Що сталося
Домашнє насильство залишається серйозною проблемою в Україні, особливо в умовах війни, коли соціальні та економічні труднощі посилюють напругу в суспільстві. Згідно з даними Міністерства соціальної політики України, під час війни випадки домашнього насильства стали ще більш небезпечними, ніж у мирний час, оскільки постраждалим складніше знайти допомогу та захист.
Домашнє насильство в Україні у 2024 році: статистика
— Загальна кількість кримінальних проваджень: 8 185 справ, що на 80% більше, ніж у 2023 році.
— Постраждалі: понад 5 000 людей, переважно жінки та діти.
— Звернення до гарячих ліній: понад 97 000 звернень за перше півріччя 2024 року.
— Зростання звернень від літніх людей: кожне третє звернення надходить від осіб віком від 60 років.
— Пік звернень: у січні 2024 року було відкрито 435 справ, що перевищує середньомісячний показник у 250 справ.
— Передача справ до суду: у 2024 році лише 64% справ дійшли до суду, що є найнижчим показником за останні 5 років.
Резонансні справи
Один із трагічних випадків стався 5 квітня 2025 року в Чернівцях. 27-річна жінка з Глибоки померла в реанімації після того, як її побив 18-річний хлопець, з яким вона перебувала у стосунках. Жінка зазнала тяжких травм, включаючи крововилив у мозок, перелом черепа та розрив селезінки. Раніше, у січні, цей хлопець вже спричиняв їй легкі тілесні ушкодження, але тоді справа була закрита через відмову потерпілої від обвинувачення. 10 квітня вона померла.
17 лютого 2024 року Харків сколихнула новина про смерть Марії Холодної — головної балетмейстерки Харківського театру музкомедії. Її вбив колишній чоловік. Через ревнощі, через контроль, через злість. Він розчленував її тіло і намагався приховати злочин.
Ці два випадки — лише вершина. За кожною статистикою — мовчазна історія, яку сусіди чули крізь стіни, а жертва боялася розповісти навіть найближчим.
Чому виникає домашнє насильство — особливо під час війни
— Стрес, страх, травма. Люди, які живуть у стані постійної загрози, часто не справляються з емоціями. Їх злість і розпач виливаються на тих, хто поруч.
— Безробіття і нестабільність. Війна вдарила по доходах сімей, змінила ролі, поставила під сумнів звичний уклад життя. Це створює конфлікти.
— Алкоголь. Часто каталізатор. Після бойових дій, втрати роботи або родичів люди шукають спосіб втекти — і знаходять у пляшці.
— Патріархальні стереотипи. «Моя жінка — моя власність», «він так виховує» — ці хибні уявлення досі живі в багатьох родинах.
— Безкарність. Коли кривдника не зупиняє держава або сам постраждалий(-а), насильство повторюється і поглиблюється.
Що робити, якщо ви потерпаєте або стали свідком насильства
Негайно зверніться по допомогу. Є варіанти:
— Поліція — 102. Якщо існує загроза життю або здоров’ю — викликайте поліцію.
— Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства: 0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного).
— Харківські центри підтримки постраждалих: у Харківському та Богодухівському районах працюють денні центри, де можна отримати психологічну, юридичну та тимчасову побутову допомогу.
— Онлайн-консультації: чат-боти в Telegram, наприклад @dovira_bot, можуть допомогти анонімно.
— Зверніться до соцслужб або громадських організацій. У Харкові діє Центр «Довіра», фонд «Сфера» та інші.
Що робити, якщо ви досі живете з кривдником і пробачаєте
— Пам’ятайте: побиття — це злочин. Навіть якщо один раз. Навіть якщо він/вона попросили пробачення.
— Не мовчіть. Звернення по допомогу — це не зрада родини, а захист себе і, можливо, ваших дітей.
— Ви не винні. Агресія партнера — це його вибір, не ваша провина. Жодна образа, слово чи побутовий конфлікт не виправдовують насильства.
— Заведіть «тривожну валізку». Документи, гроші, змінний одяг, контакти довірених осіб. Якщо доведеться тікати — ви будете готові.
Якщо насильство вчиняється щодо дітей — особливо дівчат
— Захистіть дитину негайно. Не чекайте, поки «перестане». Психологічні травми від насильства — на все життя.
— Повідомте службу у справах дітей або поліцію. Ви можете це зробити анонімно.
— Поясніть дитині, що вона не винна. Вона має знати, що насильство — не норма.
— Зверніться до психолога. Є безкоштовні платформи допомоги дітям, які постраждали від насильства (наприклад, Ла Страда).
Висновок
Домашнє насильство — це не сварка і не «особиста справа». Це злочин, що калічить, принижує, вбиває. У мирному житті він вже був надзвичайно болючою проблемою. У воєнному — набуває ще страшніших масштабів. Постраждалі часто не мають куди піти, залежні матеріально або емоційно, а система — перевантажена й не завжди ефективна.
Але мовчання — не вихід.
Про домашнє насильство треба говорити відкрито: у ЗМІ, у школах, у родинах. Треба підтримувати жертв, вірити їм, допомагати їм піти, навіть якщо вони самі не наважуються. Треба перестати соромити жінок за те, що вони «терпіли», і навчитися соромити тих, хто б’є.
Кожна історія — як Марії Холодної або жінки з Глибоки — це чиясь драма, яка могла мати інший фінал. У наших силах зробити так, аби ці історії не повторювались.
Війна не зупинила життя — вона зробила його ще вразливішим. І саме тому ми не маємо права ігнорувати насильство в тилу. Захищаючи країну, маємо захистити і тих, хто поруч.