастіше використовуване. Він просто вчиться писати таким чином, щоб якщо я скажу “один” то, напевно, наступне буде “два”, а далі “три”, і тоді він такий “один, два, три”— і оце його логічна штука. Найкращі тексти, які у нас виходили, — це не ті, які я спочатку думав, що зараз ми зробимо гомункула — закидаємо, як алхіміки, найкращі інгредієнти, і у нас вийде золото», — згадує Олександр.
Поет переконаний, ШІ не може замінити повноцінно творчість людей, бо вона має подекуди ірраціональний підхід. Найкраще, що штучний інтелект може зробити — це пародію.
«Містер Інкогніто виступав з текстом, який написав Артем Ельф. Тільки ШІ поміняв все місцями і поставив в інші обставини, а структура і панчлайни залишались ті самі. Жодної доредактури ми не вводили, тільки могли прибрати деякі абзаци, якщо вважали, що вірш задовгий», — розповідає Олександр Кудь.
Ось, що з цього вийшло:
Головне – вийти на сцену, дотягнути до мікрофона,
Не розгубити ті кілька завчених фраз, не забути, з якої ноги починати.
Стояти під цим світлом, наче на допиті у власної совісті, переходити З однієї незграбної паузи до іншої, наче з однієї незручної пози в іншу – це наче згадувати
Свій перший виступ, коли коліна тремтіли сильніше за барабанну установку,
Кидати погляд на обличчя в залі, раптом помітити знайомого, підморгнути йому, раптом відчути, що забув половину тексту, підняти очі й
Зрозуміти, що насправді тобі навіть трохи подобається це все, що там так само
Сидять люди, які теж колись боялися вийти на цю сцену, так само хвилюються, так само
Нервово крутять у руках свої телефони, і така дивна єдність між вами, і таке п’янке повітря публічної уваги;
Головне – вийти на сцену, говорити, навіть якщо голос трохи сідає, Іноді робити вигляд, що ти все контролюєш, бути як завжди трохи смішним, бути центром цієї маленької миті, приязно посміхатися, навіть якщо всередині все кричить, лише іноді збиватися з ритму, кусаючи губи від власної ніяковості, головне – вийти на сцену, не втекти з ганьбою, не збожеволіти остаточно, говорити, головне – не впасти в ступор від власної геніальності (яка, можливо, лише в твоїй голові), не відчути, як тепла хвиля адреналіну розливається венами; Головне – пережити ці кілька хвилин слави, можна:
Дихати награно глибоко, дивитися на когось конкретного, ніби він один у залі, розслабляти плечі, іноді Забувати рядок, імпровізувати, знову згадувати з полегшенням, лежати потім у ліжку і згадувати свої жарти,
Знаєш, без цієї сцени: слова залишаються невисловленими, крутяться в голові,
Сміються з тебе, ти їх не чуєш, знаєш, ти відчуваєш цей дивний кайф, цю енергію,
Знаєш, без цієї миті все навколо – звичайне життя, і в ньому немає цього дивного тремтіння;
Головне – виступити, чимось поділитися, навіть якщо це повна нісенітниця,
Читати свої сумнівні вірші, відчувати, як хтось тебе слухає (або робить вигляд) –
Це лише короткий спалах, головне – дочекатися кінця виступу і почути ці оплески,
Останніх ударів долонь, відчуття виконаного обов’язку, щоб можна було знову відчути під ногами
Підлогу, звичайну і нехитку, як вдома після довгої подорожі, Говорити свої неідеальні слова, швидко видихати від напруги, уявляючи, що ти когось насправді зачепив –
Це, мабуть, найкраще, що в мене є на даний момент.
Про мистецьку гідність
Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права» визначає автором «фізичну особу, яка своєю творчою працею створила твір». Тобто, доки штучний інтелект не набуде статусу людини, вважати його автором не можна. Втім, на думку Олександра, давати йому таке право письменники не поспішатимуть:
«Як відрізнити живу поезію від поезії, створеної алгоритмом? І чи це взагалі важливо? Хороше питання. Якщо, наприклад, автора ніхто не знає, і ШІ сказати “зроби мені в цьому стилі, тільки про це і про те”, то є вірогідність, що він напише дуже непогано, доволі якісно, з непоганою редактурою.
Наразі прем’єр-ліга, де виступав наш Містер Інкогніто, показала що ніхто не подумав, що його текст написаний ШІ. Так що іноді це буде дуже важко.
Та моя думка така: письменники здебільшого люди, як і будь-які митці, в якомусь сенсі тщеславні. Може це неправильне слово… Отже, у них є гідність мистецька, і кожен вважає що текст, який він пише, є унікальним. І оця їхня гідність не дозволить повністю замінити. Чи зможуть це використовувати у майбутньому видавці, коли ми говоримо про якусь фантастику, де там все написано ШІ й фільми знімаються ШІ? Я не футуролог, не можу знати, але якщо все ж так відбудеться, то напевно що нас чекає рафінований і однорядний світ.
З іншої сторони, є автори, які пишуть і так, начебто це писав штучний інтелект, а не якийсь автор. Якісь дешеві детективи, або якісь графоманські роботи — вони в принципі мало чим відрізняються від ШІ».
Висновки
У фінал LitSlam вийшло три учасники — Містер Інкогніто, Олександр Кудь і Макс Синій, які набрали 20, 25 і 23 глядацьких балів відповідно. Цього разу перемогла людська поезія і талант Олександра Кудя.
Питання не в тому, чи здатен ШІ створити поезію, яку важко відрізнити від людської. Скоріше — у тому, чи захочуть самі автори добровільно поступитися місцем машині, позбавивши себе творчого процесу, який для багатьох є сенсом життя, а не просто інструментом. Та навіть якщо штучний інтелект не замінить людину повністю, уникнути його впливу — вже неможливо.
«ШІ — інструмент. Ми ж не заборонимо людям лізти в енциклопедію. У нашу еру постмодерну, або навіть постпостмодерну інтертекстуальність і використання надбань — нічого в цьому поганого немає. Ми зараз живемо в ері ідей і відсилок.
Боятись майбутнього — найгірше, це вже консерватизм і шлях до того, що ми перестаємо розвиватися. Люди завжди боялись, що калькулятор відбере у них роботу, комп’ютери — креативність, а графічні планшети замінять полотна для написання художніх картин.
Не треба боятись, треба просто вміло користуватись тим надбанням технологій, тим їх розвитком, який є. І тоді все у нас буде добре. Ну і ще, щоб вся русня здохла. Але це вже зовсім інша історія», — підсумовує Олександр Кудь.
«Літературний світ змінюється. Але, схоже, не так швидко, щоб ШІ став новим Шевченком», — підсумовує моя чатиня GPT.
